Характеристика особливостей розвитку психічних процесів у дітей з нормальним та порушеним мовленнєвим розвитком

Белова О. Б.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 10 (197), Ч. ІІ, 2010


У цей час у структуру пізнавальної сфери дитини прийнято виділяти психічні процеси, які забезпечують всебічне формування її особистості, їх умовно можна поділити на три групи: пізнавальні, емоційні, вольові.

Для повноцінного розвитку пізнавальної діяльності дитини, необхідна злагоджена, взаємопов’язана між собою робота всіх психічних процесів, а саме: сприймання, відчуттів, уваги, пам´яті, уяви, мислення, мовлення. Згідно Л. С. Виготського, існує тісний взаємозв’язок між пізнавальними та емоційними процесами (зв’язок „афекта” з ’’інтелектом”), відповідно розумова психічна діяльність базується на вольових якостях дитини та супроводжується різноманітними емоційними проявами, які можуть мати як негативні так і позитивні прояви.

У роботах науковців (А. С. Винокур, Л. Ф. Бесонової, Л. С. Волокової, Т. Б. Спірової, А. В. Ястребової, та ін.), присвячених дослідженню мовленнєвих дефектів, значну увагу направлено на вивчення у дітей фонетичного недорозвитку мовлення (ФНМ). Порушення звуковимови характеризуються неправильною вимовою окремих звуків (особливо свистячих, та шиплячих). Фонетичні порушення спостерігаються при анатомічних відхиленнях в будові чи рухливості артикуляційного апарату - щелепи, зубів, язика, піднебіння - або наслідування дітьми неправильного мовлення. Дані порушення призводять спотворення артикуляції окремих звуків, які впливають на чіткість та правильність мовлення. Зазвичай фонетичні порушення мовлення, не мають характерного впливу на засвоєння дітьми знань, але можуть впливати на формування їх особистості.

Науковці (А. С. Вінокур, Л. С. Волокова О. Л. Жильцова та ін.) у своїх дослідженнях розкривають, що діти з ФНМ, мають різну реакцію на мовленнєву недостатність, і тому, психічний недорозвиток у них проявляється по різному: у одних відмічається мисленнєва пасивність, недостатньо нестійка увага, загальмоване сприймання, ослаблений процес запам´ятовування, а інші працюючи над власними недоліками, намагаються розвиватися на рівні зі своїми однолітками [3,4].

Отже, діти з ФНМ за своїм психічним розвитком мало чим відрізняються від дітей без мовленнєвих патологій, лише в окремих випадках, від слабкості характеру їх пізнавальна діяльність розвивається повільно.

До фонетико-фонематичного недорозвитку мовлення (ФФНМ)

науковцями (А. С. Винокур, Л. С. Волкова, Р. И. Лалаева, Р. Є. Левіна,

А. Р. Лурія, Е. М. Мастюкова, Л. Ф. Спірова та ін.) прийнято відносити дітей з ринолалією, дизартрією, дислалією яка має акустико- фонематичні та артикуляційно-фонематичні форми. Дана категорія дітей характеризується збереженим, нормальним слухом та відповідним до віку інтелектом, але у них порушується процес формування вимовної сторони мовлення, внаслідок дефекту слухового сприймання і вимови фонем. При цьому, діти мають проблеми з диференціацією звуків, їм важко зрозуміти акустичну і артикуляційну різницю між опозиційними звуками. Що призводить до недостатньо чіткого оволодіванням звуковим складом слова, в наслідок, діти зазнають специфічні труднощі при засвоєнні читання та письма [2,3,4].

Дослідження, науковців (Л. Ф. Спірова, Т. Б. Філічовою, Г. В. Чіркіною), свідчать про те, що у дітей з ФФНМ у вимовній стороні мовлення спостерігається наступні дефекти: недиференційована вимова пар або груп звуків (заміни двох або трьох звуків одним); заміна складних за своєю артикуляцією звуків більш простими звуками; змішення звуків близьких за своєю артикуляцією і акустичними признаками; не сформованість ритмико-слогової структури слова; не сприйняття звуків; не розвинений звуковий аналіз слів.

Л. Ф. Спірова відмічала, що вади фонематичного сприймання мають пряму залежність від степені первинного чи вторинного недорозвитку. Вторинний недорозвиток фонематичного сприйняття має наслідки анатомічних та рухових порушень органів мовлення (мовні кінестезії). Дана патологія, в період розвитку мовлення, значно знижує пізнавальну активність дитини, уповільнює та змінює розвиток її як психічних так і емоційно-вольових процесів. Але при вторинних ознаках дефекту, завдяки корекційних занять, можна ефективніше подолати недоліки звуковимовної сторони мовлення, ніж при первинному порушенню фонематичного сприйняття.

Дослідження, проведені Г. А. Каше, Т. Б. Філічовою, Г. В. Чіркіною, свідчать, що у дітей ФФНМ переважає швидке виснаження, відволікання, зниження рівня стійкості та переключення уваги, все це залежить від недостатньої рухливості основних нервових процесів в корі великих півкуль, та від індивідуальних відмінностей дітей: особливостей темпераменту, стилю виховання.

Отже, пізнавальна активність дітей з ФФНМ переважно знижена, фонематичний недорозвиток уповільнює роботу процесів уваги, сприйняття, відповідно, знижуються рівні запам’ятовування, мислення, мовлення, емоційно-вольовий фон нестабільний, змінюється за обставинами.

Діти сьомого року життя з нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення (НЗНМ), мають певні порушення у лексичній стороні мовлення, а також, в них страждає засвоєння семантичної структури слова; є труднощі у смисловому зв’язку між словами; спостерігається пасивність словесних засобів; існує не сформованість різних типів значень слова (переносних, похідних, синонімічних, багатозначних та ін.), спостерігається бідність словникового запасу (Л. І. Бартєнева, Р. І. Лалаєва, Є. Ф. Соботович, Л. І. Трофіменко) страждає узагальненість словесних значень та поняття співвіднесеності і лексичної системності (Л. І. Трофіменко, Є. Ф. Соботович). Дітям важко розуміти складні тексти, засвоювати нові значення слів, користуватися зв’язним мовленням (Л. Є. Андрусишин, І. Баскакова, Є. Ф. Соботович). Також, зустрічаються помилки недиференційованого використання закінчень знахідного відмінку, що позначають живі та неживі істоти. Спостерігається недостатній рівень засвоєння парадигми дієвідміни атипових дієслів. У дітей з НЗНМ з дислалією, було виявлено (М. А. Савченко) порушення усного мовлення труднощі при засвоєні програмованого матеріалу з читання і письма.

Діти з НЗНМ мають знижену саморегуляцію мислительної діяльності, їм тяжко переключатись з одного способу дії на інший, складно актуалізувати набуті знання та навички, особливо мовленнєвого виду (Л. Є. Андрусишин, І. Баскакова, Л. І. Бартенєва, Є. Ф. Соботович) [2, 3, 4, 5]. Як засвідчують наукові дослідження (Л. Андрусишин, І. Баскакова) у більшості дітей з НЗНМ переважає недостатньо стійка увага, що призводить до труднощів утворення цілеспрямованої мислительної діяльності операційного характеру, недорозвитку лексико-семантичної системи мовлення (Н. С. Жукова, Р. І. Лалаєва, Є. Ф. Соботович, Т. Б. Філічєва та ін.) та узагальнюючого мислення (О. М. Мастюкова, Є. Ф. Соботович, Л. І. Андрусишнна), страждає оперативністьбта довготривалість вербальної пам´яті (Л. І. Андрусишина).

Отже, пізнавальні процеси дітей з НЗНМ розвивається уповільнено, переважає низький рівень уваги, сприйняття, погане запам’ ятовування текстового матеріалу, недостатній розвиток мисленнєвої та мовленнєвої діяльності.

В основу вивчення психічних процесів у молодших школярів з різними розладами мовлення, нами було покладено психолого - педагогічний метод дослідження дітей з фонетичним недорозвитком мовлення (ФНМ), фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ), нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення (НЗНМ). Дана класифікація вивчає наслідки мовленнєвих порушень які складаються з клінічної симптоматики дислалії, дизартрії, рінолалії.

Результати проведеного нами аналізу наукової літератури показали, що особливості розвитку пізнавальних процесів та емоційно-вольової сфери у дітей з ПМР, на сьогоднішній день, вивчені недостатньо. Різноманітність наукових поглядів, щодо дітей з дислалією, дизартрією та рінолалією, зосереджено на дослідженнях психофізіологічних механізмів, що обумовлює недорозвиток мовлення, на клінічних особливостях та специфічних звуковимовних сторін розвитку мовлення та фонематичного слуху.

Аналіз теоретичної літератури показав, що порушення мовлення при дислалії вивчала велика кількість науковців (Р. Шультес, Куссмауль, Гурман, М. Ю. Хватцев, М. А. Савченко, О. М. Смирнова,

О. В. Правдіна, Б. М. Гріншпун, С. С. Ляпідевський, Т. Б. Філічьова,

Н. А. Чєвєльова, Г. В. Чиркіна, Л. С. Волкова та ін.), визначаючи причину виникнення дислалії, при якій спостерігається неправильна вимова фонем, дослідниками виділяються порушення будови артикуляційного апарату, зниження слуху, розумова відсталість, педагогічна занедбаність (Т. Б. Філічьова, Н. А. Чєвєльова, Г. В. Чиркіна, Л. С. Волкова та ін.), гіпоопіка та гіперопіка, загальна фізична ослабленість при соматичних захворюваннях, затримка психічного розвитку, що обумовлена мінімальними мозковими дисфункціями, неправильний мовленнєвий зразок (Б. М. Гріншпун), фізична ослабленість після інфекційних захворювань, диспепсія (Р. І. Мартинова, А. О. Токарєва).

Вивчаючи звуковимову дітей даної групи були виділені прості (мономорфні) та складні (поліморфні) дислалії. Звуковимовна сторона мовлення спотворена замінами та взаємозамінами; діти мають труднощі при оволодіванні письма, читання (Р. А. Бєлова-Давід); виникає складність у навчальному засвоєнню грамоти, але процеси пізнавальної діяльності (Р. А. Бєлова-Давід) та рівень інтелектуального розвитку (В. В. Тарасун) у них залишаються збереженими. При дислалії не відмічається характерних відхилень у психічному розвитку дітей. У де яких випадках психічні процеси можуть проявляться у вигляді астенії, і лише в окремих випадках дислалії мають форму олігофренії. Дослідження пізнавальної діяльності дітей дислаліків є недостатньо вивченим, аналізувалися лише клінічні та мовленнєві особливості цих учнів [6].

Спостерігаючи за процесами уваги у дітей дислаліків Р. І. Мартинова відмічає, що при відносно збереженій увазі, критичність до свого мовлення, у де яких учнів, визиває загальну втомлюваність, виснажливість та відволікаємість, але у цілому ці діти оптимістично налаштовані на отримання позитивних результатів у навчанні. Емоційна сфера та характер у них страждає в окремих випадках, лише де які діти мають роздратованість, плаксивість, розгальмованість, агресивність.

У дітей з дизартрією незалежно від локалізації ураження провідної ланки мовленнєвого апарату, виникають як рухові так і мовленнєві порушення, при яких, страждає лише вимовна сторона мовлення (О. В. Правдіна), затримка інтелектуального розвитку являється вторинною ознакою, яка базується на первинному дефекті (Р. А. Бєлова- Давід, О. А. Токарева). Відповідно, цих дітей неможна відносити до розумово відсталих, тому що їх словник, письмо, читання, граматична будова мови, вербальний та невербальний інтелект не завжди затримується у своєму розвитку (В. В. Тарасун).

Дизартрія завжди має органічне походження, яке виникає у пренатальний, натальний та постнатальний періоди розвитку дитини при певних порушеннях центральної нервової системи. Відповідні пошкодження призводить до не сформованості у дизартриків мовленнєвих кінестезій, при цьому, порушуються мовні операції, які забезпечують вибір потрібного слова, відбувається недорозвиток стимульно-просторових синтезів, що впливає на порушення логіко- граматичних конструкцій у мовленні, спостерігається не обширний словниковий запас на ті слова, які позначають просторові, часові уявлення та узагальнюючі поняття.

Вивчаючи гностичні функції у дітей з дизартрією, науковці (Р. І. Мартинова, Л. С. Цвєткова, Т. М. Пирцхалайшвілі) визначали, що органічні пошкодження мозку призводять до порушень кінестетичного аналізатора, у наслідок цих порушень уповільнюється формування просторово-годинних уявлень, оптико-просторового та просторового гнозису, фонематичного аналізу, конструктивного праксису, що сильно відрізняється від розвитку дітей без мовленнєвої патології. Деяким дітям з дизартрією важко дається диференціювання нормального та дзеркального відображення букв, впізнання їх при накладанні одну на одну, розрізнення літер які мають графічну між собою схожість, всі ці недоліки провіщають відповідні труднощі при оволодіванні дитиною писемним мовленням. В учнів з даним діагнозом спостерігається слабка просторова орієнтація, яка характеризується у плутанні таких понять як ”право” та ”ліво”, виявляються труднощі при рахуванні предметів, чисел. Таким дітям важко встановлювати взаємозв’язок між просторовими відносинами та явищами дійсності у предметно-практичній діяльності та розуміти їх в імпресивному мовленні.

Вади звуковимови, у дітей з дизартрією, обумовлені порушенням фонетичної сторони мовлення, що характерно при ураженнях лицевого гнозису (особливо у зоні оральної мускулатури), орального та пальцевого стереогнозу. Науковці (В. А. Калугін, Р. І. Мартинова, Т. С. Овчинникова) відмічають, що у більшості дітей, спостерігається характерна загальна моторна незручність, неорганізованість, яка призводить до втомлюваності при будь-якому розумовому навантаженні, до низького рівня психомоторних навичок, та зорово-просторових уявлень, що відповідно, сприяє недостатньому розподілу уваги, частому відволіканню, забуванню та низькій мисленнєвій діяльності.

Пам’ять у дизартриків страждає у різній степені, вчені (Р. І. Мартинова, Т. І. Власенко, В. А. Калугін, Т. С. Овчинникова) описують низький рівень продуктивного запам’ятовування серій геометричних фігур, що означає порушення сприйняття форми, та слабкість просторових уявлень. Виявляють, що рухова пам’ять розвинена краще за слухову, це характеризується частим забуванням складних інструкцій, при їх виконанні пропускають важливі елементи, міняють послідовність дій. Діти дизартрики з розумовою відсталістю та з затримкою психічного розвитку, з трудом запам’ятовують навчальний матеріал (вірші, тексти, букви, речення), всі дії виконуються повільно, не доводяться до логічного завершення.

О. М. Дьяченко, відмічав, що діти з нормальним мовленнєвим розвитком до шести років вміють без особливих труднощів відділяти образи від предметів та позначати їх відповідними словами. У дітей з дизартрією пізнавальна уява має уповільнений розвиток і у молодшому шкільному віці з репродуктивною перевагою може відповідати віку п’яти років.

Розглядаючи емоційно-вольовий фон дітей дизартриків, науковці (Л. С. Волкова, К. С. Лєбєдінська, Р. І. Мартинова,О. М. Мастюкова, М. С. Певзнер ) в більшості випадків, спостерігали труднощі у поведінці, які характеризувалися дратівливістю, плаксивістю, частими спалахами агресивності (Р. І. Мартинова) [2,3,4]. Емоційна збудливість та виснаженість нервової системи (К. С. Лєбєдінська, О. М. Мастюкова, М. С. Певзнер) призводили до роздратувань, зміни настрою, метушні, частому прояву грубості, неслухняності. При втомлюваності посилювався руховий неспокій, науковці (Л. С. Волкова) відмічають дітей які схильні до реакцій істеричного типу, що кидаються на підлогу, кричать досягаючи бажаного. Інші лякливі, загальмовані в новій обстановці, уникають труднощів, погано пристосовуються до зміни обстановки [3].

У дітей з ринолалією при порушенні мовлення, що супроводжується патологічними змінами тембру голосу, звуковимови, це обумовлено анатомно-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату, [1,3] спостерігається фонетичний, фонетико-фонематичний та загальний недорозвиток мовлення, який спричинений вродженими аномаліями м’якого або твердого піднебіння, що зумовлює порушення мовлення та артикуляцію звуків.

Науковці, (О. С. Алмазова, А. Г. Іполітова, І. І. Єрмакова) вивчаючи загально-психічний розвиток цих дітей доводять, що в них є недостатньо активна пізнавальна та мовленнєва діяльність, вони швидко втомлюються, спостерігається соматична ослабленість, також, у цієї категорії дітей, відмічається фонетико-фонематичні порушення мовлення, та затримка у розвитку лексико-граматичних структур. Ринолаліки, мають проблеми у закономірностях будови мови, у них несформована мовленнєва практика, що призводить до порушень лексичної та синтаксичної сторін мовлення. Активний словник менше за пасивний, також існує обмеженість кількості слів які позначають абстрактні та узагальнені поняття. На письмі спостерігається стійкий аграматизм, що розглядається як незасвоєння ними правил правопису [1, 3, 4].

У дітей з вадами мовлення (Г. Ф. Сергеєва, Л. Волкова, Е. М. Мастюкова, О. В. Трошин, Е. В. Жуліна) фонематичний вид сприйняття є порушеним, що відповідає про взаємозв’язок між розладом мовнослухового та мовнорухового аналізаторів. Г. Ф. Сергеєва вказує, що порушення функції мовнорухового аналізатора при дизартрії та рінолалії безпосередньо впливає на слухове сприйняття фонем, але не завжди є пряма залежність між порушеннями вимови звуків та їх сприйняття [2, 3, 4, 5].

Діти з ринолалією мають розгальмовану не стійку увагу, під час шкільних навчальних занять у них відмічається зниження працездатності

і продуктивності, недостатня орієнтировка у навколишньому середовищі, яка спричинена ослабленою пам’яттю, увагою. Спостерігається зниження всіх видів порогової чутливості, бідність уявних процесів, що безпосередньо знаходиться у взаємозалежності від її мовленнєвої діяльності [1, 2 ].

Дана категорія дітей важко переживає свій дефект, у багатьох з них з раннього віку розвивається сором´язливість, роздратованість. Ослаблений стан здоров’я впливає на розвиток вищих психічних функцій та емоційно-волеву сферу дитини. Їх поведінка, характеризується підвищеною збудливістю, моторною

розгальмованістю, або соматичною слабкістю в’ялістю, їм притаманна капризність, плаксивість, майже у всіх відмічається, астенічний синдром.

Емоційна сфера молодших школярів з порушеним мовленнєвим розвитком була вивчена та охарактеризована не достатньо, найбільш дослідженим, вважається, емоційно - психічний розвиток у дітей із заїканням (Л. І. Бєлякова, Н. О. Власова, Г. А. Волкова, О. Л. Ковшиков, В. А. Кузьміна, А. Пеллінгер, В. І. Рождєствінська, В. І. Сєлівьорстов, Л. П. Успенська, Н. О. Чєвєльова, А. В. Юрова, Р. Ястрєбова та інші) та порушеним голосом (О. С. Алмазова, О. С. Орлова, Л. Е. Гончарук).

Вчені (О. С. Алмазова, В. А. Ковшиков, В. І. Сєлівьорстов) зазначають, що більшість дітей із заїканням та порушеним голосом, гостро відчувають мовленнєвий недолік, критично ставляться до свого дефекту, в них проявляється комплекс неповноцінності, що заважає їм у спілкуванні з оточуючими, що також, починає впливати на характер дітей в цілому.

Дітей із заїканням молодшого шкільного віку можна поділити на дві групи, одні - легко адаптуються у новому для них середовищі та вступають у спілкування з однолітками і дорослими. Другі - мають проблеми у комунікативній сфері з оточуючими їх людьми, що відрізняє їх негативною та аутистичною поведінкою (Н. О. Власова, Г. А. Волкова). Вони важко вливаються у незнайомий колектив однолітків, можуть мати труднощі у навчанні (С. П. Миронова). У більшості з них переважає тривожно-недовірливий характер, підозріливість, фобічні стани, невпевненість, замкнутість, схильність до депресій, пасивно-захисні і захисно-агресивні реакції на дефект, підвищена збудливість, роздратованість, швидка втомлюваність, рухова розгальмованість, плаксивість, упертість.

Діти з захворюванням голосу, по різному відносяться до свого дефекту, одні терпляче переносять години лікування, та мають надію на одужання, інші як правило, характеризуються порушеною емоційно- вольовою сферою. Хворобливий стан даної групи дітей призводить до фізичної ослабленості, невпевненості у своїх можливостях, вони капризні, плаксиві, роздратовані, мають схильність до афективних спалахів [1, 2].

Вивчаючи дітей з порушеним слухом науковці (Т. А. Григорьєва, В. Ф. Матвєєв, Н. Г. Морозова, М. М. Нудельман, В. Петшак) зазначають, що характерна вада заважає їхньому емоціональному розвитку, який будується на соціалізації та спілкуванні дитини з іншими людьми. Не змога виразити свої бажання та почуття, визиває труднощі у пристосовані у суспільстві, що призводить до роздратованості, агресивності, невротичних реакцій.

Емоційну сферу дітей з розумовою відсталістю характеризували психологічні праці С. Я. Рубінштейн, Ж. І. Намазбаєвої,

І. М. Бгажнокової. У силу свого дефекту діти не завжди можуть контролювати свої переживання, М. П. Матвєєва вказує на не диференціованість та незрілість емоційних відтінків у молодших школярів. С. Я. Рубінштейн описуючи їх поведінку говорить, що настрій розумово відсталих дітей може змінюватись протягом дня по декілька разів, переходячи від дисфорії до ейфорії або апатії. Дану категорію дітей Д. Н. Ісаєв, за емоційною нестійкістю, поділяє на чотири групи. В першу входять діти які мають більшість позитивних емоційних якостей, вони привітливі та добродушні; у другій групі спостерігається прояв озлобленості, агресивності, капризності, плаксивості, афективної збудливості, розгальмованості; у третій групі - впертість та лінивість; у четвертій групі діти бездіяльні, загальмовані, в’ялі.

Відсутність зорового сприйняття у дітей з вадами зору призводить до порушення візуального контролю, що характерним чином впливає на їх емоційно вольову сферу, характер та чуттєвий досвід. У цих дітей спостерігаються певні труднощі у навчанні, в ігровій діяльності, більшість з них мають негативні риси у характеру, що розкривається у пасивності, несміливості; в інших випадках - роздратованості, підвищеної збудливості, агресивності.

Отже, проведений нами аналіз наукової літератури показав, що основна увага науковців спрямована на вивчення особливостей недорозвитку мовлення та визначення їх причин виникнення у дітей з дислалією, дизартрією, ринолалією. Досліджуючи пізнавальні процеси даної групи дітей були визначені порушення фонематичних процесів, недорозвиток оптико-просторового, просторового гнозису, динамічного праксису, психомоторного розвитку, зорово-просторових уявлень, що відповідно спричиняє у дітей недостатній розподіл уваги, ослабленість пам’яті, низьку мисленнєву діяльність. Емоційно-вольова сфера краще була досліджена у дітей із заїканням, порушеним голосом, у розумово відсталих, у дітей з вадами слуху та зору. Поведінка дислаліків та дизартриків вивчена в окремих випадках, у перших, характер майже не відрізняються від дітей з нормальним мовленнєвим розвитком, а у других в більшості випадків спостерігається важка поведінка з нестійким настроєм, що супроводжується плачем, афективними спалахами.

Визначено, що сповільнений розвиток пізнавальної діяльності та зміни у емоційно-вольовій сфері прямо залежні від розвитку мовлення. Але емоційний фон дітей з порушеннями мовлення досі, був досліджений недостатньо. Тому, з нашого погляду, необхідно обширно охарактеризувати емоційну динамічність дітей з ПМР. Лише за таких умов, наше дослідження надасть можливість повноцінно оцінити основні та другорядні причини виникнення агресивності у дітей. Знайти ефективні підходи, що сприяють зниженню агресивної поведінки у молодших школярів завдяки формуванню у них адекватного та усвідомленого ставлення до власних негативних емоцій.

Література

  1. Алмазова Е.С. Логопедическая работа по восстановлению голоса у детей / Е. С. Алмазова. - М. : Просвещение, 1973. - 151 с.
  2. Жукова Н. С. Логопедия / Н. С. Жукова, Е. М. Мастюкова, Т. Е. Филичёва. - Екатеринбург : Изд-во АРД ЛТД, 1998. - 32G с.
  3. Логопедия : учеб. пособ. для студентов пед. ин-тов по спец. «Дефектология» / Л. С. Волкова, Р. И. Лалаева, Е. М. Мастюкова и др. ; под ред. Л. С. Волковой. - М. : Просвещение, 1989. - 528 с.
  4. Трошин О. В. Логопсихология : учеб. пособ. / О. В. Трошин, Е. В. Жулина. - М. : Сфера, 2GG5. - 25б с. 5. Соботович Е. Ф. Нарушение речевого развития у детей и пути их коррекции / Е. Ф. Соботович. - К. : ІСДО, 1995. - 2G4 с. 6. Тарасун В. В. Психолого-педагогічні основи превентивного навчання дітей з порушенням мовленнєвого розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. пед. наук : 13.GG.G3 /В. В. Тарасун. - К. : Ін-т дефектології АПН України, 1999. - 57 с.
загрузка...
 

Вгору