Урок у системі особистісно орієнтовного навчання


Під особистісно орієнтованим навчанням розуміють органічне сполучення навчання(нормативно відповідного до діяльності суспільства) та учіння як індивідуально значущої діяльності окремого суб’єкта.в якій реалізуеться досвід його життєдіяльності.

Для проектування та реалізації в практику роботи особистісно орієнтованої системи навчання надзвичайно важливим є виконання низки вимог, а саме:

  • особистісно оріентоване навчання має забезпечити розвиток та саморозвиток особистості учня, виходячи з його індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання і предметної діяльності;
  • освітній процес особистісно орієнтованого навчання надає кожному учневі, спираючись на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації і суб’єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності і поведінці;
  • зміст освіти, засоби і методи його реалізації добирають і організовують так, щоб учень міг виявити вибірковість до навчального предмета, його виду та форми;
  • особистісно орієнтоване навчання будують за принципом варіативності, тобто визнання різноманітності змісту і форм навчального процесу, вибір яких повинен здійснювати вчитель-предметник, вихователь з урахуванням рівня розвитку кожної дитини, її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі, скрутних житттєвих обставинах.

Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на розв’язання таких завдань:

способу життя, тобто тих рис особистості ,яких вона не може набути тільки на уроках.

  • подолання труднощів викликиних генетично та соціально зумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей;
  • підвищення пристижу шкільної освіти, формування в дітей стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно навчатися;
  • виховання в кожної молодої людини навичок соціально-моральної поведінки, духовної та побутової культури, культури праці, естетично, екологічно та фізично здорового способу життя, тобто тих рис особистості ,яких вона на може набути тільки на уроках.

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації.У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель.

Відомо,що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті(науковому значенні), не завжди особистісно значущі для учня.Часто учень і вчитель по різному сприймають один і той самий зміст.Виникає необхідність погодження цих сприймань,переклпду того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст.тобто відбувається своєрідне „окультурювання” суб’єктивного досвіду учня.Саме таке завдання має вирішувати вчитель за допомогою усього класу на уроці.

Робота на уроці з суб’єктним досвідом учня вимагає від учителя спеціальної підготовки:вміння не просто викладати свій предмет ,а аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.

У цих умовах зміюється режисура уроку.Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, підкріпленого науковим знанням.Учитель постійно звертаеться до класу із запитаннями типу:

-Що ви знаєте про це?

-Які ознаки, властивості можете виділити(назвати ,перелічити тощо).

-Де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

-З якими з них ви вже зустрічалися?

Під час бесіди немає правильнгих (неправильних) відповідей - є різні позиції, точки зору.Учитель виділяє їх, потім починає обробляти з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він має не примушувати ,а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання.Учні не просто засвоюють готові зразки, а усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям(індивідуальній свідомості).Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому чітко визначені контекст та зміст бесіди, але їх передача організована як „зустріч” різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки вчитель ,а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання ,яким володіє не тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний вибір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим.Під час його проведення вчитель не просто чуйний до дітей, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке слід засвоїти. За таких умов це знання стає особистісно значущим.

Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

  • пріорітет особистості учня в організації освітнього процесу
  • орієнтація на процес навчання;
  • орієнтація на особистісні досягнення учнів;
  • створення емоційно актуального фону уроку;
  • чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
  • раціональна єдність словесних,наукових і практичних методів навчання;
  • використання активних методів навчання;
  • зв’язок з раніше вивченим матеріалом;
  • формування вмінь учнів самостійно збудувати знання і застосувати їх на практиці;
  • заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.

Засобами досягнення вчителем цієї мети можуть бути:

  • використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дають змогу розкрити суб’єктний досвід учнів;
  • створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;
  • стимулювання учнів до висловлювань ,використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь;
  • використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дає змогу учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;
  • оцінювання досягнень учня протягом усього процесу йього діяльності,а не тільки за кінцевим результатом;
  • заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;
  • створення умов для педагогічних ситуацій спілкування, які б давали змогу кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення умов для природного самовираження учня;
загрузка...
 

Вгору