Розвиток мовлення у дошкільників із заїкуванням як методична проблема

Логопедія: підручник / МОН України ; ред. М. К. Шеремет. - 2-е вид., перероб. и доп. - К. : Видавничий Дім "Слово", 2010. - 672 с. : іл.


З огляду на багато вікову історію вивчення і лікування порушень мовлення заїкання– це одне із захворювань, механізми якого остаточно не вивчені. Слід зазначити, що механізми заїкання неоднорідні. Заїкання трактують як:

- складний невротичний розлад, який є результатом «збою» нервових процесів у корі головного мозку, порушення кірково-підкіркового взаємозв’язку, розладу єдиного авто регулювального темпу мовних рухів ( голосу, дихання, артикуляції);

- складний невротичний розлад, що э результатом зафіксованого рефлексу неправильного мовлення, першочергово виникнення як наслідок мовленнєвих ускладнень різного ґенезу;

- складний функціональний розлад мовлення, що виник в наслідок загального і мовного дизонтогенезу і дисгармонійного розвитку особистості.

Крім того, механізм заїкання можна пояснити органічними уражаннями ЦНС.

Методики подолання заїкання автори розробляли на основі різного розуміння ними цього порушення. Чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складність її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.

На необхідність комплексного впливу під час корекції вказували І.Сікорський (1889) та І.Хмелевський (1897). Висловлені ними погляди не втратили свого значення і нині. Так, І.Сікорський до лікування заїкання включав мовленнєву гімнастику, психотерапевтичне, фармацевтичне лікування і рухові вправи. Багато плановість такого лікувального впливу, за І.Сікорським, вперше стала комплексною системою подолання заїкання.

Спираючись на вчення вітчизняних фізіологів І.Сеченова, І.Павлова та їхніх послідовників, вчені і фахівці-практики визначили сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Розвитку лікувально-педагогічного підходу до подолання заїкання сприяли дослідження М. Серебровської (1925), Ю.Флоренсткої,(1949), М.Хватцева (1959), А. Яструбової (1963), С.Ляпідевського (1960-1963), Н.Тяпугіна (1966), Н.Асатіані (1980), Л.Міссуловіна (1988), В.Шкловського (1994).сучасний комплексний підхід подалання заїкання передбачає лікувально-педагогічний вплив на психофізичний стан дитини різними засобами та різними фахівцями.

У працях зарубіжних науковцях знаходимо також рекомендації з приводу корекції заїкання. Багато дослідників-клініцистів дійшли висновку про необхідність комплексного всебічного лікування цієї вади мовлення, що передбачає логопедичні вправи, лікувальну терапію та цілеспрямований психотерапевтичний вплив на особистість хворого (М.Сімен, 1962; К.Беккер, М. Совак,1984; О.Блудстуйн, 1995; М.Онслов,1997). Наукові дослідження основані на експериментальному і клініко-психологічному вивчені заїкуватих, дали змогу сформувати цінні теоретичні і практичні положення, визначити місце логопедії у різних лікувальних заходах комплексної системи лікування.

Уже сьогодні не викликає сумнівів доцільність диференційованого ти індивідуального підходу до заїкуватих різних вікових категорій з урахуванням статури: етіопатогенезу мовленнєвого порушення.

Отже, виникає потреба у пошуку єдиних концептуальних основ взаємодії фахівців, координації їхньої діяльності. Під час реабілітації заїкування нині використовують комплексний підхід, оскільки порушення плавності мовлення пов’язане з цілою низкою причин як біологічного, так і соціально-психологічного характеру.

На думку В.Кошикова (1976), Л.Білкової, Е.Д`якової (1998), М.Лохова, Ю.Фесенко (2000), у роздробленні реабілітаційних заходів варто враховувати характер первинного ураження нервової системи за різних форм заїкання. Вразі неврологічної форми заїкання терапевтичні заходи мають бути спрямовані на зниження збудженості емоціогенних структур мозку, чого можна досягти поєднанням медикаментів та різних психотерапевтичних прийомів.

Неврозоподібна форма мовної вади потребує тривалого корекційної педагогічного впливу, який сприяє розвитку регулювальних функцій мозку (стимуляція уваги, пам’яті та інших психічних процесів), спеціального медикаментозного лікування, спрямованого на редукцію наслідків раннього органічного ураження мозку. Логопедичні заняття для цієї групи мають бути регуляторними і здійснюватися в продовж тривалого часу. До комплексу лікувальних і психологічних заходів обов’язково включають методи, спрямовані на ритмізацію рухів.

Отже, якщо нервові механізми заїкання пов’язані з органічно-функціональними ураженнями моторних структур мозку, то нормалізація у функціональній системі мови має здійснюватися завдяки виробленню нових мовнорухових рефлексів, тоді як за неврологічного заїкання лікування спрямовується на поновлення і укріплення мовних моторних автоматизмів, які існували у ранньому мовному онтогенезі.

До комплексу лікувально-педагогічних заходів для дітей, які заїкаються, належать лікувальні препарати і процедури, психотерапія, логопедичні заняття, лікувальна фізкультура та ритміка, виховні заходи. Основною метою цих заходів є усунення або послаблення судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення та укріплення нервової системи і всього організми загалом; позбавлення дитини від неправильного ставлення до своєї мовної вади, від психологічних нашарувань у вигляді страху та сором’язливості за своє мовлення; перевиховання її особистості, формування правильної соціальної поведінки.

Увесь лікувально-педагогічний комплекс за характером його впливу умовно можно розділити на дві складові:

1) лікувально-оздоровчу;

2) лікувально-виховну.

Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар, є укріплення та оздоровлення нервової системи та фізичного здоров’я дітей, усунення та лікування відхилень і патологічних проявів у психофізичному стані.

Основним завданням корекційно-виховної роботи, яку проводить логопед, є усунення мовленнєвих порушень (перевиховання неправильного мовлення) і психологічних відхилень у дітей, які заїкаються.

Лікувально-оздоровча і корекційно-виховна робота є складовими частинами єдиного комплексного медико-педагогічного впливу с корекції заїкання.

Авторами першої методики логопедичної роботи із дітьми дошкільного віку, що мають заїкання були, Н.Власова і О.Рау. в основу цієї методики покладено поступове ускладнення мовленнєвих вправ. Звідси і рекомендована послідовність:

1) відображене мовлення;

2) завчені фрази;

3) переказ за картинкою;

4) відповіді на запитання;

5) спонтанне мовлення.

Авторами запропоновано обов’язкові ритмічні і музичні заняття з дітьми та проведення роз’яснювальної роботи з батьками. На думку Н.Власової (1959), подолання заїкання найефективніше у процесі поступового виховання від сполученого тобто разом із логопедом) до правильного мовлення.

Своєрідною у системі корекційної роботи є методика Н.Чевельвої (1978), згідно з якої корекцію заїкання здійснюють у процесі ручної діяльності. Автор дотримується психологічної концепції, що розвиток зв’язного мовлення відбувається від ситуативного (пов’язаного з практичною діяльністю та наочною ситуацією) до контекстного. Тому послідовність мовленнєвих вправ передбачає перехід від наочних, полегшених форм мовлення, до контекстних висловів.

С.Міронова запропонувала систему подолання заїкання у процесі опанування програмою середньої старшої та підготовчої груп дитячого закладу. При цьому корекційний вплив здійснюють на заняттях за прийнятими розділами: «Ознайомлення з природою», «Розвиток мови», «Розвиток елементарних математичних уявлень», «малювання, ліплення, аплікація, конструювання». Робота з дітьми за всіма розділами програми підпорядкована меті перевиховання мовлення.

Методика В.Селіверстова здебільшого розрахована для логопедичної роботи у медичних закладах. Суть цієї методики – комплексна система логопедичних занять із дітьми-дошкільниками, оскільки припускає одночасне використання різних прийомів логопедичної роботи. У запропонованій схемі послідовно ускладнених логопедичних занять із дітьми визначено три періоди (підготовчий, тренувальний, закріплення).

За методикою Л.Крапівіної логопедичні заняття чергують із логаритмичними, музичними та фізкультурними заняттями. Дітей навчають елементам м’язового розслаблення, розвивають моторику пальців рук та артикуляційного апарату, діалогічне мовлення та граматичні категорії. Здійснюється індивідуальне індивідуальний підхід залежно від форми заїкання. Так, у дітей із неврозоподібною формою , багато уваги приділяють нормалізації звуковимовної сторони мовлення і розвитку словника. В разі невротичної форми заїкання роботу спрямовують на нормалізацію психіки дитини та стосунків батьків із нею.

Т. Berendes у своїй методиці подолання заїкання пропонує використовувати «сцено тест» Г.Стаабс. У сценках та іграх , які дитина розігрує за допомогою ляльок , виявляється скрита конфліктна обстановка і одночасно відбувається розрядка психічного напруження.

У сучасних методиках логопедичних занять із дітьми, які мають заїкання , останнім часом дедалі більше уваги звертають на можливість використання різних ігор з колекційною метою. Г. Волкова розробила систему використання ігор ( дидактичні, з піснями, рухливі, ігри-драматизації на основі віршованого та прозаїчного тексту, творчі ігри, пальчиковий театр, творчі ігри за пропозицією та задумом дітей). Це ігри для дітей 4-5, 5-6, 6-7 років на різних етапах послідовних логопедичних занять : на етапі мовчання ( 4 -6 днів) і шепітного мовлення ( 10 днів) ; сполученого мовлення ( 4-5 тижнів) ; запитально-відповідального ( 8-10 тижнів) ; самостійного мовлення ( 8-14 тижнів) та на етапі закріплення активної поведінки і вільного спілкування. У запропонованій системі різних ігор, діти засвоюють правила поведінки в ігрових, надуманих ситуаціях, проте вони відображують реальні, життєві явища і стосунки людей, засвоєні форми взаємовідносин сприяють усуненню вади.

В. Рождественська та А.Павлова розробили збірник ігор та вправ для виправлення заїкання для дітей 3 -4 років, 5 -7 років, де вміщено ігри та ігрові завдання.

Цікаві ігри та ігрові прийоми запропоновані для логопедичних занять І. Вигодською, Е.Пелінгер,Л.Успенською. Ігри та ігрові прийоми відповідно до завдань послідовних етапів занять із дітьми сприяють проведенню вправ на релаксацію , режиму мовчання, виховання правильного мовленнєвого дихання, спілкуванню короткими фразами, активізації розгорнутої фрази , інсценувань , вільного спілкування. У посібнику запропоновано систему цілеспрямованих ігрових прийомів та ситуацій, які формують у дітей навички самостійного мовлення.

У розглянутих методичних дослідженнях тих науковців, які в основу своїх методик включили ігрову діяльність дітей-дошкільників із заїканням , знайшла підтвердження думка Л. Виготського про те, що гра утворює зону найближчого розвитку та забезпечує високий рівень досягнень дітей.

Аналізуючи програму розвитку , навчання та виховання дітей «Дитина в дошкільні роки», ми дійшли висновку, що це програма нового типу. В її основу покладено концепцію психологічного віку як етапу, стадії дитячого розвитку, що характеризується своєю структурою та динамікою. Розвитку кожного психологічного віку відповідає психолого-педагогічна характеристика дитини, яка включає в себе кілька критеріїв. Вони зорієнтовані на цінності та інтереси дитини, врахування вікових можливостей, на збереження дитячої субкультури, на збагачення, ампліфікацію дитячого розвитку , взаємозв’язок усіх сторін життя малюка. У програмному розділі «Розвиток особистості» акцентується увага на соціальній компетентності дитини в розвиненій потребі контактів з однолітками і дорослими, мотивах спільної діяльності та моральних почуттів.

Отже, із зазначеного можна зробити висновок про те, що ця програма націлена на виховання та розвиток дитини в дошкільні роки і ніяким чином не переслідує мету колекційної роботи з подолання заїкання у цієї категорії дітей-дошкільників. Тому , спираючись на програмовий зміст щоденних занять, слід впроваджувати спеціально розроблені, багато варіативні ігри та ігрові завдання для етапів колекційної роботи над формуванням плавного зв’язного мовлення, перевихованням психологічних відхилень у дітей-дошкільників, які мають заїкання.

загрузка...
 

Вгору