Симптоматика заїкання

Логопедія: підручник / МОН України ; ред. М. К. Шеремет. - 2-е вид., перероб. и доп. - К. : Видавничий Дім "Слово", 2010. - 672 с. : іл.


Вперше повна симптоматика заїкання була подана в праці І. Сікорського. Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зеєман, С. Ляпідевський, М. Хватцев та інші. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв’язку:

- Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров’я, загальної мовленнєвої моторики;

- Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії, виверти та інші психологічні особливості.

Мовленнєві судоми

Судоми м’язів мовленнєвого апарату мають різну локалізацію, тип та ступінь виразності. Виділяють два основних типи мовленнєвих судом: тонічні та клонічні.

Тонічні мовленнєві судоми це складні тривалі спазми, які заважають вимовити слово та проявляються у вигляді тривалої паузи в мовленні, або у вигляді напруженої, протяжної вокалізації (к-к-корова).

Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним скороченням м’язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади (кі-кі-кіт).

Локалізація судом. Судоми м’язів мовленнєвого апарату можуть виникати в усіх його відділах: артикуляційному, голосовому, дихальному. Відповідно ці судоми прийнято називати артикуляційними, голосовими і дихальними. В практиці частіше трапляються мішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові.

Судоми дихального апарату:

Інспіраторні судоми характеризуються раптовим різким вдихом, що виникає на різних етапах мовленнєвого висловлювання і призводить до необґрунтованої паузи. Ці судоми порушують як фонацію, так і мовленнєву артикуляцію. Сила інспіраторних судом буває різною.

Експіраторні судоми характеризуються раптовим різким видихом у процесі мовленнєвого висловлювання. Їм притаманна сильні скорочення мускулатури черевного процесу. Під час експіраторних судом артикуляція і вокалізація призупиняється.

Судоми голосового апарату виникають, коли логопат намагається вимовити голосний звук. Розрізняють такі види судом:

Зімкнена голосова судома. Виникає в разі спроби почати мовлення або посеред мовленнєвого висловлювання, раптово припиняє голосоподачу. Голосові зв’язки в момент судоми різко змикаються, перешкоджаючи проходженню повітря. Основна ознака – це повна відсутність звука (різної тривалості). Оскільки голосова щілина зімкнена, перекривається проходження повітряного струменя, черевна мускулатура напружена. Хворий завмирає, його обличчя стає амімічним, можливі скарги на відчуття напруженості в ділянці гортані, грудей та черевних м’язів, відчуття перешкоди в ділянці гортані.

Вокальна судома виникає у вигляді підвищеного тонусу голосових м’язів у процесі мовлення на голосних звуках. Акустично судома сприймається як незвичайна протяжність голосного звука. Іноді спостерігається зміни тембру голосу і його висоти. Голос набуває неприємного, фальцетного (то зниженого, то підвищеного) звучання.

Тремтячий або поштовхоподібний, гортанний спазм. Виникає при вимові голосних звуків. При цьому мовлення припиняється, виникає тремтячий або переривчатий звук, що супроводжується повною відсутністю артикуляції. Під час тремтячого гортанного спазму голосові зв’язки змикаються, потім розмикаються, внаслідок чого виникають не фонологічні звуки. Ця судома характеризується наявністю відкритої ротової порожнини, і може супроводжуватись ритмічним відкиданням або опусканням голови.

Судоми артикуляційного апарату:

  1. Лицьові (губи, нижня щелепа).
  2. Язикові.
  3. Судоми м’якого піднебіння.

Лицьові судоми:

Зімкнена судома губ проявляється у вигляді спазму колового м’язу рота, внаслідок чого губи сильно змикаються, при цьому інші м’язи обличчя можуть не брати участі в судомі. При спробі вимовити звук щоки можуть надуватися під тиском повітря, що заповнює ротову порожнину. Порушується вимова твердих і м’яких губних звуків [б],[п],[в],[ф],[м], у тяжких випадках – язикових [д],[т],[к].

Верхньогубна судома виявляється спазмом м’язів, які піднімають верхню губу. Виникає частіше гемісудома обличчя, при цьому ротова щілина викривляється. Ця судома найчастіше буває клонічною. В разі виникнення її вимова всіх губних звуків є практично неможливою. Обличчя стає асиметричним, спотвореним.

Нижньогубна судома аналогічна верхньогубній. Вражає один або обидва м’язи, які опускають кут рота. Ізольовано спостерігається рідко.

Судома кута рота характеризується різким відтягненням кута рота справа або зліва разом з підняттям його вгору. Ротова щілина перекошується в бік судомно скорочених м’язів. Вона може охоплювати м’язи носа, повік, чола. Судома кута рота порушує роботу кругового м’яза рота. Хворий під час судоми не в змозі зімкнути губи, від чого порушується вимова відповідних приголосних. Вона буває як тонічною, так і клонічною.

Судома розкриття ротової порожнини може відбуватися у двох варіантах:

a) Рот розкривається широко з одночасним опусканням нижньої щелепи;

b) У разі зімкнення щелеп різко оголюються зуби. Контури рота набувають квадратної форми. Всі м’язи артикуляційного апарату напружені.

Складна судома обличчя є одним із проявів різних судом обличчя, виражених у тяжкому ступені, що охоплюють судоми м’язів чола, кругового м’яза повік, вушних м’язів. Вона супроводжує судому колового м’яза рота.

Язикові судоми:

Судома кінчика язика. Кінчик язика з напруженням впирається в тверде піднебіння, внаслідок чого артикуляція, а також видих(і відповідно – фонація) у цей момент призупиняються, виникає необґрунтована пауза.

Судомне підняття кореня язика. Виявляється у мимовільному піднятті кінчика язика вгору та відтягнення його назад. Під час судоми відбувається змикання кореня язика х піднебінням, повністю блокується проходження повітряного струменя через ротовий отвір. Порушується вимова задньоязичних та глоткових звуків [г],[к],[г],[х].

Судома виштовхування язика. Характеризується виштовхуванням язика в простір між зубами, може бути тонічною і клонічною. В разі тонічної судоми язик висувається із порожнини рота, клонічної – періодично висувається вперед, а потім із силою, втягується всередину. Під час судоми вимова звуків стає неможливою, дихання порушується.

Під’язикова судома характеризується опусканням нижньої щелепи і відкриванням ротової порожнини. Ця судома охоплює м’язи, пов’язані з під’язиковою кісткою, поєднується із судомами іншої локалізації. Часто спостерігається повторення складів та вимова з придихом.

Судома м’якого піднебіння ізольовано трапляється зрідка. Під час судоми м’яке піднебіння або піднімається, або опускається, внаслідок чого вхід у носову порожнину або відкривається, або закривається, що надає звукам назального відтінку. Зовні судома виявляється в раптовій зупинці мовлення і повторення звуків, подібних до [пм-пм], [тн-тн], [кн-кн].

Феномен фіксованості на ваді

Зародження переживань із приводу якості власного мовлення можна знайти вже у маленьких дітей.

Хвилювання з приводу власного мовлення може змінюватися у заїкуватих залежно від різних обставин. Так, з віком хвилювання, а також рівень загальної тривожності зростають.

Ступінь виразності мовленнєвих хвилювань залежить від ступеню мовленнєвого розладу: чим більше виражена заїкуватість, то більші хвилювання.

Багато заїкуватих зі зростанням тривого з приводу свого мовлення починають обожнювати цю тривогу із самою заїкуватістю. Проте під час додаткових бесід зазвичай з’ясовують, що страх зумовлює не саму заїкуватість, а можливе ставлення до неї через недосконале мовлення. Тому хвилювання значною мірою залежить від того, хто є партнером зі спілкування. Страхи можуть мати й індивідуальний характер.

Фіксованість на своїй ваді – це відображення об’єктивно існуючої мовленнєвої вади (мовленнєвих заїкань) у всій психологічній діяльності заїкуватої людини. Це результат процесів отримання і переробки інформації про мовленнєві труднощі і пов’язані з ними неприємності, трансформовані у психічні стани і властивості заїкуватого, що виявляються в його взаємодії з навколишнім соціальним середовищем.

Виділяють три ступеня хворобливої фіксації на своїй ваді:

Нульовий ступінь характеризує байдуже ставлення заїкуватого до своєї вади в поєднанні з відсутністю вольових зусиль у боротьбі з нею. Ці заїкуваті охоче вступають у контакт із знайомими і незнайомими. У них немає елементів сором’язливості, вразливості за своє неправильне мовлення.

Помірний ступінь характеризується помірно стриманим ставленням до своєї вади в поєднанні з наявністю вольових зусиль у боротьбі з нею. При цьому спостерігаються неприємні переживання, пов’язані із заїкуватістю, заїкуватість приховується, компенсується завдяки мовленнєвим вивертам. Проте, усвідомлення свого недоліку і переживання не переходять у постійне тяжке відчуття власної неповноцінності.

Виражений ступінь. У хворих спостерігається безнадійне ставлення до своєї вади і наявність таких вольових зусиль у боротьбі з нею, які переростають у навіювані дії та стани. Заїкуваті постійно зосереджують увагу на своїх мовленнєвих невдачах, глибоко і тривало переживають їх. Всю свою діяльність заїкуваті із вираженим ступенем прояву фіксації на своїй ваді ставлять у залежність від мовленнєвих невдач. Для них характерним є занурювання у хворобу, самознищення, навіювані думки і виражений страх перед мовленням.

Із часом у заїкуватих ступінь фіксованості на своїй ваді має тенденцію до ускладнення.

Позитивні результати логопедичної роботи із заїкуватими закономірно перебувають у зворотній залежності від ступеня їхньої фіксованості на своїй ваді (що більша фіксованість, то нижчий результат). Саме різний ступінь фіксованості на своїй ваді, а е стаж заїкуватості визначає різні результати логопедичної роботи.

Логофобія – це страх мовленнєвого спілкування з очікуванням мовленнєвих невдач.

Створюється своєрідне коло, коли судомні заїкання в мовлені зумовлюють сильні негативні емоційні реакції, що посилює мовленнєві порушення. Зрештою, здебільшого у заїкуватих мовлення стає джерелом постійної психічної травматизації. Все це спричинює підвищену виснажливість (як психічну, так і власне мовленнєву), стомлюваність і призводить до розвитку патологічних рис характеру.

Поступово одні заїкуваті починають уникати мовленнєвих навантажень, різко обмежують мовленнєві контакти (пасивна форма компенсації), інші, навпаки стають агресивними, нав’язливими у спілкуванні (явище гіперкомпенсації).

Із віком логофобія в деяких випадках набуває особливого значення в картині заїкуватості, має навіюваний характер і виникає в разі думки про потребу мовленнєвого спілкування, або спогадів про мовленнєві невдачі в минулому. В цьому стані заїкуваті вимовляють не те, що їм хотілося б сказати, а лише те, що легше вимовити.

загрузка...
 

Вгору