Мета мовленнєвого розвитку та навчання рідної мови дошкільників

Н. Гавриш

Розвиток зв´язного мовлення дошкільнят


ПЕРЕДМОВА

У перші роки свого життя дитина оволодіває унікальним скарбом — мовленням, що дає ЇЙ змогу називатися людиною, зв´язує воєдино її минуле, сучасне й майбутнє, забезпечує спілкування, порозуміння, взаємодію з іншими людьми загалом і найближчим оточенням зокрема. Отже, роль мови й мовлення у становленні особистості, її успішному функціонуванні в різних умовах життєдіяльності складно переоцінити.

Розвиток мовлення в системі дошкільної освіти завжди посідавчільне місце, що відобразилося в усіх програмах навчання й виховання дітей. Проте сам підхід до його усвідомлення, до організації мовленнєвої роботи в дошкільних закладах змінювався неодноразово відповідно до чинної в різні часи освітньої парадигми.

Сучасна філософія освіти визначила гуманістичні людиноцентрист-ські стратегічні напрями навчання й виховання дітей, що сприяло переорієнтації завдань та змісту мовленнєвої роботи в дошкільних закладах освіти. Так, першочерговим завданням розвитку мовлення дітей на етапі дошкільного дитинства визначено виховання мовної особистості, тобто такої, яку характеризує достатній рівень мовленнєво-комунікативної компетентності, яка вільно І творчо застосовує мову в різних ситуаціях життєдіяльності. Отже, з-поміж ключових понять, якими оперувала й оперує традиційна дошкільна лінгводидактика, зокрема: розвиток мовлення, навчання мови, особливого змісту й значення набуває поняття мовленнєве виховання, яке є ширшим за попередні й орієнтує не лише на розвиток мовних здібностей, формування мовленнєвих умінь і навичок, а передусім на засвоєння нормативного мовлення й виховання високого рівня мовленнєвої культури.

Найважливішим на етапі дошкільного дитинства є розвиток зв´язного мовлення, адже дитина для власного особистісного розвитку та успішної соціалізації мусить спілкуватися з тим, хто поруч, тобто стати зрозумілою, переконливою, а також навчитися пізнавати світ за допомогою мови й мовлення, розвинути свідоме, у міру своїх можливостей, ставлення до мовної дійсності. Усвідомлення значущості цього завдання, а також недостатньої його методичної розробленостівідповідно до сучасних вимог спонукали до написання навчально-методичного посібника.

Зміст його дасть змогу уточнити, збагатити теоретичні знання з питань розвитку зв´язного мовлення та навчання розповіді, ознайомить із сучасними технологіями, новітніми науковими дослідженнями в цій галузі українських та зарубіжних учених. Посібник містить численні схеми, моделі, таблиці, за допомогою яких наочніше і свідоміше можна уявити подану інформацію. Наведені плани-конспекти комплексних занять з пріоритетом мовленнєвих завдань можуть бути застосовані в дошкільних закладах та розвивальних центрах для дошкільників.

До кожного розділу подано контрольні запитання, репродуктивні та творчі завдання, які можна використовувати в модульно-рейтинговому контролі знань студентів або слухачів курсів підвищення кваліфікації дошкільних працівників; запропоновано тематику курсових робіт, рефератів, плани роботи творчих груп студентів (вихователів) з проблеми розвитку зв´язного мовлення дітей.

КОРОТКО ПРО ІСТОРІЮ

Традиційно мету навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення на етапі дошкільного дитинства науковці і практики вбачали в розвитку усного мовлення як засобу спілкування та пізнання довкілля.

Корифеї вітчизняної методики К.Д.Ушинський та С.Ф.Русова пов´язували реалізацію головної мети з формуванням шляхом різноманітних вправ на найкращому літературно-художньому матеріалі «дару слова» -— здатності самостійно, зв´язно, логічно, граматично правильно висловлювати свою думку.

Якщо загалом таке бачення мети залишалося майже незмінним, то її пріоритетні напрямки на певних етапах визначалися щоразу по-іншому.

Так, для радянських часів на початку XX ст. характерним було спрямування на загальне функціональнезастосування мовлення як засобу спілкування та пізнання довкілля.У програмах навчання та виховання дошкільників майже до середини сімдесятих років робота з розвитку мовлення навіть не виокремлювалася в спеціальний розділ, а розглядалась як структурний компонент загальної роботи з ознайомлення з довкіллям та явищами природи. Відсутність чіткості, конкретностіу визначенні мовленнєвих завдань надавали такому навчанню мови формального характеру, не давали змоги максимально використовувати потенціал дошкільного віку щодо опанування мовленням. А отже, не було системи наукових досліджень з цієї проблеми.

Починаючи з середини сімдесятих років, під керівництвом відомого психолінгвіста Ф.О.Сохіна проводилися системні дослідження з різних аспектів проблеми, що дало змогу визначити ще один з пріоритетних напрямів, пов´язаний з формуванням у дітей елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення, розвитком мовного чуття. Завдання розвитку мовлення та елементарного навчання дітей мови виокремились у спеціальний розділ освітньої´ роботи, що спричинило певний прогрес в роботі з формування мовлення дошкільнят. Проте характерною ознакою методики тих часів було орієнтування на розвиток окремих мовленнєвих умінь та навичок, які співвідносилися з основними аспектами мовлення -фонетикою, лексикою, граматикою. Головні завдання розвитку мовлення в дошкільних закладах того часу показує схема 1.

Завдання розвитку мовлення дошкільників

Завдання розвитку мовлення дошкільників

Виокремлення завдань розвитку мовлення має умовний характер, оскільки в роботі всі завдання взаємопов´язані, що зумовлюється об´єктивними зв´язками між різними одиницями мови. Саме тому ми розташували їх на схемі в колі. Розвиваючи словник, ми водночас прагнемо досягти правильної, чіткої звукослововимови, засвоєння різних граматичних форм, уміння сполучати слова в реченнях, речення в тексті. Саме тому комплексний підхід до розв´язання мовленнєвих завдань є одним із провідних у дошкільній лІнгводидактиці.

Оскільки сучасна методика наповнює визначені на цій схемі основні змістовні лінії оновленим змістом, повернемося до їхньої характеристики пізніше.

Зазначимо лише, що останні завдання дещо випадають із загальної низки завдань. Так, ознайомлення дітей і фольклорними та літературними творами визначає важливий напрям виховної та освітньої роботи дошкільного закладу, пов´язаний Із застосуванням найефективнішого засобу — художнього слова. На найкращому літературному матеріалі ще з часів Я.А.Коменського вихователі та батьки прагнуть комплексно розвивати мовлення дітей: під впливом художнього слова збагачується словник, розвивається образність мовлення, поетичний слух, мовленнє-вотворча діяльність, формуються естетичні та моральні поняття. Отже, якщо правильно сформулювати завдання розвитку мовлення засобами літератури і фольклору, то воно спрямовуватиметься на формування культури мовлення, яка неможлива без виховання в дітей інтересу та любові до художнього слова.

Якщо всі попередні завдання стосувалися розвитку усного мовлення, то навчання дітей основ грамоти — це перехід від усного до писемного мовлення. Означений напрям теж є дуже важливим для мовленнєвого розвитку дошкільнят. Оволодіння основами грамотності стає можливим лише за умов освоєння дитиною усного мовлення, тобто має бути підготовленим усім попереднім ЇЇ розвитком. Водночас занурення в знакову систему мови зумовлює її свідоме сприймання як об´єкта вивчення, позитивно впливає на якість усного мовлення, його адекватність і доречність.

У пострадянські часи, коли формування методики як науки відбувалося під впливом людиноцснтристських державних освітянських документів, дошкільна лінгводидактика, концептуально інакше стала підходити до визначення завдань мовленнєвого розвитку дітей, розглядаючи їх у контексті загального розвитку культурної особистості.

ТРИЄДИНА МЕТА СУЧАСНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ЛІНГВОДИДАКТИКИ

Якщо в попередні роки головна увага приділялася формуванню окремих мовленнєвих умінь та навичок на основі елементарного усвідомлення мовних явищ, то метою сучасної лінгводидактики на етапі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості, тобто формування особистості, яка адекватно, доречно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях буття задля реалізації власних мовленнєвих завдань. Перш ніж конкретизувати означену мету, потрібно усвідомити, з яких структурних компонентів складається формування мовлення дошкільнят.

До них належать: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов´язане з певним обсягом елементарних знань про мову й мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою якого є виховання мовленнєвої культури особистості. Розкриємо значення кожного з цих термінів.

Мовленнєва компетенція виявляє готовність та спроможність особистості адекватно та доречно застосовувати мову в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовуючи для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності.

Розвиток мовлення — це цілеспрямоване формування у дітей певних мовленнєвих навичок та вмінь (правильної звуковимови, доречного добору або сполучення слів та інших мовних і позамовних засобів, використання слів у відповідній граматичні формі тощо), які забезпечують функціонування процесу мовлення відповідно до мовних норм.

Навчання мови— процес формування на основі елементарних знань та уявлень про мову й мовлення мовної компетенції та розвиток чуття мови. Навчання мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці,орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне застосування цих знань у мовленнєвій діяльності.

Мовленнєве виховання пов´язане з вихованням у дошкільнят любові, поважного ставлення до рідної мови як скарбниці, багатющого надбання нашого народу; виховання прагнення правильно, культурно, красиво говорити рідною мовою. Водночас ідеться про високий (відповідно до вікових можливостей дітей) рівень опанування мови — виховання мовленнєвої культури як особистісної якості, що відбиває рівень загальної культури, мислення дитини. Мовленнєва культура виявляється не тільки в наслідуванні нормам, айв умінні свідомо обирати найбільш доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смисловому відношенні, стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації мовленнєву форму

Отже, триєдина мета цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників полягає у формуванні мовленнєвої компетенції як однієї з базисних характеристик особистості та спрямована на активне системне застосування взаємопов´язаних педагогічних дій; розвитку мовлення, навчання мови та мовленнєвого виховання.

Триєдина мета мовленнєвого розвитку та навчання мови на етапі дошкільного дитинства в сучасній дошкільній лінгводидактиці запропонована та науково обгрунтована російським ученим Ф.О.Сохіним. В Україні вона була конкретизована, доопрацьована, доповнена дослідниками наукової школи під керівництвом академіка А.М.Богуш. Стрижень системного підходу складає об´єднання трьох генеральних напрямів:

Структурний пов´язується з формуванням різних рівнів системи мови (фонетичного, лексичного, граматичного, текстового).

Формування мовлення в дошкільному дитинстві відбувається на всіх цих рівнях, оскільки дитина опановує всі основні одиниці мови: звук, слово, словоформи, словосполучення, речення і, нарешті, текст. Відтак, результативність мовленнєвого розвитку забезпечує міцний взаємозв´язок завдань виховання звукової культури мовлення, розвитку словника, формування граматично правильного мовлення та розвитку зв´язного діалогічного та монологічного мовлення.

Функціональний або комунікативний, спрямований на реалізацію комунікативної та інших функцій мови, пов´язаних із розвитком та застосуванням зв´язного мовлення, двох форм мовленнєвого спілкування — діалогу та монологу. У процесі навчання мови в дитиниз´являються потреби в нових мовленнєвих засобах та нових формах побудови мовленнєвого висловлювання. Ускладнення мовленнєвих умінь відбувається під час переходу від діалогічної до різних форм монологічного мовлення.

Когнітквний, пізнавальний передбачає розвиток здібності до елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення, тобто реалізацію певною мірою інтелектуальної функції мови. Формування та функціонування понять неможливе поза семантикою слів, словосполучень, формування та функціонування суджень, умовисновків — поза структурою та семантикою синтаксичних конструкцій, розгорнутих висловлювань (тексту). Водночас відбувається і зворотний процес — від інтелекту до мови, який умовно можна визначити як аналіз лінгвістичної функції інтелекту, його ролі у свідомому опануванні мови.

Центральним завданням у дошкільному дитинстві є розвиток зв´язного мовлення, під час якого реалізується головна функція мовлення — комунікативна. Адже саме за допомогою зв´язного мовлення дитина спілкується з іншими.

Проте якість зв´язного мовлення залежить від рівня розвитку всіх сторін мовлення (фонетичного, лексичного, граматичного), у ньому виявляються всі досягнення дошкільника в опануванні рідного мовлення, отже, не менш значущим є структурний напрям, пов´язаний із розвитком фонетичного, лексичного та граматичного мовлення.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набирає третій напрям, адже він безпосередньо пов´язаний із особистісним спрямуванням завдань розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на активну позицію дитини в процесі опанування мови. Адже робота з орієнтування в мовних явищах підводить дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному — у словотворенні та словотворчості, на рівні розгорнутого зв´язного висловлювання (тексту) — в умінні складати самостійне зв´язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.

Коротко охарактеризуємо кожне Із завдань, їхній зміст визначається лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодіння мовою.

1. Виховання звукової культури мовлення. Першочерговість йогозумовлюється тим, що звук — найменша одиниця мови, а розвитоксприймання мовлення та формування правильної звуковимови є онтогенетичне первинними завдання становлення мовлення. Вихованнязвукової культури мовлення містить три підгрупи мікрозавдань:

  • на основі розвитку та поступового вдосконалення органів, щоберуть участь у формуванні мовлення — слуху, органів дихання таорганів артикуляції, — формування мовленнєвого слуху, правильного
    мовленнєвого дихання, звуко- та слововимови, виховання орфоепічноїправильності мовлення;
  • диференціація звуків мови, формування елементарних уявленьпро їхні характеристики, символічне та знакове визначення як основиграмотності;
  • виховання інтонаційної виразності мовлення, свідомого оволодіннямовними (тон, тембр, наголос, сила голосу), позамовними (жест, міміка, поза) та інтонаційними засобами виразності відповідно до умов та
    завдань спілкування.

2. Розвиток словника. Традиційно центральним завданням лексичного розвитку в дошкільному віці визначалося розширення словникового запасу в процесі ознайомлення з навколишнім середовищем, тобто
кількісне його накопичення в пасивному, а насамперед в активномусловнику.

Проте лексичні одиниці утворюють навколо себе безліч різноманітних пересічених структурно-системних зв´язків — семантичні поля. Отже, людина в мовленнєвому акті оперує не окремими словами, а семантичними полями, з яких вона обирає слово, щоб висловити свою думку (В.А.Звегінцев). Відтак, окрім кількісного росту, головною умовою свідомої будови мовлення є формування в дитини розуміння семантичного значення, смислової структури слів, тобто якісне засвоєння лексики. Зміст цієї роботи полягає у формуванні вміння добирати найбільш доцільні для конкретного висловлювання слова, ознайомленні дітей із поняттями полісемії антонімічних та синонімічних відношень, переносними значеннями слів та слово сполучень (метафори, фразеологізми, образні прислів´я). Отже, виокремимо завдання, що складають зміст лексичної роботи:

  • кількісне накопичення лексики;
  • усвідомлення семантичного значення слів, їхнє доречне застосування відповідно до контексту висловлювання;
  • активізація словникового запасу.


3. Формування граматичної будови мовлення. Це засвоєння дошкільниками морфології, що вивчає структуру та граматичне значенняслова (відмінювання за родами, числами, відмінками); словоутворення(аспекти словотворення, функціонування й будови похідних та складнихслів); ситаксису (сполучення та порядок розташування слів, загальнівластивості речення). Засвоюючи граматичні правила практичнимшляхом, дитина починає розуміти смислові зв´язки, вчиться правильнобудувати фрази та об´єднувати їх у речення.

Мету такої роботи науковці вбачають у засвоєнні дітьми мовних узагальнень, яке має відбуватися не через наслідування мовних зразків вихователя, а насамперед завдяки власним продуктивним діям, активній мовленнєвій практиці.

4. Розвиток зв´язного мовлення. Передбачає формування діалогічного та монологічного мовлення. Тривалий час у методиці вирішували:навчати чи не навчати дітей діалогічного мовлення, адже воно природновходить у життя дитини з перших днів її життя. Спілкуючись із близькими, малюк мимоволі навчається слухати й розуміти звертання іншоїлюдини, ставити запитання, підтримувати розмову. Сучасна методикарозглядає поняття діалогічне мовлення не ізольовано, а в контексті поняття комунікація, яке містить не лише мовленнєвий, а й психологічний,соціально-культурний аспекти. Отже, у процесі формування діалогічного мовлення маємо реалізовувати такі завдання:

  • вчити дітей презентувати себе оточенню та розуміти комунікативнуповедінку співрозмовника (його стан, настрій, наміри) за допомогоюмовних, позамовних та інтонаційних засобів виразності;
  • ознайомити дітей із основними правилами мовленнєвого етикету,виховувати якості культурного співрозмовника (повага до людини,стриманість, толерантність до позиції іншого);
  • розвивати вміння вести діалог: ставити запитання, відповідати посуті, підтримувати розмову;
  • розвивати вміння творчо підходити до використання комунікативних еталонів (привітання, прощання, вибачення, прохання, відмовитошо) відповідно до конкретної ситуації.

Розвиток зв´язного монологічного мовлення передбачає:

  • навчання дітей переказу текстів;
  • оволодіння різними типами розповіді (опис, повідомлення, міркування) на основі елементарних уявлень про структуру, функціональнепризначення тексту, засоби образності;
  • формування якостей самостійного зв´язного висловлювання: цільності, змістовності, логічної послідовності, образності, креативності.

5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення. Для опанування мови характерним є не лише наслідування, відтворення зразків мовлення дорослих та інтуїтивне засвоєння мовних засобів та норм, а насамперед розвиток мовних узагальнень та елементарного усвідомлення мовних явищ (Ф.О.Сохін). Засвоєння мови дітьми — це не просто ознайомлення зі словами чи закладання їх у пам´ять, а розвиток мовної здібності, здатність миттєво актуалізувати потрібні слова, доречні саме в цій конкретній ситуації.

Отже, виокремлюючи означене завдання, наголосимо, що робота з розвитку мовлення дітей повинна відбуватися на іншому, вищому рівні, тобто не зводитися тільки до наслідування дітьми мовленнєвого зразка педагога, а спрямовуватися на розвиток мовного чуття, мовної здібності дошкільника. Треба створювати умови для самостійних спостережень дітей за мовою, для саморозвитку мовлення, здійснення контролю та самоконтролю за висловлюваннями.

Контрольні запитання.

  1. Поясніть, у чому полягає концептуально новий підхід до організації роботи з розвитку мовлення.
  2. Назвіть завдання розвитку мовлення дітей у традиційній методиці.
  3. Сформулюйте сучасні завдання розвитку мовлення дошкільників.
  4. Поясніть, чому центральним завдання є розвиток зв´язного мовлення. Назвіть не менш як три причини.
  5. Як ви розумієте поняття триєдина мета розвитку мовленнядітей?
  6. Поясніть, чому розвиток зв´язного мовлення вимагає комплексного підходу, об´єднання фонетичного, лексичного і граматичногоаспектів розв´язання завдання.
  7. Зіставте за змістом поняття розвиток мовлення, навчання мови,мовленнєве виховання.
  8. Як ви розумієте термін мовна особистість?
  9. Які, на вашу думку, психолого-педагогічні умови сприятимутьвихованню мовної особистості, які чинники гальмуватимуть цей процес?
  10. Що, на вашу думку, треба змінити в організації роботи з розвитку зв´язного мовлення в сучасному дошкільному закладі?

Система оцінювання досягнень: повні і правильні відповіді на запитання №№ 1,2,3,4, 5,7, 8 — максимально 4 бали за кожну відповідь; змістовні відповіді на запитання №№ 6, 9, 10, з визначенням власної позиції— максимально 7 балів.

Завдання.

  1. Опрацювати розділ з розвитку мовлення в коментарі до Базовогокомпонента дошкільної освіти на с. 74—92.
  2. Опрацювати статтю А.М.Богуш «Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації» у журналі «Дошкільне виховання»(№6, 1996).
  3. Внести до термінологічного словничка ключові терміни цьогорозділу.

Система оцінювання досягнень: наявність конспектів або ксерокопій статей із власними позначками—3 бали; здатність прокоментувати опрацьований матеріал — 5 балів; заповнений термінологічний словник — максимально 5 балів (по балу за визначення кожного терміну).

загрузка...
 

Вгору