Формування толерантної особистості


У сучасній освіті існує чимало позитивних тенденцій, серед яких активний пошук варіативних підходів до програм, методик і технологій, запровадження передового педагогічного досвіду успішних зарубіжних та вітчизняних педагогів, створення авторських шкіл, розробка інноваційних проектів тощо. Загалом, нині освітянська «палітра» має вигляд строкатий, хоча й спостережується загальна спрямованість до педагогічної підтримки індивідуальності дитини, побудови його особистої траєкторії, розвитку й формування освітніх потреб людини. котра самостійно й наполегливо працює над здобуттям освіти. Найкращі умови для вирішення цих складнтх завдань, безумовно в тих навчальних закладах, де зусиллями педагогічного колективу створюється полікультурний освітній простір.

У методології сучасної педагогічної науки та практиці неперервної освіти стрімко розвиваються нові перспективні напрями.

Нові освітні підходи (особистісно зорієнтована, діяльнісно зорієнтована, ціннісно зорієнтована освіта) передбачають своєрідну організацію умов для формування толерантної особистості з розвиненими особливими якостями: цілісністю, інтегрованістю «Я», прийняттям себе та іншого, відповідальністю, вмінням порозумітися з іншими, терпимістю до іншої думки, усвідомленням норм своєї поведінки тощо. Психологічне та соціальне завдання виховання особистості можна визначити як виховання толерантної свідомості.

Освітній процес слід розглядати як поле неперервного «замикання» та «розмикання» зв’язків суб’єктного досівду учнів та об’єктивних культурних цінностей. У процесі навчання й виховання учень формує певні «цеглини» свідомості, сукупність яких утворює матрицю життєвих орієнтацій . Оскільки толерантність належить до вищих, базових цінностей культури, мистецтво вчителя полягає в тому, щоб актуалізувати ті смислові структури свідомості учнів, змістом яких були б установки, якщо не на прийняття інших, протилежних позицій, то на бажання осягнути їхню суть.

Успішно реалізується такій варіант полікультурного освітнього простору, де технологія містить діалог, механізми взаємної адаптації, інтерактивні методи спілкування, проблемне навчання, ситуації вибору та завдання розвитку толерантної свіомості учнів.

Модернізація освіти істотно впливає на педагогічну науку та практику, в яких нині в рангу найвищої цінності перебуває нежорстке, однозначне, уніфіковане ставлення, а свобода вибору. Відмова педагога-практика від застарілого й консервативного, від чіткого подіду історичних діячів на позитивних і негативних, від ідеологічних стереотипів стане важливим кроком на шляху переходу до послідовної гуманістичної позиції.

Саме вчителю належить провідна роль у перетворенні освітноьго процесу на ланцюжок подій, що свідчать про значущість толерантних взаємин у житті людей. У роботі слід іти від найзагальніших уявлень про телорантність до формування толерантних якостей кожної конкретної дитини з урахуванням її неповторної індивідуальності. Ідея формування толерантних якостей учнів може бути реалізована лише за умови переорієнтації педагогічного керівництва та перетворення всіх етапів організації навчального процесу.

Гуманізація та гуманітаризація суспільства стимулюють звернення освітнього процесу до цінностей толерантної культури. Цільовий компонент містить різноманітні перспективи, становлення індивідуальної картини світу, підготовку до розв’язання життєвих проблем. Змістовий компонент передбачає наповнення змісту освіти ідеями толерантності. Технологічний компонент полягає у включенні механізмів самовираження самоактуалізації відповідно до толерантних установок. Організаційний компонент навчального процесу слід оцінювати з позиції варіативності, гнучкості, здатності вчителя адаптуватися до смислових пріорітетів школярів.

Велике значення має й наповнення занять особливо-підібраними завданнями-ситуаціями, які б сприяли прояву школярами стриманості, поступливості, терпимості. Це видозмінює педагогічну позицію, переорієнтує педагогічне керівництво на психологічну підтримку, рефлексію, засади толерантного поводження. Для учнів тепер більшу вагу відіграють способи рефлексій та активізацій емоційної сфери в процесі пізнання тем. Відповідно, тут важлива не стільки проблемна діяльність, як діяльність переживання чи проживання, що найпродуктивніше формує толерантну свідоміть та поведінку учнів. Отже, як зазначають І. Абакомова та П. Єрмаков, базовою педагогічною стратегією стає усвідомлення значущості толерантних моделей поведінки, міжособистісного спілкування та життя людини з яскраво вираженими ознаками толерантності. В проектуванні й реалізації сучасного освітнього процесу потрібно враховувати загальну закономірність виховання толерантної свідомості сприяє становленню толерантної культури, а та, в свою чергу становленню толерантної особистості. Наприклад, у своїх творах, роботах, учні втілюють свої толерантні ідеали, таким чином створюючи художню реальність, переживаючи її тим самим створюючи себе як особистість.

Толерантні якості не закладені від природи, а складаються поступово в процесі соціалізації. Напротивагу етнічній нетерпимості, що формується під впливом загальносоціальних умов, треба акцентувати багатоаспектну діяльність у напряму виховання етнічної толерантності, що пов’язана передусім з «трансляцією» дітям сучасних цінностей у галузі міжетнічних відносин, навчанні прийомів запобігання та вирішення конфліктів тощо. Ще актуальну для нашого регіону проблему потрібно розв’язувати ретельним дотриманням усіх умов реалізації принципу толерантності визначених Г. Абдулкарімовим:

  • непрагнути підкорити іншого собі (бо телерантність будується тільки на основі рівності позицій суб’єктів взаємодії);
  • приймати іншого таким, яким він є (безнаміру переробити, сприймаючи іншого як цілісну неповторну індивідуальність);
  • вивчати іншого (знання, що саме інший вважає в собі найбільш цінним і особливим, коли перестає домінувати оцінка і дитина захоплюється пізнанням культури, традицій, способу життя представників інших національностей, шукає основи подальшої співпраці тощо);
  • акцентувати увагу на об’єднувальних чинниках (спочатку визначаючи спільне й лише потім звертаючи увагу на «Я»-протилежне);

Відзначаючи недостатню кількість наукових досліджень з проблемо формування толерантної свідомості й поведінки в умовах навчального закладу та обмаль вкарай потрібних методичних рекомендацій для практиків, учителі визначають зміст і обсяг післякурсових завдань, долучаються до започаткованих інститутом прикладних досліджень, теоретично та практично опрацьовують цю важливу психолого-педагогічну проблему. Співпраця педагогів з науковцями, інспекторами, методистами, психологами в процесі реалізації комплексних регіональних освітніх програм сприяє формуванню сучасного іміджу освітянина України.

загрузка...
 

Вгору