Особливості використання фольклорних творів у логопедичній роботі з молодшими школярами із загальним недорозвиненням мовлення

Голуб Н. М.

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 14 (225), Ч. ІІ, 2011


Однією з актуальних проблем сучасної школи стає збільшення кількості дітей із стійкими труднощами в опануванні рідною мовою. Низька успішність в оволодінні навичками усного зв’язного мовлення, читання та письма в період шкільного навчання часто зумовлена загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ), для якого характерні недоліки сформованості фонетико-фонематичного та лексико- граматичного ладу (Р.Лалаєва, Р.Левіна, Є.Соботович, Т.Філічева та ін.).

ЗНМ виявляється в дитини ще в дошкільний період. У дошкільному віці у таких дітей пізніше з’являються перші слова та фразове мовлення, діти з утрудненнями оволодівають граматичною структурою речення, морфологічною системою рідної мови. Для дітей, які страждають на ЗНМ, характерна низька динаміка розвитку всіх мовленнєвих функцій, недостатнім є рівень фонетико-фонематичних, лексико-семантичних, граматичних узагальнень (Л.Андрусишин, Л.Бартєнева, Р.Лалаєва, Л.Трофіменко, Є.Соботович та ін.). Внаслідок недорозвинення фонематичних процесів, навичок мовного аналізу та синтезу, лексико-граматичного ладу дитина не досягає того ступеню мовленнєвої компетентності, яка необхідна для успішного оволодіння писемним мовленням. Стійкі труднощі у навчанні часто негативно відбиваються на формуванні особистісних рис дитини, її поведінці.

Робота з учнем, який страждає на ЗНМ, має певні особливості. Ключовим є принцип системного підходу, який припускає забезпечення корекції та розвитку всіх боків мовлення дитини, що потребує пошуку шляхів оптимального поєднання та реалізації корекційно-розвивальних завдань, раціонального вибору та використання методів, прийомів, засобів корекційно-компенсаторного впливу в процесі усунення недоліків розвитку в молодших школярів усного та писемного мовлення.

Важливим є також етіопатогенетичний підхід до аналізу мовленнєвого порушення дитини. Необхідно враховувати причини та механізми, що визначають структуру вади за наявності того чи іншого варіанту патологічного розвитку мовленнєвої системи. ЗНМ може спостерігатися у дітей з дизартричними порушеннями, ринолалією, алалією, може мати місце при ЗПР, тому врахування етіопатогенезу даної форми мовленнєвої патології є засадою для вибору оптимальних заходів корекційно-компенсаторного впливу.

Стійкі недоліки вимовного боку мовлення і недорозвиненість фонематичних процесів є характерними для дизартрії, ринолалії. У дітей із ЗНМ, обумовленим ринолалією або дизартричними порушеннями, страждають всі боки мовленнєвої системи, але ж первинними слід вважати недоліки звуковимови, мовленнєвого дихання, голосової функції, просодичного ладу, на їх підставі недорозвинення фонетичного та фонематичного слуху, що потребує тривалої специфічної роботи з корекції та розвитку фонетико-фонематичної системи, виправлення або попередження відповідних специфічних помилок у писемному мовленні.

Специфічною є форма ЗНМ при алалії. Логопедична робота спрямована так само на корекцію та розвиток усіх боків мовленнєвої системи, але з урахуванням того, які ланки цієї системи мають найбільш уповільнений та обтяжений розвиток. Значна увага приділяється усуненню та попередженню порушень мовних операцій утворення або декодування мовленнєвих висловлювань в усному та писемному мовленні (В.Воробйова, Г.Гуровець, В.Ковшиков, Є.Соботович та ін.)

ЗНМ у дітей, які страждають на ЗПР, пов’язане з парціальною несформованістю в них цілого ряду психічних і мовленнєвих функцій. Для таких дітей характерні зниження об’єму уваги, пам’яті, недостатня сформованість мисленнєвих операцій, умінь планувати, контролювати свою діяльність. Робота логопеда у таких випадках повинна бути спрямована на формування різних боків мовленнєвої системи, психічних та окремих моторних функцій дитини: гнозису, праксису, сукцесивних та симультанних процесів, уваги, пам’яті, мислення, уяви, дрібної моторики пальців рук (Л.Андрусишин, І.Баскакова, Н.Жукова, Р.Лалаєва та ін.).

Досвід логокорекційної роботи з молодшими школярами, які страждають на ЗНМ та вади писемного мовлення, свідчить про доцільність широкого використання на заняттях фольклорних творів.

Фольклор цікавий своєю яскравою, доступною, зрозумілою дітям формою. Фольклорні твори є літературною скарбницею. Вони втілюють різноманітні елементи соціального досвіду, тому являють собою національну основу при визначенні елементів змістовного наповнення навчально-розвивальних та навчально-корекційних занять з молодшими школярами з вадами мовлення. Використання фольклорних творів є прикладом раціонального застосування прийомів та засобів корекційної

роботи при реалізації системного підходу та вибору корекційних заходів певної спрямованості на підставі етіопатогенетичного підходу.

У логопедичній роботі доцільно широко використовувати загадки, прислів’я, приказки, лічилки, небилиці, потішки, заклички, дражнилки, мирилки, співаночки, скоромовки, народні казки, народні перекази, легенди, календарно-обрядову поезію та народні ігри. Діти з цікавістю сприймають, заучують, відтворюють невеличкі фольклорні твори. При цьому в них розвивається артикуляційна моторика, мовленнєве дихання, голос, збагачується словник, розвивається увага, пам’ ять, мислення, уява. Застосування у логопедичній роботі фольклору позитивно впливає на емоційно-вольову сферу дітей, робить їхнє мовлення більш виразним, бо розвиває вміння тонко відчувати та реагувати на форму та мелодико- інтонаційний лад мовлення.

У роботі над вимовною стороною мовлення доцільно використовувати малі фольклорні жанри: забавлянки, утішки, лічилки, чистомовки, скоромовки та ін. Місткі за змістом і стислі за формою фольклорні твори неодмінно викликають у дітей інтерес, активізують їхню увагу. Дитина може повторити чистомовку або скоромовку за логопедом, може прочитати її, намагаючись правильно вимовляти ті звуки, які автоматизуються. До того ж логопед слідкує, щоб учень правильно відтворював певний темп, ритм, інтонаційну забарвленість тексту. Таку роботу діти сприймають як цікаві словесні ігри, що дозволяють вправляти учнів у правильній вимові найбільш складних для них звуків, звукосполучень, здійснювати роботу із слухомовленнєвої диференціації найбільш близьких за своїми акустичними та артикуляційними ознаками фонем. Прискорення темпу вимовляння завчених дітьми лічилок, чистомовок, скоромовок сприяє покращенню координації в роботі дихального, голосового, артикуляційного відділів мовленнєвого апарату, значно покращує дикцію, формує вміння керувати своїми мовленнєвими органами. Роботу з виховання правильної звуковимови необхідно сполучати з розвитком у дітей фонетичного та фонематичного слуху. Так, під час заняття з групою дітей одному учню можна запропонувати промовити скоромовку, а іншій дитині - полічити, скільки разів у тексті чується звук «ш» (див. рис. 1).

Мишка раз прийшла до кішки,

Уклонилась кішці в ніжки.

Кішці - смішки,

Мишці - нітрішки.

Фольклорні твори доцільно використовувати в роботі з розвитку лексико-граматичного ладу мовлення, з розвитку навичок зв’язного мовлення. Загадки, прислів’я, приказки, народні казки, народні перекази та легенди дозволяють розширювати знання про історію, національні традиції та побут українського народу, збагачувати, уточнювати, активізовувати відповідну лексику. Прислів’я, приказки, загадки - надзвичайно ємні за змістом вислови, в них зосереджена вікова народна мудрість. Вони навчають дитину зосереджуватися на мовленнєвій (ритмічно організованій) формі й аналізувати її, осмислювати семантику слів, усталених словосполучень, розуміти вислови глибокого повчального змісту. Перелічені фольклорні жанри є граматично та логічно завершеними висловами, тому з метою формування у дитини вдумливого, усвідомленого читання при корекції дислексії можна пропонувати завдання, в яких, прочитавши одну частину прислів’я або приказки, учень повинен відшукати її другу частину-продовження. Так, дитині дається завдання: знайти та з’єднати початок та кінець прислів’їв та приказок (див. рис. 2).

Добре того навчати,

не кажи їх сам.

Хто більше читає,

як на світі жить.

Не хочеш почути поганих слів,

хто хоче все знати.

Книга вчить,

той більше знає.

Рис. 2


Загадка є одним з найулюбленіших жанрів дитячого фольклору. Вона являє собою малу форму усної народної творчості, в якій у стислій, образній формі даються найбільш яскраві, характерні ознаки предметів або явищ. Загадки формують вміння виділяти суттєве, самостійно робити висновки, умовиводи. Можна пропонувати дітям прочитати загадку, відгадати її, вписавши слово-відгадку в кінці строки. Завдання ускладнюється тим, що в загадці не дописані закінчення окремих слів. Дитина прочитує слова, дописує їх закінчення, узгоджуючи прикметники зі словами-іменниками у роді, числі, відмінку (див. рис. 3). Така робота спрямована на корекцію та попердження в учнів аграматизму.

У зелен... лісочку під мережан... листочком

Червоніє невеличка спіл... ягідка ............... (суничка)

Рис. 3

Малі фольклорні форми допомагають активізувати дітей з порушеннями писемного мовлення, викликати в них інтерес до процесу читання. Стислі за формою та ємні за змістом твори привабливі тим, що прочитавши невеличкий граматично та логічно завершений вислов, дитина спроможна утримати його в пам’ яті, проаналізувати, відповісти на поставлене запитання та ін.

Зацікавленість дітей викликають різноманітні казочки- забавлянки. Почергове відтворення реплік під час імітації діалогу двох персонажів потребує від учнів уваги, зосередженості (див. рис. 4).

- Ми з тобою йшли?

- Ти кожух взяв?

- Йшли.

- Взяв.

- Кожух знайшли?

- А де ж він?

- Знайшли.

- Та що?

- Я тобі кожух дав?

- Та кожух!

- Дав.

- Та який?

- А ми з тобою йшли? ...

Рис. 4

Молодші школярі читають такі забавлянки з емоційним піднесенням, багаторазово повторюючи ті чи інші репліки. Це сприяє покращенню технічної сторони процесу читання, вчить дітей орієнтуватися на розділові знаки, правильно відтворювати інтонації в розповідному та питальному реченнях.

Фольклорні твори сприяють розвитку в дітей як мовленнєвих, так й інших психічних функцій: уваги, пам’яті, мислення. Так, дитині пропонується прочитати і знайти у тексті помилки, а саме невідповідність змісту реальним життєвим явищам (див. рис. 5).

...Ой ти, дядьку, Мусію, чи ти бачив чудасію?

Що попова кобила по городу ходила,

По городу ходила, поросята водила,

Поросята кричать, вони їсти хотять,

Вони їсти хотіли, і знялись та й полетіли.

І знялись та й полетіли, у лісочку на дуб сіли.

У лісочку на дуб сіли, усі груші поїли...

Рис. 5

Виправлення у дітей із ЗНМ недоліків усного та писемного мовлення потребує тривалої й систематичної роботи. Застосування під час логопедичних занять фольклорних творів сприяє успішній корекції та формуванню в них фонетико-фонематичного, лексико-граматичного ладу, розвитку навичок зв’язного мовлення, усуненню недоліків читання та письма. Описані види роботи із використанням фольклорних творів активізують дитячу думку, розвивають у дітей увагу, мнестичні та мисленнєві процеси.

Література:

  1. Аксьонова Л. В. Чарівний барвінок : хрестоматія з усної народної творчості. 1 - 5 класи / Л. В. Аксьонова, В. Т. Гридіна. - Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2004.
  2. Лановик М. Б. Українська усна народна творчість / М. Б. Лановик, З. Б. Лановик. - К. : Знання-Прес, 2003.
 

Вгору