Ейдетика на допомогу логопеду

В. В. Білуха


Не забезпечуйте дітей готовими формулами, формули — порожні, збагатіть їх образами та картинками, на яких видно єднальні зв´язки. Не обтяжуйте дітей мертвим тягарем фактів,

навчіть їх прийомів і способів, які допоможуть їм осягти це.

В. Давидов

Пам´ять — це мистецтво, яке потребує щоденного тренування, але водночас є приємним заняттям, яке приносить задоволення.

І. Ю. Матюгін


Численні експерименти довели, що пам’ять людини тісно пов’язана з її уявою та уявлення, ми — «ейдосами», як казали древні греки.

Ейдотехніка — теорія, створена в марбурзькій психологічній школі (Німеччина) у 20-х — 40-х роках XX ст. Засновник цього вчення Е. Менш стверджував, що ейдетизм як різновид образної пам´яті є закономірною стадією дитячого розвитку, який досягає свого піку в 11-16 років. Прихильний до ейдетики педагог може задіювати необмежені резерви мислення дитини, розвиваючи її природну здатність мислити образами.

За науковим визначенням ейдетизм — це особливий різновид образної пам´яті, здатність найбільш яскраво й точно відтворювати в усіх деталях наочні образи предметів, які в даний момент не діють на органи чуттів. Фізіологічною основою ейдетичних образів є залишкове збудження зорового аналізатора.

Явище ейдетизму пов’язане з таким феноменом людського мозку як уміння «бачити» предмет, який вже безпосередньо не сприймається. Ейдетик не згадує, а ніби продовжує бачити, чути, відчувати те, чого вже біля нього немає.

Методика ейдетики — пам’ять без меж на основі образного сприйняття дійсності і образного мислення.

В середині 80-х років XX ст. російський вчений Ігор Матюгін розробив ігрову систему, яка покращує сприймання та відтворює інформацію, спираючись на властиве кожній людині вміння уявляти та фантазувати. Він запропонував використовувати весь спектр уявлень і фантазій: зорових, рухових, тактильних, нюхових та смакових. Методика отримала назву «Школа ейдетики».

Сьогодні ця ігрова методика популярна серед тих, хто прагне неформально ставитися до процесів пізнання та навчання. Завдяки розвитку образної уяви та яскравої фантазії ейдетика допомагає використовувати ті виняткові можливості, «резерви», які є у кожного з нас.

Принципи роботи за системою ейдетики

  • Радісна, весела атмосфера.
  • Мобільність і доступність ігрового матеріалу.
  • Поділ інформації відповідно до особливостей кожної дитини.

Методи роботи за системою ейдетики

  • Метод піктограм (піктограми — маленькі прості малюночки, значки, в яких виділяються суттєві ознаки предмета або поняття).
  • Метод Цицерона.
  • Метод входження.
  • Метод кодування інформації

Конструювання заняття з використанням елементів ейдетики формує новий підхід до освітніх та виховних технологій, який дозволить кожній дитині комфортно, легко та з задоволенням здобувати нові знання в будь-якому віці. Саме тому вже в дитячому садку необхідно:

  • навчати запам’ятовувати новий матеріал швидко і якісно;
  • збільшувати обсяг пам’яті учнів;
  • розвивати творчу уяву, фантазію, образне мислення учнів;
  • навчати мислити послідовно, асоціативно;
  • розвивати просторову орієнтацію та уявлення;
  • тренувати вміння розслаблюватись, швидко знімати втому, знаходитись у доброму настрої.

Учені довели, що образне мислення, закладене в дитині від природи, притаманне їй завжди.

Чи помічали ви, з якою легкістю дитина запам’ятовує фрази з мультфільмів, рекламних роликів, слова з пісень? І навпаки, скільки зусиль їй треба докласти для того, щоб запам’ятати віршик. До того ж вивчений віршик дитина забуває через тиждень-два, а улюблені фрази пам’ятає місяцями. У чому ж тут справа? А справа в тому, що діти сприймають та запам’ятовують інформацію через світ образів. У першому випадку основою для запам’ятовування став яскравий образ, а в другому — нав’язана дорослим інформація.

Перші 5-7 років права півкуля, відповідальна за уяву, розвивається у людини швидше за ліву, відповідальну за логічне та аналітичне мислення. Ось чому яскраві образи такі важливі у ваших дітей.

За допомогою яскравої дитячої уяви можна швидко і надовго запам´ятати потрібну інформацію. А головне, таке навчання, основане на грі та фантазії, зовсім не обтяжує дитину, навпаки — переключає на діяльність іншої півкулі, а отже, дитина відпочиває. До того ж, застосовуючи методи ейдетики, ми підключаємо інші відчуття: слухові, тактильні, рухові, нюхові і навіть смакові! Таким чином, відбувається розвиток усіх видів пам´яті і, як наслідок, ефективність навчання покращується.

Сучасні методики навчання та виховання орієнтують, зокрема, на використання проблемних ситуацій. Ще Л. Виговський зазначив, що навчальні завдання завжди мають випереджати досягнутий дітьми на даний час рівень розвитку. Тобто проблеми, які постають перед ними, не повинні бути занадто легкими, а отже, вирішити їх можна лише інтенсивно напружившись розумово.

Особливої актуальності ця проблема набуває під час навчання дітей, яким притаманні певні мовленнєві вади, що зумовлюють серйозні утруднення в опануванні основних програмових завдань.

Щоб забезпечити належний розвиток мовлення дошкільнят, педагогові важливо усвідомити, що він має не стільки говорити сам, скільки створювати умови для багатофункціонального використання дітьми усного слова. Методика спільного Навчання дає їм змогу набувати навичок міжособистісного спілкування в ігрових групах, склад яких постійно змінюється. Результатом такої співпраці є досягнення вищих рівнів розуміння у процесі обговорення знань, думок, ідей тощо.

ВИКОРИСТАННЯ СИМВОЛІВ НА ЛОГОПЕДИЧНИХ ЗАНЯТТЯХ

У логопедичній роботі з дітьми допомагає символізація звуків. Символ — це наочна уява про звук, яка є зразком для наслідування у вимові; це певний знак, емблема, що умовно позначає якесь поняття, щось абстрактне; це немовби жива істота, яка може літати, шипіти, гарчати, бігати, повзати, гудіти, свистіти для того, щоб досягти головного результату — правильного звучання звука як у свідомості дитини, так і в артикуляції.

Орієнтуючись на пропоновані символи, діти запам´ятовують не лише сам звук, а й образ, що виникає в їхній уяві, коли вони вимовляють цей звук. Спеціальні дослідження свідчать, що навчання з використанням цих засобів має розвивальний характер.

Оперування символами наближує дитину до природного, а не штучно-примусового вимовляння звуків, створює безпосередні передумови для їх самостійної корекції, для звукового самовдосконалення. До того ж символізація наочного матеріалу дає змогу коригувати не лише якийсь один звук, а кілька звуків водночас.

Використовуючи символи, дитині значно легше засвоїти поняття, бо воно не тільки показане логопедом, а й позначене зрозумілим, близьким для дитини образом, легким для сприймання. Ці символи використовуються не один рік і довели свою ефективність. У старших групах при використанні символізації в навчальному процесі у дітей немає проблем зі звуковим аналізом. Дитина усвідомлює поняття «звук», не ототожнює, як це зазвичай буває, приголосний з голосним.

Застосування образів-символів мовних звуків у корекційній роботі з дітьми дає змогу повніше використовувати резерви розумового розвитку дитини, створює відповідне предметно-стимулююче середовище, яке забезпечує формування сенсомоторної цілісності дітей (емоційності, інтелекту, волі), підтримує єдність думки, почуттів і дій.

Внаслідок вікової недорозвиненості аналітико-синтетичної діяльності мозку дитина ще не здатна належним чином порівнювати свою неправильну (дефектну) звуковимову з правильною. У такій ситуації самоконтроль є недостатнім або взагалі відсутній. І саме символ є тією опорою, тим помічником, який самоорганізовує, налаштовує на правильну звуковимову, скорочує термін виправлення наявних мовленнєвих вад. Позитивний вплив допоміжних чинників на запам’ятовування навчального матеріалу довели ще наприкінці XIX століття психологи-експериментатори Г. Ебінгауз, Г. Мюллер, Ф. Шуман.

Таким чином, завдяки використанню образів-символів уникаємо мовно-корекційного тиску на дитину, щоб не пригнічувати її. До того ж символ породжує творчий потенціал, збільшує зацікавленість, розвиває мотивацію, сприяє кращому засвоєнню корекційно-навчального матеріалу, підводить до самостійного засвоєння дітьми норм правильної вимови звуків рідної мови.

Важливо й те, що спочатку дитина навчається правильно вимовляти звук із допомогою дорослого та певного образу-символу; потім спирається лише на символ; а згодом обходиться вже без нього (через автоматизацію вимови). Впровадження цієї технології у практику стимулює перехід зони найближчого розвитку в актуальний розвиток самокорекції звуків. На початковому етапі автоматизація звука за допомогою символу відбувається на рівні механічного засвоєння, а з часом поступово переходить на рівень свідомого використання знань та орфоепічних навичок.

У роботі застосовуємо такі принципи:

  • Активізація різних видів аналізаторів (зорового, слухового).
  • Формуванні! та розвиток пізнавальної діяльності — спостережливості, уваги, пам’яті, мислення.
  • Стимулювання інтересу.

Спираючись на ейдетику, розробила відповідні прийоми використання образів-символів у логопедичній роботі з дітьми.

Ейдетичні прийоми. Прийом оживлення символу.

Цей прийом допомагає дитині не лише почути конкретний звук, а за допомогою зорового образу ще й «побачити» його у словах, у тексті.

Наприклад, у навчально-ігрових ситуаціях оживлений символ «жук» виконує певні дії (літає, сидить, повзе, лежить) на тлі протяжного звучання: Ж-Ж-Ж... У слові «жаба» дитина впевнено вимовляє звук «Ж», тому що малюнок-символ жука асоціюється в неї із відповідним звуком.

Прийом перевтілення.

Тут дитина сама виконує роль живого символу, відтвореного в її уяві, входить у його образ, фіксує свої почуття, емоції. А оскільки власний досвід утримується в пам’яті найкраще, то й ефект запам’ятовування — як звучить та артикулюється звук — значно сильніший. Входження в образ живого символу допомагає самостійно концентрувати увагу на певному звуці, правильно вимовляти його, а відтак долати свою невпевненість щодо правильного виконання того чи іншого завдання з певним звуком. У ході ігрових ситуацій та перевтілення в живий символ у дитини вдосконалюються артикуляційні навички, закріплюється правильна вимова звука, розвивається фонематичний слух. Скажімо, у грі «Жуки полетіли на прогулянку (до лісу, на поле, на луку)» дитина, уявляючи себе жуком, імітує й озвучує його політ, чітко вимовляючи звук [ж];

з кожним разом завдання для «жука» змінюються, ускладнюються.

Продемонструємо це на прикладах.

Завдання 1

«Політ великого жука» — вимовляти звук [ж] твердо, подовжено, «сердито».

Завдання 2

«Політ маленького жучка» — тихим, лагідним голосом вимовляти звук [ж] пом’якшено, коротко, пестливо, весело.

Завдання З

«Політ великого та малого жуків» — почергово проспівувати коротку й довгу пісню, сердиту та лагідну, протяжну й уривчасту.

Завдання 4

«Гра-інсценування за віршиком про жука»:

Ой летів жук, жук. (Діти — «жуки» імітують політ, озвучуючи його: ж-ж-ж.)

Та й у воду — фук! (Діти — «жуки» падаютьу воду».)

Жук сидить (Дитина — «жук», сидячи,рухає руками, весь час промовляє: ж-ж-ж.)

І встати не може,

Кличе, хто йому допоможе: (Дитина «жук», голосно ж-ж-ж. промовляє цей звук, кличе на допомогу.)

Прийом активізації відчуттів дитини

Зазначений прийом передбачає під час ігор з автоматизації та диференціації звуків оптимальне використання систем-аналізаторів: зорової, слухової, кінестетичної, моторної. Це допомагає дітям краще запам’ятовувати правильну вимову самого звука і слів із ним, проявляти самостійність та самоконтроль.

Для прикладу розглянемо зміст гри «Потяг». Діти будують варіанти потягу, викладаючи картинки-символи, літери, склади, слова з відповідними символами, і виконують різні мовленнєві завдання. Вони починаються з відповідей на запитання, які формулюються в процесі розглядання ряду зображень. Тут слід обов’язково дотримувати логіки побудови запитання та вказівок:

  • Хто за ким їде? (Щоразу дитина має називати символ, звук, літеру, склад, слово, предмет.)
  • Хто перед ким їде?
  • Хто в якому вагончику (за порядком) їде?
  • Хто сусіди-друзі вагончика?
  • Визнач, якого вагончика не стало.
  • Назви всі вагончики по пам’яті (очі заплющені).
  • Визнач, який новий вагончик причепили. .
  • Скажи, який вагончик тобі найбільш сподобався.

Наступний етап роботи — дії дитини, які активізують її мовленнєву діяльність:

  • Побудуй короткий потяг і назви, хто в ньому їде.
  • Побудуй довгий потяг і назви, хто в ньому їде.
  • Визнач, що змінилося (поміняти місцями, забрати, додати вагончики). Розстав вагончики по місцях (сталася аварія, вагончики роз’їхалися).
  • Обери, з ким ти хочеш поїхати, пограти. Виконуючи такі маніпулятивно-мовленнєві

завдання, діти «бачать», чують, відчувають, вимовляють потрібні звуки, сніввідносячи їх із відповідними символами. Те саме спостерігається, коли вони співвідносять символ із літерою, читають склади та слова

Прийом зацікавлення

Попри те що в запропонованій структурі використання образів-символів звуків поданий прийом останній, за логікою навчального процесу він є провідним. Цей прийом активізує дітей, підвищує мотивацію та результат корекційних занять. Під час роботи із символами увага концентрується не на самому звукові, а на конкретному виді діяльності: «жук літає і гуде»; «бджола гуде, збирає і несе мед до вулика»; «собака бігає, гарчить»; «змія виступає в цирку і шипить» тощо. Це викликає цікавість і захоплення, бажання працювати над звуком. Тож дитині не доводиться докладати спеціальних зусиль, адже включається мимовільне запам’ятовування. їй цікаво погратися з близькими, знайомими й зрозумілими символами. Завдяки цьому звуки засвоюються природним шляхом, без натиску й перевантажень, корекційно-навчальний процес стає цікавим і доступним для всіх дітей-логопатів.

Педагогічна технологія з опорою на образи-символи (за М. Фомичовою) передбачає не лише формування відповідних артикуляційних навичок, а й саморозвиток, самоконтроль, самокорекцію вад вимови звуків; перехід від активності дорослого до активності самої дитини.

У роботі з дітьми треба використовувати символи на всіх етапах. Це дає можливість активізувати всі види аналізаторів, а це набагато пришвидшує навчальний процес.

Дитині значно легше засвоїти поняття, коли воно не тільки показане логопедом на собі, а й позначене зрозумілим, близьким для дитини образом, легким для сприймання.

У роботі використовую такі види символів:

  • символ — орган артикуляції;
  • символ — артикуляційна позиція;
  • символ — звук;
  • символ — артикуляційна вправа.

Ці символи використовують у практиці не один рік і довели свою ефективність. Вихователям ми рекомендуємо використовувати символи-звуки від молодшої групи при навчанні дітей вміння чути звук у слові та виділяти його. У старших групах при використанні символізації в навчальному процесі у дітей немає проблем зі звуковим аналізом. Дитина усвідомлює поняття «звук», не плутає, як це зазвичай буває, приголосний з голосним.

Символи — мовні органи

Використовуються з молодшою групою для ознайомлення з органами артикуляційного апарату та розвитку рухливості щелеп та губ. Використовуються і з метою обстеження мовного апарата в статиці та динаміці.

Ми вважаємо, що це дає змогу дітям усвідомити важливість розвитку рухливості язика, губ; зрозуміти; для того щоб вимовити правильно звук, потрібно правильно поставити зуби, губи, язик.

Символ — артикуляційна вправа

На підготовчому етапі до постановки звука ми використовуємо загальні комплекси артикуляційних вправ, об’єднані назвою «Прогулянка язика», « Язик-чарівник ».

Символи — звука. «Пісенька»

Ознайомлення із символами-звуками ми рекомендуємо проводити з молодшої групи з метою формування поняття «звук» і того, що звук може бути намальований. На цьому етапі необов’язково дотримувати чисто звукового відображення. Наприклад: М — корова — а «Му-у» полегшує розуміння дітьми завдання і дає їм можливість відтворити звуки. Це проводиться у вигляді веселої звукової розминки.

Звук стає в нас дуже вмілим

Лиш тоді, як зрозумілий.

Звуки всі ми впізнаєм

І картинки роздаєм.

К — капають краплинки в тиші.

Г — горох нам лущать миші.

X — хом’як хропе вві сні.

Ц — розбудим навесні.

П — гармата стрілить враз.

С — з крана сочиться вода.

Д — два дятли зводять дім.

Т — стукнем молотком по нім.

Ш — вітер в небі заспівав

З— комара злякався я.

Ж— звичайно — жук летить.

р — у клітці тигр не спить.

Ч — поїдем паровозом.

Л — кораблик діток возить.

М — мукає корова в лузі,

Зі звуками ми добрі друзі!!!

У середній групі поняття «звук» оформлюється в чистий однозвуковий.

Мета: вивчити основні звукові групи (свистячі, шиплячі, «Л» та «Р») і вміти їх розрізняти.на слух.

На початковому етапі ми використовуємо 5 звукових символів: «Ш» та «С» для розрізнення далеких за артикуляційними ознаками звуків.

Наприклад: —Діти, все на світі має свій голос, свою пісеньку, тільки треба вміти її почути. Пригадаймо, як співають дерева, коли віє вітер? Вони співають так: «ш-ш-ш». А можна пісеньку намалювати. Ось вона. («На фланелеграф виставляється символ — звук [ш].) Це пісенька дерев або вітру. Разом її заспіваймо. Уявімо, що ми дерева, піднімемо руки вгору, вітер віє нам в обличчя, захиталось деревце, ось віти гнуться до землі, заспівали тихо «ш-ш-ш». Уже сильніший вітер дме, голосніше «ш-ш-ш». Таким самим чином ознайомлюємо зі звуком [с] — пісенькою водички.

Потім виставляю обидва1 символи: «С» та «З».

Пропоную такі ігри.

«Заспівай пісеньку» — указкою вказую на символ —- дитина «співає» пісеньку. Дитина може рухами зображати звук, якщо вона його не вимовляє.

«Поверни пісеньку». Один символ забираю. Пісенька полетіла, а щоб її повернути, треба її заспівати.

Таким чином ми ознайомлюємо з 4 звуками: [ш] - [ж], [с] - [3].

Проводжу ігри з 4 символами.

  • «Заспівай пісеньку».
  • «Яку пісеньку я співаю? Покажи».
  • «Якої пісеньки не стало? Поверни її».
  • «Загадай мені заспівати пісеньку. Чи правильно я співаю? »

Це — надзвичайно важливо, якщо дитина навіть не вимовляє звук правильно, не чує свою дефектну вимову. Це дає змогу відкрити «внутрішнє вухо», розвиває вміння почути новий звук у чужому, а потім власному виконанні, розрізнити, виокремити його з ряду інших, співвіднести із символом.

Ці ігри проводять на всіх етапах розвитку фонематичного слуху та постановки звуків.

Мовний матеріал до занять

Пісня вітерцю шумить,

Водичка з краника свистить,

Ти послухай і впізнай,

Пісеньки всі відгадай.

Ця ось пісенька свистить,

А ось ця, мабуть, шумить.

Часом може задзвеніти і дзижчати може, діти.

Тільки де вона свистить?

Тільки де вона шумить?

Ти послухай і впізнай, пісеньки всі відгадай.

Треба м’ячик упіймати, чиюсь пісню відгадати.

Пісня схована в слова.

Може, пісня про жука?

Якщо пісенька дзвенить, то про що нам гомоніть?

Що згадати нам пора?

Ну, звичайно, комара.!

Усі вищенаведені символи використовуються логопедом у повсякденній роботі на групових та індивідуальних заняттях.

Символи — артикуляційна позиція

Символ - артикуляційна позиція використовуються тільки на заняттях з постановки та автоматизації звуків.

Спочатку використовуємо артикуляційні комплекси постановки в поєднанні з дидактичними іграми для розвитку фонематичного слуху. Звичайно ж, тільки на основі символів. Основне завдання — навчити чітко виділяти потрібний звук і знати його правильну артикуляцію.

Структура заняття

  1. Розминка — комплекс постановки звука, наприклад: [ш]. Комплекс із символів.
  2. На підставці з’являються символи — звук [ш] та [с] (дитина не вимовляє шиплячих). Проводиться дидактична гра «Яку пісеньку я співаю? », «Заспівай мені пісеньку».
  3. Вивчення правильної позиції мовних органів для вимови [ні].

На підставку виставляється символ — позиція зубів та губ.

Символ — позиція язика.

Символи, знайомі з попередньої роботи. Нові вивчаються на занятті.

  1. Пропонується дитині за символами виконати артикуляційну вправу.
  2. Вводимо новий символ — «Теплий подих» — , яким перевіряємо правильність звуку [ш].
  3. Порівняння з вимовою [с]. Методика цього не дозволяє, але при використанні символів це можливо і для дитини не важко, допомагає проводити диференціацію, яка забирає багато часу, раніше, а не аж в кінці.

Коли ізольований звук поставлено, одразу проводимо завдання з диференціації.

Структура заняття

  1. Артикуляційний комплекс вправ на постановку шиплячих з використанням символів.
  2. На підставку виставляємо символ — звук [ш]. «Підбери до символу позицію». Дитина повинна вибрати з-поміж інших символи — позиції вимови [ш]. Викладає на підставку.Потім виставляємо на підставку символ «С» і символи артикуляції.
  3. Порівняння символів, порівняння вимов.

Дидактичні вправи

  • «Відгадай звук за символами»;
  • «Підбери вимову до пісеньки»;
  • «Підбери позицію губ [язика] до пісеньки».

Таким чином чітко закріплюється у свідомості дитини різниця:

  • позицій губ — « віконечко »/« усмішка »;
  • язика — внизу/вгорі;
  • подиху — холодний/теплий.

Формуємо поняття про 2 групи звуків.

Легко ставимо звук [ж] за допомогою символів На підставку, де виставлено символ-звук «Ш» та його символи вимови, виставляємо і символ- звук «Ж». Дитина чітко бачить, що вимова цих звуків не відрізняється нічим. Вводимо ще один СИМВОЛ — СИМВОЛ ДЗВІНКОСТІ,

Формуємо поняття «звуки-друзі», тобто звуки однієї групи.

Такий підхід до постановки звуків та розвитку фонематичного слуху має велике значення.

  1. Легко навчає артикуляційної гімнастики, яка проводиться щоденно.
  2. Розвиває фонематичний слух ефективніше, швидше, легше сприймається дітьми.
  3. Наочно формує поняття «звук», а це дозволяє дитині легко розібратися у звуковому аналізі.
  4. Зрозуміло пояснює артикуляційну позицію звука.
  5. Знімається необхідність у самостійному етапі диференціації, який після автоматизації звука завжди був довготривалим.
  6. Дає змогу активно співпрацювати з батьками, задавати домашні завдання в зрозумілій формі.

Використання символів не втрачає своєї актуальності на всіх етапах логопедичної роботи. На кожному занятті діти зустрічаються із символами. Це розвиває процеси мислення, пам´ять, увагу, а також виховує самостійність, наполегливість.

загрузка...
 

Вгору