Соціалізація через ситуативні ігри

О. В. Григоренко


Серед головних завдань педагога виділяють формування творчої соціально адаптованої особистості. Сьогодні за різноманітності як традиційних, так і нетрадиційних форм та методів навчання змінюється підхід до реалізації поставленого завдання.

В основу навчального процесу покладено орієнтацію на особливості сприйняття навколишнього світу, ставлення до нього і взаємодію з ним кожної дитини індивідуально. Для педагога досить важливим стає вибір правильного напрямку корекційної роботи.

Педагог, який працює з дітьми, що мають мовленнєві недоліки, веде корекційну роботу не тільки щодо фонетичної, лексичної та граматичної будови мовлення, але й щодо подолання супровідних дефектів, які ускладнюють процес реабілітації дитини. Адже, щоб пізнавати навколишній світ та повноцінно з ним взаємодіяти, потрібні не тільки комунікативні навички, а й розвинені уявлення, пам’ять, мислення.

Досвід нашої роботи показує, що корекція мовлення, формування комунікативних якостей, розвиток мислення найкраще відбувається під час ігор та прогулянок.

Існує чотири напрямки, за якими працюють педагоги нашої групи:

  1. Організація процесу корекції мовних дефектів і формування інтелектуальних здібностей мають діяльнісний характер.
  2. Розвиток мовлення та логічного мислення відбувається в різних видах дитячої діяльності.
  3. Створення оптимальних умов для надання свободи вибору засобів досягнення поставленої мети.
  4. Спілкування з дітьми на умовах ділового партнерства.

Виконання навчальних завдань буде більш продуктивним, якщо педагог навчиться спостерігати за дітьми і йому стане зрозумілим, що малюки люблять серйозну інтелектуальну роботу. Діти роблять багато відкриттів та створюють цікаві й оригінальні продукти. Діяльність дитини вирізняється емоційністю, спробами знаходити різні розв’язання, отримуючи особливе задоволення під час самої діяльності, ніж від кінцевого результату. Дитина з легкістю починає будь-яку діяльність, що поступово набирає цілеспрямованості, захоплює пошуковим характером та приводить до позитивного результату. І якщо дитина відчуває, що їй бракує знань для розв’язання якоїсь практичної задачі, вона активно прагне здобути ці знання. На допомогу приходить педагог, який крок за кроком, поряд із формуванням словника, граматичних умінь, звукової культури мовлення, реалізує завдання, з розвитку всіх сфер особистості дитини, її соціалізації, «Я — концепції».

Проілюструємо сказане вище прикладами ситуативних ігор з нашої практики, які неможливо запланувати, але саме такі спонтанні ігри дають стовідсоткову користь.

Ситуація перша. Владик забігає до групи, потирає замерзлі щічки й каже: «На вулиці холодно, ми з мамою замерзли — бр-р-р-р». «Діти вслухайтеся, — підхоплює ситуацію педагог, — адже це справжній зимовий звук — бр-р-р-р. Ми. його можемо почути тільки взимку. Давайте його повторимо й покажемо, який він холодний. Який це звук? А які звуки тільки весняні?» Дітям сподобалася гра в сезонні звуки. Вони пригадують, фантазують. Виявляється, що весняні звуки: кап-кап, чик-чирик, ф´ю-ф´ю, літні — ж-ж-ж-ж, осінні — ш-ш-ш, хрусь-хрусь. Ми починаємо досліджувати групу і з’ясовуємо, що звук води з крана — весняний, шелестіння паперу — осінній. А в заводної машини — літній звук. Таким чином, через гру або спостереження,. проводимо фонетичну розминку, автоматизацію звуків, розвиваємо слухову увагу, до того ж у зображенні звуків (іноді звук виявлявся «злим» або «добрим», або «веселим»). Оскільки діти активно використовували міміку обличчя, то додаємо ще й розвиток мімічної виразності.

Ситуація друга, Удень на прогулянці помічаємо, що сніг в деяких місцях починає танути. Виникає питання: чому? Виявляється, всі предмети нагріваються по-різному. І хоча сонце гріє добре, у тіні холодно й снігу тут ще багато, Розглядаючи його, діти говорять що він не схожий на сніг, який був узимку. Той був білий, легкий, пухнастий, окремими сніжинками. А цей — кристалами, міцний, блискучий, від води важкий. Малюки не відстають від старших хлоп’ят, намагаються зліпити з мокрого снігу сніжок — не виходить! Дивуються і повторюють фрази «мокрий сніг», «важкий сніг» та інші. Такі спостереження дають можливість педагогу працювати, над формуванням фрази, речення як засобу розвитку розумових процесів, умовиводів.

Ситуація третя. Помічаємо, що з початком весни на ділянці з’явилися калюжі, пожвавішали птахи: п’ють цю воду, купаються, чистять пір’я. Один з горобців узяв гілочку в дзьоб, спурхнув, але швидко рпустився, спурхнув і знову опустився. «Горобцю тяжко, він не може підняти гілочку. Для чого вона йому? Для гніздечка. Але вона ж велика і товста. Як горобець її закрутить?» Наступного дня діти вирішили організувати допомогу в будівництві, заметушилися, як маленькі пташки, стали розкладати на кущиках пір’їнки, тонкі гілочки, нитки, вату. А потім допитливо спостерігали, що з цього братимуть птахи. Спілкувалися, обговорювали, куди краще розкладати будівельні матеріали, попутно закріплюючи поняття: вище, нижче, ближче, далі; прикметники: довгий, пухнастий, коротка та інші.

Ситуація четверта. Наприкінці зими дітям не хочеться розлучатися зі снігом. Ми зліпили під час прогулянки сніжного кролика. Я запропонувала занести його в групу і продовжити йому життя. Діти з радістю погодилися, але коли ми його занесли, то

побачили, що наш кролик тане. Що ж нам робити? Скільки було. пропозицій — від помістити його в холодильник до відправити на Північ. Звичайно, творіння зі снігу врятувати все ж таки не вдалося. Діти не бажали розлучатися з зимою та білим пухнастим снігом. Я запропонувала малятам не сумувати, а влаштувати снігопад у групі — намалювати сніжинки білою гуашшю на підлозі. Скільки було радості! Адже малювати на підлозі — це здорово і незвичайно! Закріпляли під час малювання означення до слова «сніг», згадували родичів цього слова (сніговик, Снігуронька і т. ін.). «Снігопад» залишили до наступного дня. Протягом дня сніжинки слугували підставою для розмов, діти з гордістю знаходили свою сніжинку серед решти.

Ситуація п´ята. На початку кожного навчального року обов’язково проводимо бесіду з дітьми про дружбу, доброту та щирість. Наприкінці цього заняття педагоги нашої групи разом з дітьми малюють долоньками «Сонечко дружби», яке ви- , сить у групі впродовж навчального року, коли виникають непорозуміння між дітей, ми згадуємо про це сонечко, про те, як дружно його малювали, давали обіцянки ніколи не ображати одне одного. Цього року теж було заплановано таке заняття.

І все йшло як завжди: діти здивувалися, зраділи незвичайному способу малювання — долоньками. Робота розпочалася. Раптом Яна говорить: «Долоньками я вже малювала в середній групі, нічого цікавого». Мене, педагога, який не зумів «зацікавити» дитину, ця ситуація не залишила байдужою. Кажу: «А ніжками ти малювала?» Це було диво! В оченятах цієї дівчинки, та й у інших дітлахів, я побачила зацікавленість і водночас недовіру. Слід було доводити справу до кінця. Під нашим сонечком з’явилися чудові квітки, намальовані дитячими ніжками. Залишився невеликий безлад у груповій кімнаті: розкидані шкарпетки, черевички, стояли тазики з водою, але діти... хоча й були забруднені трішки фарбою, але неймовірно щасливі від такого незвичайного заняття. До того ж навіть, діти — алаліки зі -складними проблеми мовлення промовляли такі нелегкі для них слова «я», «мені», «дай», «тут», боячись, що їхні ніжки не залишать слід на аркуші.

Такі незаплановані ситуації виникають щодня, тож бажаю розвиватися, дивуватися, радіти та посміхатися разом з дітьми. Як показує практика нашої групи, саме таке ненав?язливе ситуативне навчання є найбільш продуктивним.

загрузка...
 

Вгору