Учимося швидко й правильно вимовляти звук [р]

Т. М. Серафимова


Дефекти вимови звука [р] є найпоширенішими. На постановку й автоматизацію цього звука, як уважають колеги, витрачається шість і більше місяців. При цьому майже в кожного вчителя-логопеда трапляються невдачі в постановці звука або випадки, коли учень, опанувавши правильну артикуляцію, не вимовляє його правильно в спонтанному мовленні.



У цій статті хочу поділитися накопиченим за роки роботи досвідом з ефективної та швидкої постановки звука [р] у дітей. А досягти цього можна завдяки усвідомленому засвоєнню дитиною логопатомназв органів артикуляції, способів утворення звука [р], формуванню вміння керувати рухами органів артикуляції, відчуваючи та контролюючи їх, а такожусвідомленому засвоєнню правильної артикуляції звука.

На першому ж занятті показую дітям ганчіркову жабу. Умощую її на своїй руці так, щоб рука долонею догори розташувалася в язиці жаби. Так, в ігровій формі, діти закріплюють знання про те, де знаходиться кінчик язика, верхні, нижні зуби, піднебіння, альвеоли.Потім за допомогою язика жаби показую дітям артикуляційні вправи. Зазвичай діти охоче виконують їх перед дзеркалом, адже за ними «спостерігає» жаба.

На підготовчому етапі й у період постановки звука не можна пропонувати дітям малопродуктивні артикуляційні вправи, що недостатньою мірою тренують правильну артикуляцію. Зазвичай я використовую всім відомі вправи «Гойдалка», «Маляр», «Конячка», «Грибок», «Зупини конячку», а згодом — «Зупини конячку з висунутим язиком», «Барабан» на звуки [д-д-д-д], а потім — «Барабан» для вправляння у вимові звуконаслідувальних слів «тра-тра». Працювати має лише язик — за нерухомого положення нижньої щелепи. Граємо в ігри нарозвитоксильного видиху: «Футбол», «Надми кулю», «Літаки полетіли», «Бджілки», «Мильні бульбашки», «Сурмач» та ін. Артикуляційні вправи проводжу на кількох початкових заняттях. Під час виконання артикуляційних вправ обов´язково вимагаю, щоб дитина достатньо широко відкривала рота, інакше вібруватиме не кінчик язика, а його середина.


Тренувальні вправи підготовчого етапу доповнюються усвідомленим відтворенням заданих рухів і положень, за допомогою яких дитина довільно артикулює звук, контролюючи його вимову через словесні інструкції йвідчуття. Обов´язково перевіряю, чи засвоїв учень назви органів артикуляції, що беруть участь у вимові звука [р]. Для цього пропоную дитині назвати орган артикуляції, до якого доторкнулася; показати орган, названий логопедом, у себе та на схемі артикуляції; знайти кінчиком язика верхні зуби, губу, альвеоли; знайти кінчиком язика місце, до якого я доторкнулася зондом. Коли дитина все це засвоїла, переходимо до формування вмінь відтворювати й розрізняти головні способи утворення перешкоди.

Головна умова утворення звука [р]чітке розрізнення положень органів артикуляції під час утворення змички та щілини. Зміст роботи передбачає розуміння та знання цих термінів, формування вміння відтворювати ці способи утворення перешкоди, розрізняти їх, контролювати та звітувати про реалізацію того чи іншого способу.

Учимося з дітьми визначати на схемі артикуляції та в жаби положення, що називаютьсязмичкою,щілиною. Для цього пропоную дітям наочний матеріал із зображенням різних положень верхньої та нижньої губ, кінчика язика. Учимося визначати, який вид перешкоди (змичку чи щілину) я утворила губами, кінчиком язика і верхньою губою тощо.

Даю дітям завдання утворити верхньою й нижньою губами змичку, видихнути, відчути поштовх повітря рукою, піднесеною до рота. Даю дітям завдання утворити змичку іншими органами: кінчиком язика і верхньою губою, верхніми зубами, альвеолами. Обов´язково перевіряю правильність виконання завдань наочно та за допомогою руки, піднесеної до рота. Даю завдання утворити щілину верхньою і нижньою губами, кінчиком язика й верхньою губою, зубами, альвеолами. Також перевіряю правильність виконання. Пропоную дітям по черзі вимовити звуки [б-в], [к-х], [т-с], [п-ф] і визначити, що відтворювалося — змичка чи щілина.

Коли діти навчаться відтворювати щілину широким кінчиком язика й верхніми альвеолами, учимося видихати крізь цю щілину повітря і «дзижчати», як бджілка. При цьому постійно стежу, щоб кінчик язика без напруження втримувався біля верхніх альвеол, а «дзижчання» нагадувало фрикативний звук [р].



Пропоную дітям утворити щілину широким кінчиком язика і верхньою губою, а сильний видих супроводжувати голосом. Потім — кілька разів поспіль утворити щілину кінчиком язика і верхніми альвеолами та «подзижчати» за такого положення язика.

Пропоную дітям вимовити звук [р] (рот відкритий, кінчик язика займає нижнє положення) і повільно перейти на «дзижчання» (кінчик язика піднімається вгору — чути склад «-ар-» з трохи утрируваним фрикативним звуком [р]).Так само вимовляємо голосні [е] та [и] в поєднанні з фрикативним [р] (чути склади: -ар-, -ир-, -ре-, -ри-).

Вимовляємо ланцюжки складів із фрикативним [р], поступово скорочуючи час його звучання: -ра-ра-ра-, -ар-ар-ар-, -ри-ри-ри-, -ир-ир-ир-, -ре-ре-ре-, -ер-ер-ер-. Вимовляємо склади з приголосними [п], [б], [к], [м], [ф], [в], [х]: -пра-, -при-, -пре-, -апра-, -ипри-, -епре- та ін. Так поступово переходимо до вимови звука [р] у словах: мир, пара, помідор, ковдра, кефір, Тимур, Макар, тир, парта, марка, гірка, рука, троянда, радіо тощо.

Потім діти самостійно називають зображення, у назвах яких є звук [р]. У цей час стежу за вимовою звука [р] у назвах картинок і за тим, щоб дитина не напружувала кінчик язика, — тоді він краще тремтітиме. Для автоматизації звука [р] навчаю дітей усвідомленого контролю за правильним відтворенням положення кінчика язика. Для цього спочатку даю дітям для вимови прислів´я і загадки з обмеженим уживанням слів зі звуком [р], поступово збільшуючи їхню кількість.


Але якщо фрикативна вимова звука фіксується задовго, вдаюся до механічного створення тремтіння кінчика язика за допомогою логопедичного зонда або пальця, попередньо обробленого ватяним спиртовим тампоном (у разі виникнення негативної реакції дитини на появу зонда). Рух логопедичного зонда або пальця здійснюю праворуч і ліворуч.

Логопедичний досвід показує, що гра сприяє більш успішному набуттю учнями знань і навичок. Гра стає важливим напрямом коригувальної роботи. Я навіть не уявляю, як можна проводити коригувальну роботу над порушеною звуковимовою без використання цього найефективнішого прийому. Діти легко відволікаються від реального оточення і з великим задоволенням поринають у світ ігор. Саме цю особливість віку молодших школярів я використовую на логопедичних заняттях, широко використовуючи ігровий матеріал.

Перевага ігрових прийомів полягає в тому, що вони дозволяють приховати своє навчальне призначення. З грою завжди легше запам´ятати те, що цікаво. Гра вмикає увагу, розвиває пам´ять, дає можливість легко переключитися з одного виду діяльності на інший. Ігри, цікаві вправи, маючи різний ступінь складності, дозволяють диференційовано проводити коригувальні заняття. Першокласники легко засмучуються навіть через незначну поразку, тому не зловживаю різними видами змагань, а головне — словесними негативними оцінками.

Намагаюся хвалити дитину на занятті навіть за незначний успіх, порівнювати не з успіхами групи учнів, а з досягнутими успіхами самого учня. Гра створює можливість практичного використання учнями знань, умінь, навичок, набутих раніше. Застосування ігор підвищує емоційну й активізує розумову діяльність учня, пробуджує і розвиває підвищений інтерес до логопедичних занять. На кожному логопедичному занятті діти показують свої знання йуміння«гостеві»: Буратіно,Чіполліно, Незнайці, бабці Шапокляк — будь-якій м´якій іграшці, яку приносить на заняття учень, — це надає процесу навчання елементу театралізації.

Усі заняття з постановки звука намагаюся проводити в присутності батьків. Безсумнівно, до кожної дитини на таких заняттях потрібен індивідуальний підхід. Необхідність цього спричинена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, без урахування яких неможливий коригувальний процес. Індивідуальний підхід націлений насамперед на зміцнення і розвиток позитивних якостеймовлення. Він вимагає від учителя-логопеда великого терпіння, уміння розібратися в особливостях кожної дитини.

Для здійснення індивідуального підходу під час корекції звуковимови важливо вивчити психологічні особливості дітей, що допоможе визначити особистісно орієнтований шляхвихованняі навчання. Необхідно визначити темперамент дитини, щоб дібрати для кожної конкретної дитини найбільш ефективний спосіб корекції мовленнєвих розладів і сформувати індивідуальний стиль методичного впливу. Необхідно вчасно виявляти тих, хто вирізняється підвищеною дратівливістю, болісно реагує на зауваження, не вміє підтримувати позитивні контакти з товаришами. Не менш істотним є знання характеру кожної дитини, для того щоб ураховувати його під час організації колективної діяльності.

Для реалізації індивідуального підходу важливим є також установлення позитивного контакту між дитиною і вчителем-логопедом. Наступним моментом є єдність вимог до дитини як учителя-логопеда, так і батьків. Аж ніяк не всі родини сповна реалізують увесь комплекс можливостей, щоб надати дитині допомогу в постановці звука. Робота вчителя-логопеда з родиною — справа нелегка, але необхідна. Це невід´ємний фактор індивідуального підходу до дітей.

Пропрацювавши чимало років, я дійшла висновку, що батьки дотримуються моїх порад у тому випадку, якщо я даю рекомендації кожному з них індивідуально. У спілкуванні з батьками користуюся максимально простою мовою, не насиченою професійними термінами.

Усім відомо, що важливою умовою формування діяльності є мотивація. Забезпечення умов для створення й розвитку мотивів у період коригувального навчання в початковій школі, що надають подальшій коригувальній діяльності дитини важливого для неї змісту, є вкрай необхідним. Відсутність же мотивації до логопедичних занять є показником непричетності дитини до коригувального процесу. Для забезпечення мотивації потрібне таке і навчання, за якого перевага віддається значущому, осмисленому матеріалу. Елементарні й водночас осмислені дії краще засвоюються і запам´ятовуються. Емоційне залучення дитини до коригувально-логопедичної роботи забезпечує ґрунтовність запам´ятовування. Для збереження мотивації та працездатності важливим є усвідомлення дитиною її успішності.

загрузка...
 

Вгору