Особливості самооцінки дітей молодшого шкільного віку із заїканням

Вінокурова О. В., Вінокурова С. М.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (225), Ч. ІІ, 2011


Мовленнєва діяльність відіграє особливу роль у житті людини, бо є фундаментом мислення, регулятором поведінки і виконує соціальну функцію. Мова забезпечує взаємодію людини з оточуючим соціальним середовищем, у зв’язку з чим порушення мовленнєвої діяльності можуть мати негативні наслідки. В Україні з кожним роком спостерігається суттєве збільшення кількості дітей зі складними порушеннями мовленнєвого розвитку.

Заїкання - одна з розповсюджених та найбільш складних форм мовленнєвої патології. Заїкання характеризується розладом темпу, ритму, плавності експресивного мовлення, що зумовлено судомним станом м’язів артикуляційного, голосового та дихального апарату (М. Хватцев, Р.Лєвіна), із переважаючим порушенням комунікативної функції (Л.Бєлякова, О.Д’якова, І.Поварова).

Вплив заїкання, як порушення мовлення, на розвиток дитини залежить від ступеня дефекту, а також від того, як дитина ставиться до свого дефекту (Л. Бєлякова, 2001; Н.Власова, 1959; О. Д’якова, 2001). Дослідження провідних вчених (М.Хватцев, Ю.Флоренська, Н.Власова,

В. Селіверстов) свідчать про те, що з віком дитини зростає ступінь фіксованості на власному мовленнєвому дефекті. Результати досліджень психологічних особливостей заїкуватих осіб різного віку представлено в наукових працях В.Селіверстова, В.Кочергіної, В.Калягіна, Т. Візель.

Серед учнів загальноосвітніх шкіл діти, що страждають заїканням, складають особливу групу (А. Ястребова) . Вони потребують логопедичної допомоги вже з перших днів навчання. Без неї вони відчувають труднощі у процесі спілкування з однолітками та дорослими. Своєчасна та систематична допомога дозволяє подолати заїкання та обумовлені ним негативні наслідки у розвитку особистості молодшого школяра. Труднощі спілкування учнів початкових класів, що заїкаються, з однолітками та дорослими нерідко стають причиною затримки їх особистісного розвитку, низького статусу в шкільному колективі, дезадаптації, тривожності (Р.Лєвіна, С.Леонова, В. Селіверстов,Н.Чевельова, А.Ястребова).

Згідно поглядів багатьох вчених (Б.Анан’єв, М.Бахтін, А.Бодальов,О.Грибова, О.Леонт’єв, М.Лісіна та ін.), спілкування - одна з основних умов розвитку дитини, дуже важливий компонент формування особистості, а також провідний вид діяльності, спрямований на пізнання та оцінку самого себе за допомогою інших. Процес спілкування у дітей із заїканням порушено, а це, у свою чергу, впливає на рівень самооцінки.

На сучасному етапі розвитку логопедії найефективнішим загальновизнано комплексний метод усунення заїкання. Особливої актуальності набуває врахування під час надання комплексної корекційної допомоги усіх особливостей особистості дитини, спричинених мовленнєвим порушенням.

Комплексний метод подолання заїкання вимагає здійснення педагогічного впливу на різні сторони психофізичного стану дитини, що заїкається. Цим зумовлена необхідність дослідження особливостей особистості дитини із заїканням, до яких належить і рівень самооцінки дитини.

Мета статті - визначення особливостей самооцінки учнів початкових класів, що заїкаються, та аналіз впливу мовленнєвого порушення на рівень самооцінки.

Одним з критичних моментів, що загострюють перебіг заїкання, є вступ дитини до школи. Вона потрапляє до великого незнайомого колективу, де висуваються високі вимоги до поведінки і до мовлення першокласника. Замість ігрових занять, які проводились в дитячому садку, дитина тепер відвідує систематичні й обов’язкові уроки, посилюється фізичне і психічне навантаження, збільшується відповідальність. Все це може бути не під силу дитині та стати приводом для посилення заїкання. Постійно чуючи вільне мовлення своїх однолітків, друзів та не маючи змоги так само вільно спілкуватись, дитина починає гостріше усвідомлювати та відчувати неповноцінність власного мовлення [1, с.24].

Зі вступом до школи у дітей, які мають заїкання, часто погіршується мовлення, оскільки вони починають болісно усвідомлювати свою ваду, намагаються приховати дефект. Виникає невпевненість у власному мовленні, своїх можливостях. Це впливає на їхню поведінку: вони намагаються мовчати, уникають доручень, пов’язаних з необхідністю говорити, обмежують своє спілкування, стають сором’ язливими. У дитини з’ являються страхи: вона боїться говорити (логофобія), боїться стати об’єктом загальної уваги, осуду та критики. Поступово заїкання комплексує учня. Дитина сприймає свій дефект як стан постійного хвилювання. Посилення заїкання різко змінює поведінку дитини. Вона стає дратівливою, примхливою, озлобленою чи навпаки - сором’ язливою, полохливою, погіршується сон. Не в змозі вільно спілкуватись з оточуючими, дитина часто замикається, вважаючи за краще мовчати, активно використовує жести замість слів, уникає усних відповідей на уроці.

На думку Р. Лєвіної, мовленнєвого порушення самого по собі немає, воно завжди передбачає особистість і психіку конкретного індивідуума з усіма його особливостями. Розуміння своєї мовленнєвої вади породжує певні психологічні особливості: сором’язливість, уразливість, беззахисність, бажання усамітнитись, відчуття пригніченості і постійне переживання за своє мовлення, дитина боїться висловити свою думку в присутності незнайомих [3, с.422].

Заїкання, ускладнюючи вільне мовленнєве спілкування дитини з оточуючими людьми, невигідно виділяє її серед однолітків, накладає відбиток на всю поведінку дитини та на особистість в цілому. Це ускладнює лікування заїкання, тому що потрібно виправляти не тільки мовлення, але й впливати на особистість дитини та оздоровлювати її психіку [1, с.8-9].

Самооцінка належить до основних характеристик особистості, включаючи усвідомлення себе та оцінку власних сил й можливостей, здатність критично ставитись до себе. Від того, як людина сприймає та оцінює саму себе, залежить і характер її взаємодії з іншими, ефективність її діяльності та подальший розвиток особистості.

Самооцінка - це ставлення людини до своїх здібностей, можливостей, особистісних якостей, а також до зовнішнього обліку. Вона може бути правильною (адекватною), коли думка людини про себе збігається з тим, що насправді є. У тих же випадках, коли людина оцінює себе не об’єктивно, коли її думка про себе різко розходиться з тим, якою її вважають інші, самооцінка найчастіше буває неправильною, або, як її називають психологи, неадекватною [2]. Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, що є насправді, то в неї самооцінка занижена. У тих же випадках, коли вона переоцінює свої можливості, результати діяльності, особистісні якості, зовнішність, характерною для неї є підвищена самооцінка.

Питання самооцінки дитини з мовленнєвою патологією тісно пов’язане з проблемою оцінки дитиною та оточуючими мовленнєвого дефекту. На думку Л.С. Виготського, дефект є поняттям соціальним,

саме соціальні умови існування дитини призводять до усвідомлення нею своєї неповноцінності. Наявність важкого мовленнєвого дефекту може по-різному вплинути на особистісний розвиток дитини та її соціальну адаптацію. За правильно створених умов навчання і виховання стає можливою компенсація мовленнєвого порушення. І навпаки, негативні соціальні умови розвитку дитини, нехтування основними закономірностями формування особистості, як за умов нормального мовленнєвого розвитку, так і в ситуації мовленнєвої патології, можуть стати причиною її соціальної дезадаптації. Самооцінка, як найважливіший механізм регуляції поведінки, відіграє значну роль у реалізації можливостей та здібностей дитини, у встановленні дружніх відносин з оточуючими.

Формування самооцінки учнів початкових класів, що мають заїкання, відбувається під впливом мовленнєвого порушення. Серйозний вплив на самооцінку молодших школярів із заїканням має феномен фіксованості на дефекті та емоційне реагування дитини на власний мовленнєвий дефект. Дуже завищена самооцінка молодших школярів із заїканням - показник деформації особистості. Занижена самооцінка також заважає гармонічному психічному розвитку, породжує невпевненість у собі, відсутність належних вимог до себе.

Практичне дослідження, спрямоване на з’ясування особливостей самооцінки учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл, що страждають на заїкання, проводилось на базі дитячого стаціонарного відділення та логопедичного кабінету дитячої поліклініки Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні. Загальна кількість дітей із заїканням, залучених до експерименту, становить 20 осіб. Для порівняння отриманих результатів та виявлення особливостей самооцінки заїкуватих дітей до дослідження залучено таку ж кількість дітей молодшого шкільного віку, але без мовленнєвих порушень.

Для вивчення самооцінки дітей було обрано декілька методик: 1) методика «Малювання» [2];

2) адаптована методика Дембо-Рубінштейн [5];

3) методика «Сходинки» [4].

Кількісний характер отриманих результатів дослідження самооцінки молодших школярів із заїканням:

Характер самооцінки

занижена

адекватна

завищена

Кількість дітей

15

2

3

Відсоткове відношення

75%

10%

15%

Аналіз отриманих результатів, які відображені в таблиці, свідчить про те, що у молодших школярів із заїканням переважає занижена самооцінка.

Кількісні показники результатів дослідження самооцінки молодших школярів, що не мають мовних порушень:

Характер самооцінки

занижена

адекватна

завищена

Кількість дітей

2

13

5

Відсоткове відношення

10%

65%

25%

Інші результати було отримано під час дослідження рівня самооцінки у молодших школярів без мовленнєвих порушень. Ці показники свідчать про те, що у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком адекватна самооцінка є переважаючою особистісною характеристикою, і лише в декількох дітей - завищена або занижена.

Висновки. Заїкання доцільно виправляти ще у дошкільному дитинстві, одразу після появи. Але дуже часто діти приходять до школи із заїканням. Іноді трапляється так, що згасле або малопомітне заїкання у дошкільному віці, зі вступом до школи загострюється та стає помітним дефектом. Заїкання позбавляє школярів нормальних умов мовленнєвого спілкування, часто перешкоджає успішному навчанню, негативно впливає на самооцінку дитини. Діти з тяжкими порушеннями мовлення, до яких належить і заїкання, зазвичай не вміють адекватно оцінювати власні можливості: недостатньо критичні до власних можливостей, занижують їх, вважають себе неповноцінними, що проявляється в виникненні емоційних бар’єрів, порушенні спілкування з однолітками та дорослими.

Логопедичний вплив може мати корекційно-розвивальний ефект та бути особистісно-орієнтованим тільки в тому випадку, коли в своїй практичній діяльності логопед буде враховувати особистісні особливості дітей із заїканням, та специфіку такого важливого особистісного утворення як самооцінка. Корекційна робота з подолання заїкання буде більш ефективною, а її результати стійкими за умови організації психологічної допомоги, спрямованої на підвищення самооцінки дитини.

Література:

  1. Абелева И. Ю. Если ребенок заикается / И. Ю. Абелева,Н. Ф.Синицына. - М. : Просвещение, 1969. - 144 с.
  2. Липкина А. И. Самооценка младшего школьника / А. И. Липкина. - М. : Знание, 1976.
  3. Логопедія : підручник / за ред. М. К. Шеремет. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. - 672 с.
  4. Марцинковская Т. Д. Диагностика психического развития детей / Т. Д. Марцинковская. - М., 1997.
  5. Практикум по возрастной психологии / под ред. Л. А. Головей, Е. Ф. Рыбалко. - СПб., 2002. - 559 с.
 

Вгору