Шляхи удосконалення корекційно-логопедичної роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку

Томіч Л. М.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 10 (197), Ч. ІІ, 2010


На сьогоднішній день система виховання та навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку не приносить очікуваних результатів і назріла необхідність створення більш ефективних програм вивчення і корекції порушень розвитку особистості з позицій комплексного, системного підходу на основі принципів гуманізму та соціальної орієнтованості.

Дослідження останніх років показали, що у дітей з порушеннями психофізичного розвитку відмічаються особливості пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, непристосованість до самостійного життя, низька соціальна активність. Ці фактори руйнують систему взаємин дитини з навколишнім світом і викликають серйозні вторинні порушення фізичного, психічного і соціального розвитку.

Актуальність вивчення порушень мовлення і їх корекцію у дітей з порушеннями психофізичного розвитку визначається насамперед значимістю мовлення в психічному розвитку, в організації та розвитку психічної діяльності дитини у процесі її соціальної адаптації. Особливості мовленнєвого розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку в психолого-педагогічному аспекті досліджувалися багатьма авторами [1, 2, 4, 6, 7]. Однак проблема порушень мовлення і їх корекція у логопедичному аспекті, особливо у дітей молодшого шкільного віку, є маловивченою. Дотепер відсутня система логопедичної корекції порушень мовлення у молодших школярів з порушеннями психофізичного розвитку. У процесі логопедичного впливу недостатньо здійснюється комплексний, системний підхід до усунення порушень мовленнєвого розвитку у дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Таким чином, протиріччя між не розробленістю цієї проблеми і її значимістю для психічного розвитку, для формування особистості, соціальної адаптації дітей з порушеннями психофізичного розвитку дають підставу вважати дослідження порушень мовлення і їх корекцію у даної категорії дітей однією з актуальних проблем логопедії.

З огляду на комплексний характер біологічних і соціальних факторів, які обумовлюють виникнення порушень мовленнєвого розвитку у дітей з порушеннями психофізичного розвитку, порушення мовлення у цих дітей являють собою складний системний мовленнєвий дефект, включений у структуру психічного дизонтогенезу, який охоплює як пізнавальну, так і емоційно-вольову сферу. У зв´язку із цим корекція порушень мовленнєвого розвитку у дітей з порушеннями психофізичного розвитку буде успішною за умови комплексного психолого-логопедичного впливу, спрямованого як на корекцію порушень мовлення, так і на формування когнітивної і емоційно- вольової сфери цих дітей. Раннє виявлення та своєчасна, цілеспрямована науково обґрунтована логопедична робота буде сприяти оптимізації процесу навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку, більш гармонічному розвитку їхньої особистості, інтеграції в суспільство. Все вищесказане і визначає зміст і методи комплексного, системного, диференційованого логопедичного впливу. Цілеспрямований логопедичний вплив повинен сприяти зростанню компенсаторної ролі мовлення в психічному розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

При вивченні порушень мовленнєвого розвитку і їх корекції у молодших школярів з порушеннями психофізичного розвитку використаний системний підхід - вивчалися не окремі порушення мовлення, а характер системного недорозвинення мовлення. Зазначений підхід дозволяє виділити та диференціювати рівні системних порушень мовлення у даної категорії дітей. Використання психолінгвістичного аспекту при вивченні мовленнєвого недорозвинення і його корекції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку дозволило встановити характер несформованості тих або інших рівнів продукування мовних висловлень (мотиваційний, значеннєвий, мовний, сенсомоторний), що дає можливість більш цілеспрямовано та ефективно будувати методику корекційно-логопедичної роботи.

Корекція порушень мовлення у дітей з порушеннями психофізичного розвитку являє собою цілеспрямований і тривалий процес. У процесі корекційно-логопедичного впливу найбільш значимими є наступні теоретичні положення і принципи, розроблені в дефектології, психології та педагогіці.

  1. Вчення про компенсацію порушених функцій (П. Анохін, Л. Виготський, В. Лубовський). Л. Виготський розглядав двосторонній характер наслідків дефекту: а) порушення розвитку функцій, безпосередньо пов´язаних з патологічним фактором; б) виникнення компенсаторних механізмів за участю збережених функцій. Л. Виготський підкреслював, що компенсація - це не механічне заміщення постраждалої функції, а цілеспрямоване тренування порушеної функції, успішність якого визначається не тільки і не стільки ступенем тяжкості дефекту, скільки правильно обраною спрямованістю методів формування компенсаторних процесів [3]. Основними напрямками компенсації за Л. Виготським, є розвиток вищих психічних функцій, розширення форм спілкування, соціальних контактів, формування мотиву мовленнєвої діяльності, закріплення структури мовленнєвої діяльності.
  2. Принцип урахування зони найближчого розвитку. Л. Виготський виділяв два рівні розвитку дитини: рівень актуального розвитку, що завершує той або інший цикл розвитку, і зону найближчого розвитку, у якій визначаються вміння і навички, які перебувають у процесі становлення [3]. Навчання дитини буде успішним, лише в тому випадку, якщо воно буде орієнтовано більшою мірою на рівень найближчого розвитку, тобто на рівень, що перебуває в стадії становлення. При цьому необхідно враховувати і дані, які характеризують рівень актуального розвитку дитини.
  3. Принцип урахування потенційних можливостей дитини з порушеннями розвитку (Л. Виготський, В. Лубовський, В. Петрова). Л. Виготський підкреслював, що одночасно із симптомами того або іншого дефекту у аномальної дитини є «пуди» психічного здоров´я, спираючись на які можна успішно виховувати, навчати, згладжувати недоліки, просувати її в розумовому розвитку [3].
  4. Принцип діяльністного підходу. Будь-яка діяльність, у тому числі і мовленнєва діяльність, включає кілька фаз: мотив, орієнтовно- дослідницьку фазу, операційну фазу і фазу контролю. Мотив мовленнєвої діяльності, за О. Леонтьевим, виникає з інших потреб, спонукань, з різних видів діяльності. Мотивом мовлення може бути як ігрова, трудова, образотворча, так і мовленнєва діяльність. У зв´язку із цим необхідно наситити життя дітей з порушеннями психофізичного розвитку враженнями, діяльністю, це, безсумнівно, буде слугувати мотивом правильного мовлення, усвідомлене використання дитиною мовленнєвої діяльності. Для того, щоб мовленнєва діяльність у дітей з порушеннями психофізичного розвитку була успішною, необхідно формувати у них операції породження мовленнєвих висловлень, що складають структуру орієнтовно-дослідницької та операційної фази діяльності.
  5. Принцип системності та урахування структури мовленнєвого порушення. Принцип системності припускає також урахування системної структури мови, єдності і взаємодії всіх компонентів мовної системи: фонетико-фонематичного і лексико-граматичного ладу мовлення.
  6. Принцип поетапного формування мовленнєвої діяльності і корекції порушень мовлення. Логопедичний вплив являє собою цілеспрямований, складно організований процес, у якому виділяються різні етапи, на кожному з яких виділяються певні завдання, методи та прийоми корекції. На кожному етапі цілеспрямовано формуються передумови для переходу до наступного етапу. Етапи логопедичної роботи будуються з урахуванням наступних факторів: поступового ускладнення форм і функцій мовлення, видів мовленнєвої діяльності; з урахуванням переходу від імпресивного до експресивного мовлення; поступового ускладнення характеру завдань і мовного матеріалу; від практичного володіння мовою до усвідомленого її засвоєння.
  7. Принцип диференційованого підходу. Система логопедичної роботи з усунення різних форм порушень мовлення у дітей з порушеннями психофізичного розвитку носить диференційований характер з урахуванням безлічі визначальних його факторів [1, 2, 3, 4, 6, 7]. Диференційований підхід здійснюється на основі урахування етіології, механізмів, симптоматики порушення, структури мовленнєвого дефекту, вікових і індивідуальних особливостей дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зони найближчого розвитку, змісту програми з навчання грамоті, мови, розвитку мовлення. У процесі корекції мовленнєвих порушень враховуються загальні та специфічні закономірності розвитку мовлення, пізнавальної діяльності, особливості моторики, емоційно-вольової сфери.

Склад дітей, які перебувають в умовах реабілітаційної установи неоднорідний за етіопатогенезом, клінічній характеристиці, особливостям вищої нервової діяльності і психічного розвитку. Це потребує розробки диференційованої методики корекційно- логопедичного впливу на основі етіопатогенетичного принципу, а також з урахуванням симптоматики та рівня недорозвинення мовлення дітей з порушеннями психофізичного розвитку, а також особистісно- орієнтованного підходу - вплив на всі аспекти особистості дитини.

8. Комплексний підхід при корекції порушень мовлення дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Порушення мовлення даної категорії дітей являють собою складний системний мовленнєвий дефект, включений у структуру психічного дизонтогенезу, що охоплює як пізнавальну, так і емоційно-вольову сферу психіки таких дітей. У зв´язку із цим корекція порушень мовленнєвого розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку буде успішною лише за умови комплексного медико-психолого-педагогічного, у тому числі логопедичного, впливу, спрямованого як на корекцію порушень мовлення, так і на формування когнітивних і емоційно-вольових процесів. Продуктивна корекційна робота з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку вимагає комплексного медико-психолого-педагогічного підходу ще й тому, що первинний дефект ускладнюють як сам дефект мовлення, так і роботу з його подолання. Основна мета комплексного підходу полягає в оптимізації процесу корекції мовленнєвих порушень, чому сприяє раннє виявлення, диференційований підхід, правильна медико-психолого- педагогічна діагностика. Комплексний підхід корекції мовленнєвого порушення є важливою умовою адаптації та інтеграції дітей з порушеннями психофізичного розвитку в суспільство.

Основними напрямами комплексного підходу корекції порушень розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку є:

  1. Комплексне медико-психолого-педагогічне обстеження дітей з метою обґрунтованої діагностики, визначення форми і змісту, навчання та виховання. Завдання корекційної роботи можуть бути правильно поставлені тільки на основі комплексної і ретельної діагностики та оцінки найближчого імовірнісного прогнозу розвитку, визначеного, виходячи з поняття «зона найближчого розвитку»;
  2. Ефективне лікування соматичних і нервово-психічних порушень, зміцнення здоров´я дітей з порушеннями психофізичного розвитку.
  3. Створення соціальних умов життя дітей з порушеннями психофізичного розвитку, тобто забезпечення функціонування і розвитку в соціально-психологічному просторі.
  4. Створення умов для практичної діяльності дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Госпіталізм, дефіцит соціальних зв´язків приводять до необоротного зниження пізнавальних інтересів, інтелектуальних можливостей дитини, до перекручування її особистості. У дошкільному віці дітям дають знання про навколишній світ, про властивості предметів, явищ, учать орієнтуватися в просторі. Але дитина не може застосовувати ці знання в житті, переносити отримані знання на інші явища, стосунки, тобто вона не має змоги практично оперувати своїми знаннями. Дитина стає пасивною в одержанні знань, у неї із запізненням формуються когнітивні процеси.
  5. Розвиток емоційно-вольової сфери дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Емоційна нестійкість, чутливість до подразників приводить до загального несприятливого фону розвитку, що блокує розвиток мовлення.
  6. Через функції мовлення (компенсаторну, розвивальну, прогностичну та ін.) виходити на види діяльності, у яких відбувається корекція мовлення. У цьому випадку мовлення стає засобом соціальної адаптації дитини в суспільстві.
  7. Корекція пізнавальних процесів. У дітей з порушеннями психофізичного розвитку знижена пізнавальна потреба, тому що обмежені враження. Завдання психолого-педагогічного колективу наситити діяльність дітей враженнями.
  8. Проведення консультативних і корекційних занять для вихователів, учителів, лікарів.

Таким чином, здійснення комплексного підходу дозволить досягти повноцінної корекції психічних і мовленнєвих порушень, адаптації та інтеграції дітей з порушеннями психофізичного розвитку в суспільство. Визначення теоретичних основ корекційно-логопедичного впливу, що спирається на сучасні досягнення логопедії і суміжних наук, дозволяє визначити напрямки логопедичної роботи.

Проведене дослідження показало, що у дітей з порушеннями психофізичного розвитку порушення мовлення носять системний характер, вони зачіпають як фонетико-фонематичну, так і лексико- граматичну сторони мовлення та проявляються на фоні відхилень у розвитку пізнавальної і емоційно-вольової сфери.

У зв´язку із цим, експериментальне навчання носило комплексний, системний і диференційований характер. Ми запропонували оптимізувати процес навчання за рахунок взаємодії суб’єктів допомоги та використання інформаційних технологій. У системі комплексного корекційного впливу на дитину змінили акценти, доповнивши її сполученням традиційних і новаторських підходів. Комплексний підхід реалізувався в співробітництві логопеда із психологами, вчителями, вихователями, медичним персоналом. Основною метою комплексного впливу є усунення комплексу причин, що детермінують порушення розвитку, соціальна адаптація та інтеграція дітей з порушеннями психофізичного розвитку в суспільство.

Корекційно-логопедична робота з дітьми будувалася з урахуванням загально дидактичних принципів: послідовності і систематичності корекційних занять, свідомості та активності самих дітей, доступності обираного матеріалу та міцності відпрацьованих навичок і вмінь, урахування вікових особливостей та ін. Були створені умови для корекції індивідуальних недоліків розвитку дітей, проводилися систематичні логопедичні заняття, велася комплексна індивідуально-групова корекційна робота, у ході якої використовувалися корекційно-розвивальні комп´ютерні ігри і програми для розвитку уваги, пам´яті, мислення.

Корекційна робота з дітьми проводилася згідно індивідуально- орієнтованих психолого-медико-педагогічних реабілітаційних планів за кількома напрямками. У структурі логопедичної роботи з корекції порушень мовленнєвого розвитку дітей найбільш значимими є наступні напрямки:

  1. Психокорекція порушень емоційно-вольової сфери дітей з порушеннями психофізичного розвитку, формування мотивації мовленнєвої діяльності, позитивних властивостей особистості та ін.
  2. Формування пізнавальних процесів (сприйняття, мислення, пам´яті, уваги).
  3. Розвиток різних форм спілкування.
  4. Корекція порушень усного мовлення і профілактика порушень писемного мовлення. Включення мовлення в різні види діяльності дітей.
  5. Створення найбільш сприятливих умов для повноцінного мовленнєвого розвитку.

Реалізація цих напрямків корекційно-логопедичного впливу здійснювалася комплексно і диференційовано з урахуванням механізмів і структури мовленнєвого дефекту, рівня несформованості операцій породження мовних висловлень, психологічних особливостей дітей. Розглянемо зазначені напрямки корекційно-логопедичного впливу.

При психокорекції порушень емоційно-вольової сфери основним був індивідуальний особистісно-орієнтованний підхід, що сприяє розвитку особистості дитини. У процесі комплексного впливу враховувалися психічні особливості різних груп дітей. Корекція особистості впливає на психічний розвиток і на формування правильного мовлення. У зв´язку із цим у процесі логопедичної роботи здійснювався диференційований підхід до кожної дитини залежно від характеру мовленнєвих порушень та порушення психофізичного розвитку. У формуванні пізнавальної, емоційно-вольової, моральної сфер були виділені напрямки, специфічні для кожної групи дітей, які в найбільшій мірі сприятимуть корекції мовних функцій.

Метою психокорекційних занять із дітьми була корекція порушень психічного розвитку, гармонізація особистості і профілактика нервово-психічних розладів. Психокорекція, психотерапія (проводив лікар і елементи психокорекції логопед) здійснювалася за наступними стратегічними напрямками: 1. Психокорекція окремих психічних функцій. 2. Психокорекція, психотерапія у формі індивідуальних і групових занять.

У практиці роботи з дітьми ми використовували комплекс методів: метод ігрової корекції, метод, заснований на використанні креативних творчих процесів, метод модифікації поведінки (тренінг спілкування), метод аутогенного тренування. У процесі логопедичної роботи здійснювалося формування пізнавальних процесів (сприйняття, мислення, пам´яті, уваги).

Важливим фактором успішного мовного розвитку є: створення умов для повноцінного спілкування дитини з дорослими й однолітками. У процесі логопедичної роботи здійснювалося формування різних форм спілкування.

Через те, що у значної частини дітей відмічався недостатній рівень розвитку мовної комунікації корекційна робота починалася з формування комунікативних умінь і навичок, розвитку довільного спілкування в процесі спільної діяльності. Для цієї мети нами були реалізовані наступні умови, що забезпечують ефективність всієї корекційної роботи: проведення спільних (навчальних) ігор логопеда з дітьми, спрямованих на передачу їм комунікативного й ігрового досвіду з акцентуванням уваги на комунікативних особливостях ігрової ситуації. Завдяки цьому діти вчилися переводити свій життєвий досвід у комунікативно-умовний план, ставити й вирішувати завдання різними вербальними способами; своєчасна зміна комунікативно-ігрового середовища з урахуванням різномодельного спілкування дітей, що досягалося за допомогою моделювання різних ігрових ситуацій або довільних варіантів однієї гри; планомірне збагачення комунікативного досвіду дітей, що відбувалося за рахунок розширення контактів з дітьми, у яких мовленнєвий розвиток відповідає нормі.

Довільне спілкування, навички взаємодії в ігровій діяльності й корекція дефекту здійснювалася на основі комунікативно-розвивальних ігрових ситуацій - різноманітних варіантах однієї конкретної гри. Ситуації відрізняються одна від одної тим, що, по-перше, дитина має можливість займати різні за комунікативнім навантаженні рольові позиції; по-друге, різні рольові позиції припускають різний зміст і види спілкування. У процесі роботи ми вводили поступове збільшення комунікативного навантаження. Збільшення комунікативного навантаження велося за двома напрямками. По-перше, були підібрані види спілкування в наступній послідовності: діалог, монолог, полілог. По-друге, різні моделі спілкування мають на увазі перехід від ситуативного мовлення до контекстного. Перехід від ситуативного мовлення до контекстного (або довільного) здійснювався за наступною схемою: індивідуально-ситуативне > спільно-ситуативне > спільно- контекстне > індивідуально-контекстне > індивідуально-довільне.

Створюючи моделі можливих ігрових ситуацій, ми враховували ряд наступних факторів. По-перше, необхідність усвідомлення дитиною свого бажання спілкуватися. Це представлялося нам надцінним, тому що результативність виникнення довільного спілкування багато в чому визначається мотивацією дитини в грі. Тому що на вміння дітей організувати спільну гру впливає оволодіння ними способами спілкування, ми навчали дітей наступним комунікативним навичкам: спрямованості ініціативних дій на однолітка з метою залучення його уваги до себе; моделюванню спілкування з урахуванням особливостей однолітка; аргументації своїх пропозицій, з метою підвищення ступеня впливу на партнера; прояву доброзичливих форм спілкування; узгодженню своїх дій з бажаннями товаришів і правилами гри; прояву взаємодопомоги. Другий фактор - участь у спільній діяльності й розвиток довільності спілкування у дітей з опорою на предмети й наочність. Тому ми використовували комунікативно-ігрове середовище, що впливає на особистість дитини. Комунікативно-ігрове середовище являло собою ігровий простір, змодельований таким чином, що діти змушені вступати в спілкування. І чим більше й повніше дитина використовувала можливості комунікативно-ігрового середовища, тим більш успішно відбувалася активізація довільності в спілкуванні.

Завдання логопеда полягає в тому, щоб у процесі логопедичної корекції створити умови для активної діяльності дітей. Провідна діяльність у молодшому шкільному віці - навчальна. У зв´язку з порушеннями розвитку дитина часто не може отримати емоційне задоволення від навчальної діяльності, вона знаходиться в постійній ситуації невдач, у стані психологічного дискомфорту, у неї загострюються невротичні реакції, може виникнути заїкуватість. На корекційних заняттях вирішувалися завдання підвищення мотивації до навчання, корекції й розвитку пізнавальних і емоційних процесів, систематизації знань, розвитку словника, зв´язного мовлення, граматики, фонетикофонематичного аналізу й синтезу, підвищення самооцінки. Для ефективності впливу велике значення мало встановлення позитивного емоційного контакту з дитиною, її бажання спілкуватися й виконувати пропоновані завдання. Найважливішою умовою протікання навчальної діяльності є досить високий рівень володіння мовними засобами. Таким чином, корекція порушень мовлення сприяє оптимізації навчальної й інших видів діяльності.

Психолого-педагогічна корекція повинна бути спрямована на те, щоб дати можливість кожній дитині розкрити свої потенційні можливості в різних видах діяльності. Л.Виготський підкреслював, що одночасно із симптомами того або іншого дефекту в аномальної дитини є «пуди» психічного здоров´я, спираючись на які можна успішно виховувати, навчати, згладжувати недоліки, просувати її в розумовому розвитку [3]. У зв´язку із цим, у процесі логопедичної роботи необхідно закріплювати навички мовного спілкування в різних видах діяльності (ігровій, образотворчій, навчальній й т.д.). Продуктивна корекційна робота з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку вимагає подовження строків корекції мовленнєвих порушень, комплексного медико-психолого- педагогічного підходу з урахуванням того, що особливості психофізичного розвитку, особистості, спілкування ускладнюють як сам дефект мовленнєвих порушень, так і роботу з його подолання.

Розвиток мовлення й корекція мовних порушень здійснювалася на основі системно-структурного підходу, з урахуванням психологічних уявлень про складну організацію мовної діяльності. У зв´язку із цим корекція порушень мовного розвитку здійснювалася за наступними напрямками:

  1. Формування операцій внутрішнього програмування мовних висловлень: а) розвиток внутрішнього програмування зв´язних висловлень; б) розвиток внутрішнього програмування окремих висловлень.
  2. Корекція порушень операцій мовного рівня: а) корекція порушень мовного аналізу й синтезу: аналіз речень на слова, складовий і фонематичний аналіз і синтез, розвиток диференціації фонем; б) корекція порушень парадигматичної системи мови (словозміни й словотвору); в) формування синтагматичних відносин, глибинної й поверхневої структури речення; г) розвиток діалогічного мовлення; д) робота над мовним оформленням зв´язних мовних висловлень.
  3. Корекція порушень операцій сенсомоторного рівня: а) розвиток дрібної й артикуляційної моторики; б) розвиток мовного подиху, голосу, інтонаційної виразності мовлення; в) розвиток слухового сприйняття, гнозиса, мнезиса, уваги; д) формування вимовних умінь і навичок: розвиток диференціації звуків; постановка звуків; автоматизація звуків у складах, словах, словосполученнях, реченнях, зв´язного мовлення; формування звукоскладової структури слова.
  4. Закріплення мовних навичок і вмінь отриманих дітьми під керівництвом логопеда в різних видах діяльності, на заняттях з вихователем, учителем, психологом, в умовах спілкування з однолітками, дорослими.

Результати експериментальної корекційно-логопедичної роботи показали, що комплексна систематична робота сприяла загальному розумовому розвитку, формуванню особистісних якостей. Позитивні результати корекційно-педагогічної роботи із цими дітьми були досягнуті з розвитку й удосконалюванню немовних психічних процесів: у них розширився запас відомостей про навколишній світ, збагатилися просторові й тимчасові уявлення, покращилося зорове й слухове сприйняття; були сформовані навички довільного втримання й розподілу уваги, збільшився обсяг пам´яті, був сформований самоконтроль і самооцінка результатів своєї діяльності.

На наш погляд, велику роль в удосконалюванні мовленнєвого розвитку зіграла комплексна робота всіх фахівців центру (психолог-дефектолог- логопед-лікар). Всі напрямки корекційної програми були органічно пов´язані один з одним, а не проводилися відокремлено. Планування роботи з індивідуалізованих реабілітаційних програм дозволило найбільше ефективно здійснювати диференційований підхід до учнів під час корекційної роботи. У процесі роботи виявлені особливості симптоматики, етіопатогенезу, структури мовленнєвого дефекту в дітей з

порушеннями психофізичного розвитку; визначена динаміка мовленнєвого розвитку в процесі цілеспрямованої логопедичної роботи; запропонована комплексна диференційована система психолого- логопедичної роботи, що враховує вплив не тільки на всі компоненти мовлення й на різні етапи продукування мовних висловлень, але й на розвиток немовних психічних функцій, на формування особистості дитини з одночасною регуляцією соціальних відносин.

Система корекції мовленнєвих порушень у дітей з особливостями психофізичного розвитку в структурі комплексного впливу сприяє не тільки вдосконалюванню корекційно-логопедичного процесу, спрямованого на подолання мовленнєвих порушень, але й на оптимізацію процесу формування особистості, виховання й навчання дітей, більш успішну соціальну адаптацію в цілому.

Література

  1. Бордовская Е. В. К вопросу изучения речевых и психических нарушений детей, страдающих психической депривацией / Е. В. Бордовская. - СПб. : Образование, 1997. - С. 102-103.
  2. Волкова Г. А. Принципы и содержание логопедической работы с детьми, страдающими общим недоразвитием речи / Г. А. Волкова, М. А. Ярмакович // Речевые и нервно-психические нарушения у детей и взрослых. - Л., 1987. - С. 3-11.
  3. Выготский Л. С. Основные проблемы дефектологии [шбр. соч.] / Л. С. Выготский. - М., 1983. - С. б-84. - (Т. 5).
  4. Лисина М. И. Этапы генезиса речи как средства общения / М. И. Лисина // Хрестоматия по возрастной психологии. - М., 1998. -С. 1б9-17б
  5. Лубовский В. И. Развитие словесной регуляции у детей /В. И. Лубовский. - М., 1978. - 223 с.
  6. Соботович Е. Ф. Психологопедагогические основы коррекции нарушений формирования грамматического строя у детей : автореф. дис. докт. пед. наук / Е. Ф. Соботович. - М., 1984. - 49 с.
  7. Спирова Л. Ф. Особенности речевого развития учащихся с ТНР / Л. Ф. Спирова. - М. : Педагогика, 1980. - С. 24-32.
загрузка...
 

Вгору