До проблеми вивчення дітей з аутистичними порушеннями

Базима Н. В.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (225), Ч. ІІ, 2011


Науковий пошук у вітчизняній корекційній педагогіці та спеціальній психології в останнє десятиліття характеризується підвищеною активністю дослідження проблем розвитку, навчання та соціалізації дітей з раннім дитячим аутизмом (далі - РДА) (Н.Байкіна, Синьов, Т.Скрипник, В.Тарасун, Г.Хворова, О.Хохліна, ДШульженко, М.Шеремет). Виходячи з аналізу сучасних літературних джерел та вивчаючи наукову спадщину класиків, які детально описали аутизм як спектральне порушення (Г.Аспергер, Є.Баєнська, В.Башина, К.Гілберт, Д.Ісаєв, В.Каган, Л.Каннер, К.Лебединська, В.Лебединський, М.Ліблінг, Мнухін, О.Нікольска, Т.Пітерс, Л.Шипіцина), приходимо до висновку, що, проблема аутизму вимагає глибокого і детального дослідження та вивчення. Адже діти з аутизмом - це неоднорідна група, яку об´єднує те, що усі вони потребують ранньої і систематичної лікувально-педагогічної роботи для підготовки їх до навчання, до оволодіння елементарними формами комунікації та взаємодії з оточуючими людьми.

Існує чимало гіпотез, що пояснюють природу аутизму, але на сьогоднішній день виокремленої причини чи причин, які спричиняють виникнення аутистичних проявів, не визначено. Вихлдячи з даних наукових досліджень, можна сказати, що синдром раннього дитячого аутизму має різну нозологічну приналежність і різноманітну етіологію.

Звертаючись до статистичних даних, можна зазначити, що упродовж останніх років частота фіксування аутизму має явну тенденцію до зростання, яка не залежить від національного, расового, географічного та інших факторів, що підкреслює не локальний, а загальнолюдський характер цього складного психічного захворювання [3].

Ми вбачаємо двояке пояснення зазначеного факту. За оперативними даними, збільшення кількості зафіксованих випадків встановлення діагнозу «ранній дитячий аутизм» може бути спричиненим безпосередньо кількісним зростом народжуваності дітей із зазначеним порушеннями або його набуттям у перші роки життя (відповідно до зафіксованих прикладів виникнення аутистичних порушень унаслідок неякісних вакцинацій або з інших причин). З іншого боку, збільшену частоту виявлення дітей, які мають аутистичні порушення, можна пояснити якісним покращенням використання діагностичних методик у галузях педагогіки, психології та медицини та суттєвим удосконаленням системи корекційно-педагогічної допомоги дітям раннього та дошкільного віку з психофізичними порушеннями. Також, на нашу думку, поштовхом до частого застосування зазначеного діагнозу може бути у деяких випадках його популярність через широту проявів аутизму та різноманітність їх поєднань, що зменшує критеріальність визначення основних ознак даного порушення і може спричинити невідповідність встановленого діагнозу через недосконалість методик обстеження та діагностики чи неповноту збору анамнезу.

Хоча української статистики стосовно аутизму доки ще не існує, однак, як свідчить зарубіжний досвід, рання висококваліфікована діагностика, тривала комплексна адекватна своєчасно розпочата медико- психолого-педагогічна корекція, безперервний психолого-корекційний супровід сім’ї, в якій зростає і виховується дитина з раннім дитячим аутизмом, надає можливість більшості аутичних дітей досягти позитивних зрушень як у розвитку психічних процесів та функцій, так і у розвитку мовлення та виробленні навичок комунікації та спілкування з оточуючими людьми, що стане запорукою більш швидкої адаптації та соціалізації дітей зазначеної категорії.

На сьогодні, за даними МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду), аутизм віднесено до групи розладів, що характеризуються якісними аномаліями соціальної взаємодії та спілкування та обмеженим, стереотипним набором інтересів та діяльності [5].

В Україні неврологи і психіатри користуються «Класифікацією уражень нервової системи у дітей та підлітків», яка узгоджена з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я МКХ-10.

Для дітей з РДА, незалежно від глибини аутистичних порушень, як зазначає Д.Шульженко, спільним є глибоке порушення розвитку, що характеризується грунтовними порушеннями соціальних і комунікативних навичок, а також стереотипними інтересами і патернами поведінки [4]. Відомо, що однією з характерологічних особливостей усіх аутичних дітей є неспроможність використовувати свої знання і вміння у реальному повсякденному житті, самостійного гнучкого перенесення засвоєних навичок у нові умови.

Зробивши аналіз багатьох наукових досліджень (Є.Баєнська,В.Башина, К.Лебединська, С.Морозова, С.Морозов, Т.Морозова,О.Нікольска, Л.Нурієва, В.Тарасун, Г.Хворова, М.Шеремет, Д.Шульженко), можна визначити багаточисельність і різноманітність порушень мовленнєвого розвитку дітей з синдромом РДА.

Але, попри те, що розвиток мовлення у аутичних дітей може відрізнятися досить суттєво: від мутичності до надзвичайно раннього і бурхливого розвитку, можна визначити його найхарактерніші порушеня, до яких належать: важкоінтерпретований плач; обмежене гуління (може нагадувити вигуки, верещання, писк); відсутність імітації звуків або фонографічність мовлення (неусвідомлене відтворення мовлення оточуючих, що не відповідає контексту); мутизм (відсутність мовлення); ехолалії (повторення почутих слів та фраз, інколи без розуміння їх змісту та без прикріпленя до контексту); слова-штампи, фрази-штампи; широке використання неологізмів; пізня поява та неправильне використання особових займенників; відсутність у мовленні звертання, нездатність до ведення діалогу при достатньому розвитку монологічного мовлення; автономність мовлення; порушення семантичної сторони мовлення; порушення синтаксичної будови мовлення; порушення граматичної будови мовлення; нездатність до словотворчості; порушення звуковимови; порушення мелодики мовлення (голос надто тихий або надто голосний); порушення просодичних компонентів мовлення (відхилення тональності, швидкості, ритму, інтонаційного переносу).

Слід відзначити неоднорідність мовленнєвих порушень та варіативність їх проявів у залежності від глибини ураження та ступеню викривлення психічного розвитку дитини. Та незалежно від рівня розвитку мовлення, при аутизмі насамперед страждає можливість використовувати його з метою спілкування.

Зокрема, науковці Є.Баєнська, М.Лібінг, О.Нікольська у своїх дослідженнях виділили чотири варіанти мовленнєвого розвитку аутичних дітей [2]:

I група - майже повна відсутність експресивного мовлення при наявності вокалізацій і бурчання. Окремі слова або короткі фрази, які вимовляє дитина на висоті афекту у значущій для неї ситуації, дозволяють припустити, що вона розуміє мовлення (хоча б частково).

II група - груба затримка процесу формування мовлення, низька мовленнєва активність, відсутність спонукань до активного мовлення, наявність ехолалій, набору стереотипних коротких фраз (набутих у ситуації афекту) або цитат з улюблених книг для коментування реальних ситуацій, використання для задоволення прохання інфінітивних дієслів, крику або безпосереднього вказування на бажаний предмет.

III група - наявність значного словникового запасу, використання «дорослого» мовлення (нерідко літературного), застосування довгих монологів на цікаву для дитини тему при повній нездатності до ведення діалогу; порушення вимови у вигляді змазаного та нечіткого мовлення, заміни звуків та невідповідності інтонації змісту.

IV група - значна затримка мовленнєвого розвитку (іноді - регрес власного мовлення у віці 2-2,5 років), тихе, нечітке мовлення з відстроченими ехолаліями, можливе відсутність розуміння інструкцій поряд з швидкою реакцією на складний казковий образ або емоційно- вадливу для дитини ситуацію [2].

Результати психологічних досліджень та спостережень багатьох науковців свідчать про те, що аутична дитина швидше не може, ніж не хоче спілкуватися (Є.Баєнська, В.Башина, В.Каган, К.Лебединська,О.Нікольська, Т.Пітерс, В.Тарасун, М.Шеремет, Д.Шульженко). На перший план виступає, перш за все, нездатність налагодити соціальну взаємодію, підтримувати контакт з іншою людиною без явного психологічного дискомфорту. А відсутність або зниження рівня потреби у спілкуванні, посилене прагнення уникати контактів і небажання спілкуватися у подальшому спричиняють характерні труднощі сприймання інформації та розуміння ситуації спілкування.

Ми вважаємо, що аутична дитина, щоб уникнути незрозумілих, і, за її сприйманням та уявленням, небезпечних і складних ситуацій використовує певний психологічний захист для усунення психологічного дискомфорту та зведення до мінімуму негативних переживань. Виникає своєрідний парадокс: дитина не здатна до комунікації через невміння спілкуватися, яке виникає унаслідок уникнення нею взаємодії з оточуючими людьми. Від того, наскільки вчасно буде надана допомога щодо озброєння прийомами взаємодії з іншими людьми та подолання страху перед цією взаємодією, залежить успіх формування загальної пізнавальної активності, особистості дитини з аутизмом, її соціалізації та інтеграції у середовище людей тощо.

Формування комунікативної діяльності аутичних дітей - надзвичайно складний корекційний процес, який мають здійсювати кваліфіковані спеціалісти за підтримки батьків, що сприятиме виробленню необхідних для особистісного розвитку дитини з аутистичними проявами передумов встановлення їх порозуміння та взаємодії з оточуючими людьми. Це у подальшому дасть змогу допомогти особам, які мають ранній дитячий аутизм, максимально реалізувати свій потенціал та жити повноцінним життям у суспільстві, адже за умови своєчасно розпочатої корекційної роботи, як свідчать дослідження сучасних вітчизняних науковців (В.Тарасун, Т.Скрипник, Г.Хворова, Д. Шульженко), можливе подолання аутистичних тенденцій і поступове входження дитини у соціум. З різною результативністю, у власному темпі, з індивідуальними досягненнями, але кожна аутистична дитина може поступово оволодівати складними для неї формами взаємодії з людьми.

Література:

  1. Детский аутизм : хрестоматия : учеб. пособие для студ. высших и средних педагогических, психологических и медицинских учебных заведений / сост. Л. М. Шипицына. - изд. 2-е, перераб. и доп. - СПб. : Дидактика плюс, 2001. - 368 с.
  2. Никольская О. С. Аутичный ребенок. Пути помощи / О. С. Никольская, Е. Р. Баенская, М. М. Либинг.- М. : Теревинф, 2000. - (Особый ребенок). - 336 с.
  3. Шульженко Д. І. Основи психологічної корекції аутистичних порушень у дітей : монографія / Д. І. Шульженко. - К., 2009. - 385 с.
  4. Шульженко Д. І. Аутизм - не вирок / Д. І. Шульженко. - Львів : Кальварія, 2010. - 224 с.
загрузка...
 

Вгору