Вивчення особистісного компоненту професійної діяльності логопедів

Кисличенко В. А.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 10 (197), Ч. ІІ, 2010


Розвиток освіти значною мірою залежить від кваліфікації та майстерності вчителів у цілому і від людських, педагогічних та професійних якостей кожного з них. Педагогічна діяльність має значення для всього суспільства та вимагає від учителів глибоких знань, особливої майстерності. Ще більшого значення якість педагогічної діяльності має у випадку виховання та навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Законом України «Про освіту» дітям з вадами у фізичному або психічному розвитку, у тому числі й дітям з вадами мовлення гарантується право на навчання, вибір освітніх програм, форм навчання. Для забезпечення цього права необхідні фахівці - корекційні педагоги, логопеди високого рівня професійної компетентності, - які б змогли максимально ефективно здійснювати особистісний та освітній розвиток осіб з вадами мовлення.

Вивчення професійної педагогічної діяльності вчителя-логопеда спирається перш за все на наукові розробки О. Абдулліної, Ш. Амонашвілі, Є. Бєлозерцева, В. Бондаря, Ф. Гоноболіна, І. Зязюна,В. Кан-Каліка, Г. Костюка, Н. Кузьміної, А. Маркової, С.Миронової,О.Мороза, Д. Ніколенка, Ю.Пінчук, В.Сагарди, В. Сластьоніна, Л. Спіріна, М. Шеремет, О. Щербакова та багатьох інших.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що рівень професійної компетентності залежить не лише від певної суми знань та практичних умінь, засвоєних у процесі навчання логопеда. Як інтегральне особистісне утворення професійна компетентність майбутнього вчителя- логопеда складається із таких компонентів: мотиваційно-ціннісного, когнітивного та операційно-діяльнісного. [5; 53.]

Мотиваційно-ціннісний компонент є необхідним підгрунтям для формування системи професійних знань. Значною мірою успіх корекційної логопедичної роботи визначається особистісно- професійними якостями спеціаліста. Такі моральні цінності, як доброта, чуйність, великодушність, вміння співчувати, готовність допомогти людям (О. Агавелян) дозволяють не тільки ефективно застосовувати корекційні методики у роботі з дитиною, але й співпрацювати з сім´єю дитини-логопата.

У нашому дослідженні “Логопедична допомога сім´ї, яка виховує дитину з порушеннями мовлення “ вивчення умов ефективної взаємодії сім´ ї та логопеда є одним з основних завдань. При вирішенні цього завдання нами було виокремлено два рівнозалежних напрями: вивчення готовності батьків до співпраці; вивчення готовності логопедів до взаємодії з батьками.

У дослідженні Ю. Пінчук зазначається, що вдосконалення діяльності і формування готовності до неї є двостороннім, взаємопов’язаним процесом, а рівень готовності до діяльності визначає оптимальну працездатність людини і високу продуктивність її праці. Тому підвищення рівня готовності можна розглядати як основу вдосконалення педагогічної діяльності. [6; 37.]

Оригінальна концепція етичного образу дефектолога сформульована польським ученим М. Гжегожевською. Це повинен бути вчитель - вихователь, який в єдності виконує дидактичні і виховні функції. Основним засобом формування особистості дефектолога є самовиховання, постійна копітка робота над собою, підвищенням свого професійного рівня.

Досліджуючи рівень готовності логопедів до включення батьків дитини-логопата у корекційний процес, ми вивчали суб’єктивно значущі для логопедів фактори, що стимулюють або перешкоджають професійному розвитку .

У дослідженні приймали участь 110 логопедів груп мовленнєвої корекції загальноосвітніх дошкільних навчальних закладів м. Миколаєва, м. Одеси, м. Херсона, м. Умані.

Для проведення анкетування нами була адаптована методика проведення дослідження, описана у книзі « Менеджмент в управлінні школою » під редакцією Т. Шамова (1992). Технологія анкетування залишена без змін, для більш глибокого аналізу ми використали технологію підведення підсумків, запропоновану В. Сабуровим. Замість підрахунку середнього балу вивчався одномірний розподіл кожного фактору. Логопедам було запропоновано оцінити по 12 чинників, що можуть стимулювати чи перешкоджати процесу саморозвитку та самореалізації логопедів-практиків дитячих навчальних закладів за 5- тибальною системою.

Результати дослідження показали, що провідним стимулюючим чинником 94,4%. логопедів вважають професійний інтерес. Показник дуже високий, і ми вважаємо, що це свідчить про творче ставлення логопедів до роботи, як до наочного результату процесу взаємодії «педагог-дитина».

Важливим виявився для логопедів такий чинник, як довіра. 88,9% вказали на нього, як на стимулюючий. Жоден респондент не поставив «ні», або «швидше ні, чим так». Таке одностайне відношення до цього фактора свідчить про його надзвичайну необхідність для психологічного комфорту праці, підвищення професійного рівня.

Можливість визнання в колективі важлива для 66.7% логопедів, до них приєднуються 22,2 що дали відповіді: швидше так, чим ні, Таким чином, 88,9% вважають для себе важливим мати повагу колег.

Визнання у батьків прагнуть 50%, схильні визнати цей чинник стимулюючим 27,8%, і ще 22,2% не можуть визначити, чи важливо це для їх саморозвитку. Хоча для повноцінного партнерства з батьками необхідно визнання ними аторитету логопеда. На нашу думку, такі відповіді швидше свідчать про невпевненість у своїх силах і недостатність знань, ніж на байдужість до ставлення батьків.

Для 66,7% самоосвіта є стимулюючим чиником, ще 16,7% схильні з цим погоджуватися. але 5,6% з цим незгодні. Цей відносно невисокий відсоток викликає занепокоєння. Логопед не має морального права не використовувати досягнення сучасної науки у своїй роботі, тому що успішність і тривалість корекційного процесу залежить від знання логопедом новітніх досліджень і розробок в області логопедії і сучасних поглядів на глибинні механізми і процеси мовлення.

Методичну роботу вважають стимулюючим фактором 61,1% респондентів, 16,8% приєднуються до них. Серед логопедів немає жодного, хто заперечив би стимулюючий вплив методичної роботи.

Для 44.4% логопедів важливими є умови праці, 38,9% погоджується, що це швидше так.

Навчання на курсах підвищення кваліфікації тільки 5,6% не вважають стимулюючим чинником, а 44,4% відповіли на це питання однозначно «так», 22,2% до них приєднується, вважаючи його значущим для себе (швидше так, чим ні), а 27,8% - не визначилося, тому що не мали цього досвіду.

На такому ж рівні по значущості знаходиться новизна діяльності: 44,4 % + 27,8%, що могло видаватися дивним, беручи до уваги сталість етапів корекційної роботи, але стає зрозумілим, враховуючи неповторність кожної дитини.

Приклад і вплив колег, як стимулюючий чинник, виділили 33,3%, ще 33,3% з цим погоджуються, однозначно заперечити не зміг ніхто.

На тому ж рівні контроль керівників за роботою логопедів (33,3% + 27,8%), але маємо 22,2% заперечних відповідей. На наш погляд, в цьому питанні відбиваються демократичні процеси, що відбуваються у нашому суспільстві, тому що відповіді на ці питання часто коментувалися таким чином: «якщо я сама не хочу, мене ніхто не примусить».

Останнє місце в рейтингу стимулюючих чинників займає місце «приклад і вплив керівників» - 27,8%. Це може свідчити про недостатню обізнаність керівників дошкільних навчальних закладів із особливостями роботи логопеда.

Отже, найбільш важливими стимулюючими чинниками для логопедів є : інтерес до роботи; довіра; самоосвіта; можливість отримати визнання у колективі; можливість отримати визнання у батьків вихованців.

Провідними чинниками, що перешкоджають процесу самовдосконалення педагогів, виявились наступні фактори: нестача часу (44,5% ); умови роботи (38,9% ); обмежені ресурси і життєві обставини (27,8% ); відсутність підтримки батьків (22,3% ).

Висновки: Таким чином, для особистісного професійного зростання логопеди вважають необхідним мати перш за все вільний час, матеріально-технічне забезпечення корекційно-виховного процесу, достатньо високий матеріальний рівень життя. Чинники, які дозволяють логопедам долати власну інерцію та інші перешкоди на шляху до самоудосконалення визначаються ними як довіра до їх діяльності; визнання у колективі; постійна жага більш глибоких знань, а, головне, це любов до професії, інтерес до роботи. Підтримка батьків вихованців у корекційній роботі або її відсутність не визначається логопедами як найбільш значущий чинник.

Спираючись на отримані результати, слід зазначити, що ставлення логопедів до взаємодії з батьками у процесі надання логопедичної допомоги свідчить про недостатню сформованість готовності до співпраці. Необхідність зміни ставлення логопедів до включення батьків у корекційний процес очевидна. На нашу думку, вирішенню цієї проблеми сприятимуть спеціальні заняття, спрямовані на поглиблення професійних знань, а також набуття практичних умінь з технології консультування сімей.

Література

1. Алтухова Т. А. Состояние профессиональной компетентности учителей-логопедов общеобразовательных школ в предупреждении и коррекции нарушений письма и чтения / Т. А. Алтухова // Дефектология.- 2007. - № 2. - С. 41-49.

2. Давыдович Л. Р. Родители и логопед - партнеры / Л. Р. Давыдович, Т. С. Резниченко // Дефектология. - 2004. - № 6. - С. 47-49.

3. Корнев А. Н. Основы логопатологии детского возраста: клинические и психологические аспекты / А. Н. Корнев. - СПб. : Речь, 2006. - 380 с.

4. Мастюкова Е. М., Московкина А. Г. Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии / под ред.В. И. Селиверстова. - М. : Владос, 2003. - 408 с.

5. Пінчук Ю. В. // Дефектология. - 2004. - № 1. - С. 50-54.

6. Пінчук Ю. В. Система професійної компетентності вчителя-логопеда : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.03 / Пінчук Юлія Володимирівна. - К., 2005. - 220 с.

загрузка...
 

Вгору