Діагностика особливостей будови та рухливості артикуляційних органів та дихання у дітей з порушеннями мовлення

Н.С. Гаврилова


Як відомо, порушення будови органів артикуляції, їх рухливості, а також динамічності, ритмічності, диференційованості мовленнєвого дихання є тими причинами, які найчастіше ведуть до виникнення легких і тяжких порушень вимовного боку мовлення. Результати обстеження особливостей будови периферійних органів мовлення, артикуляційного праксису і мовленнєвого дихання є також однією з найвагоміших підстав для визначення клінічного діагнозу - наявності у дитини дислалії, ринолалії чи дизартрії.

Обстеження органів артикуляції та дихання повинно проводитися в найбільш комфортних для дитини умовах. їх створення має базуватися на даних про вік дитини, особливостях її інтелектуального, загального моторного розвитку, специфіці поведінки, кон- тактності тощо. В цілому, в результаті узагальнення характеристик особливостей загального психічного і фізичного розвитку досліджуваних дітей, нами було виділено декілька груп, умови проведення обстеження в межах кожної з яких необхідно створювати по-різному.

До першої групи були віднесені діти з достатнім інтелектуальним розвитком для того, щоб вони могли виконувати завдання за інструкцією, за наслідуванням перед дзеркалом, без будь яких супровідних порушень в області сенсорних чи моторних систем. Це діти віком три роки і старші, контактні, активні, без відхилень у поведінці. Обстеження у них органів артикуляції та дихання проводиться перед дзеркалом, вони з бажанням наслідують вправи, продемонстровані логопедом і доповнені інструкцією. Цим дітям, якщо вони не виконують вправи на довільному рівні, можна пропонувати виконувати вправи на недовільному та пасивному рівнях.

До другої групи були віднесені діти з інтелектуальним розвитком, достатнім для того, щоб вони могли виконувати завдання за інструкцією, за наслідуванням перед дзеркалом, без порушень опорно-рухового апарату, проте недостатньо контактні. У переважній більшості це діти дошкільного віку. Для того, щоб провести їх обстеження, можна пропонувати батькам взяти дітей на руки, об’єднувати дітей в групи по двоє, троє, де одні показують іншим приклад виконання завдань, проводити роботу у вигляді ігор тощо. Частині цих дітей, які не виконують вправи на довільному рівні, пропонують виконувати вправи на недовільному та пасивному рівнях.

До третьої групи були віднесені діти з інтелектуальним розвитком, достатнім для того, щоб вони могли виконувати завдання за інструкцією, за наслідуванням перед дзеркалом, проте з порушеннями опорно-рухового апарату. Для дослідження будови та рухливості органів артикуляції та особливостей дихання таким дітям потрібно забезпечити комфортну позицію при сидінні чи лежанні (за Архіпо- вою - «рефлекс заборонну позицію»). Для зручності при сидінні можна використовувати спеціальний стілець з поручнями або дитину можна посадити на руки батькам. Частина таких дітей може сидіти самостійно без спеціальних пристосувань. Лежати діти можуть у позиції на спині, на правому, лівому боці чи на животі. Руки та ноги при цьому дитина самостійно розташовує так, як їй зручно: традиційно, при односторонній чи двосторонній геміплегіях, тетраплегії, коли є підвищеним тонус м’язів кінцівок, вона згинає їх у ліктях, колінах і підтягує до тулуба, голова може бути відкинута назад чи лежати прямо; при атонічно-астатичній формі дитячого церебрального параліча (ДЦП) дитина лежить прямо, руки, ноги, голова у неї розслаблені. Для фіксації дитини у одній з таких позицій використовують спеціальні валики, м’ячі, циліндри тощо. їх в залежності від позиції, яку займає дитина, підкладають під живіт, з обох боків від дитини тощо. Якщо діти цієї групи займають позицію сидячи, то частину, а то і всі артикуляційні вправи можна з ними проводити на довільному рівні, частина дітей артикуляційні і дихальні вправ виконують на недовільному рівні і в окремих випадках задіюють пасивний рівень виконання завдань. Якщо ж діти займають позицію лежачи, то завдання їм пропонують виконувати лише на недовільному та пасивному рівнях.

До четвертої групи віднесено дітей, інтелектуальний рівень у яких недостатній (в силу того, що вони ще малі чи розумово відсталі) і вони ще не готові виконувати вправи за інструкцією чи за наслідуванням. У такому випадку для виявлення особливостей розвитку у них артикуляційного праксису краще організувати спостереження за дітьми у різних практичних ситуаціях, окремі з яких можна спеціально створювати у процесі обстеження (наприклад, вклавши у руку дитини гумову іграшку, поспостерігати, як вона її гризе, створивши ігрову ситуацію звернути увагу на міміку, здатність посміхатися, сердитися тощо).

Для дослідження особливостей будови та рухливості органів артикуляції та мовленнєвого дихання використовують спеціально підібрані вправи, яких має бути не занадто багато, лише ті, які відображають основні артикуляційні позиції, що утворюються при вимові звуків. Якщо вправ забагато, дослідження затягується у часі, дитина втрачає увагу і перестає працювати. Усі вибрані нами завдання були поділені на опорні і додаткові. Опорні артикуляційні і дихальні вправи рекомендовано проводити при обстеженні дітей з порушеннями вимови звуків обов’язково, а додаткові за необхідністю.

ВПРАВИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ БУДОВИ ТА РУХЛИВОСТІ ОРГАНІВ АРТИКУЛЯЦІЇ

Вправи для вивчення особливостей будови і рухливості губ

Посмішка (опорна вправа)

Мета: виявити вміння виконувати і контролювати активні рухи великого виличного м’яза (м’яза сміху).

Інструкція для виконання вправи на довільному рівні: Розтягни губи у легку посмішку. А тепер посміхнися сильніше. Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи при цьому дає логопед. Стимуляція виконання вправи на недовільному рівні: розказати смішну історію, розглянути смішний малюнок тощо.

Особливості виконання: вправу на недовільному рівні виконують без участі дзеркала. Під час роботи з дитиною спеціально на правильній артикуляційній позиції губ уваги не концентрують. Ця позиція має виникнути у дитини на фоні радості, яку вона відчуває при спілкуванні.

Пасивний рівень виконання вправи: логопед кладе пальці (великий та вказівний) на кутики губ і розтягує їх дитині у посмішку.

Оскал (опорна вправа)

Мета: виявити вміння виконувати і контролювати активні рухи м’яза зневаги (який опускає кутики рота) і м’яза відрази (який опускає нижню губу).

Інструкція для виконання вправи на довільному рівні: розтягни і опусти кутики губ, скривися.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи при цьому дає логопед. Інструкція для виконання вправи на недовільному рівні: Можливі варіанти: довго і протяжно вимов звук и; налякай мене тощо. Особливості виконання: вправу на недовільному рівні виконують без участі дзеркала. Зразок виконання вправи логопед дає у вигляді гри.

Пасивний рівень виконання вправи: логопед кладе пальці (великі або вказівні) на кутики губ, легко розтягує і опускає їх вниз так, щоб утворилася позиція «оскал».

Трубочка (опорна вправа)

Мета: виявити вміння виконувати і контролювати активні рухи колового м’яза рота.

Інструкція для виконання вправи на довільному рівні: витягни губи вперед у трубочку.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи при цьому дає логопед. Інструкція для виконання вправи на недовільному рівні: Можливі варіанти: уяви себе слоненям, покажи, який хобот у слона, втримай у губах соломинку тощо.

Особливості виконання: вправу на недовільному рівні виконують без участі дзеркала. Зразок виконання вправи логопед дає у вигляді гри.

Пасивний рівень виконання вправи: 1-ий варіант - логопед кладе пальці (великий і вказівний лівої руки) з правого і з лівого боку від носо-губної складки, захоплюючи верхню губу, і так само захоплює пальцями правої руки нижню губу, а тоді витягує їх вперед; 2-ий варіант - логопед кладе вказівні пальці правої і лівої рук над верхньою губою з обох боків від носо-губної складки і підштовхує м’язи вперед, витягуючи їх, рухаючись при цьому методом переступання у напрямку від носогубної складки до кутиків губ. Спочатку витягуємо вперед верхню губу, а потім нижню.

Почергово розтягнути, а потім витягнути губи вперед (додаткова вправа)

Цю вправу пропонуємо виконувати дітям лише тоді, коли попередні вправи ними були виконані з помилками чи без них на довільному рівні.

Мета: виявити вміння плавно переключатися з однієї артикуляційної позиції на іншу при наявності довільного контролю за діяльністю м’язів обличчя і губ.

Інструкція для виконання вправи на довільному рівні: по черзі спочатку посміхнись, а потім витягни губи вперед, як слоненят- ко, і знову посміхнись - витягни губи вперед. Виконай вправу декілька разів.

Особливості виконання: вправа виконується лише на довільному рівні, перед дзеркалом. Зразок виконання артикуляційної вправи демонструє логопед.

Специфіка проведення спостереження за виконанням дитиною артикуляційних вправ для губ.

Якщо дитина не готова самостійно виконувати вправи для губ за запропонованими інструкціями на довільному чи недовільному рівнях, оскільки не розуміє інструкції чи слабко наслідує рухи за зраз- ним в силу наявності у неї порушень інтелекту чи через те, що вона міс мала за віком, ми можемо організувати спостереження за її ді- иііміістю у різних побутових ситуаціях. В процесі організації таким чином дослідження ми фіксуємо випадки, коли у неї з’являється конкретна артикуляційна позиція і чи вона з’являється взагалі. Ре- іуньтати проведеного таким чином спостереження свідчитимуть про стан розвитку у дитини активності конкретної групи м’язів на довільному рівні, а також рівень сформованості у неї контролю за іч діяльністю.

Вправи для виявлення будови і рухливості нижньої щелепи

Парканчик (опорна вправа)

Мета: виявити особливості будови зубо-щелепної системи, а також узгодженість рухів м’язів зневаги (який опускає кутики рота), відрази (який опускає нижню губу), великого виличного (м’яза с.иіху).

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: зімкніть міцно зуби і розтягніть губи так, щоб було видно верхні і нижні зуби.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи при цьому дає логопед.

Пасивний рівень виконання вправи: розтягнути пальцями губи і розглянути особливості сформованості зубо-щелепної системи дитини.

Голодний вовк (опорна вправа)

Мета: виявити стан розвитку жувальних м’язів. Виявити особливості будови зубо-щелепної системи.

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: Поклацайте зубами, як голодний вовк.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи при цьому дає логопед. Клацати зубами потрібно активно, змінюючи при цьому темп: повільніше і швидше.

Недовільний рівень виконання вправи: Пожуйте кільце (можна використати кільце для жування, таке, яке дають маленьким дітям).

Специфіка проведення спостереження за виконанням дитиною артикуляційних вправ для нижньої щелепи.

Спостерігати за станом розвитку у дитини жувальних м’язів у процесі споживання нею їжі чи в процесі маніпуляції іграшковими предметами (звертаємо увагу на те, чи кладе дитина в рот іграшки, чи ні, жує їх, смокче тощо, і як вона виконує ці рухи: активно, слабко тощо).

Вправи для щік «рибка» і «кулька» дітям пропонуємо виконувати лише тоді, коли попередні завдання ними були виконані з помилками чи без них на довільному рівні

Рибка (додаткова вправа)

Мета: виявити вміння контролювати активні рухи щічних м’язів. Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: втягни щоки так, щоб рот набув такого вигляду як у риби.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи дає логопед. Недовільний і пасивний рівень виконання вправи відсутній.

Кулька (додаткова вправа)

Мета: виявити вміння контролювати активні рухи щічних м’язів та колового м’яза рота.

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: надуй щоки і зімкни губи так, щоб утворилася кулька.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи дає логопед. Недовільний і пасивний рівень виконання вправи відсутній.

Вправи для язика

Лопата (опорна вправа)

Мета: виявити активність м’язів спинки язика, вміння узгоджувати напруження і розслаблення поперечних і повздовжніх м’язів спинки язика. Вміння контролювати діяльність усіх м’язів язика, втримувати його у стані спокою на нижній губі.

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: Поклади широкий язик на нижню губу і потримай його у такій позиції деякий час.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи дає логопед. Для того, щоб дитина точніше орієнтувалася, скільки потрібно втримувати язик у відповідній позиції, можна запропонувати їй для опори лічбу. Наприклад, логопед рахує в середньому темпі до семи, а дитина стільки ж часу втримує язик на нижній губі.

Інструкція до виконання вправи на недовільному рівні: витягни язик і покажи, який він великий, широкий. В домашніх умовах можна запропонувати дитині облизати язиком блюдечко, на якому тонким шаром розмазане щось солодке, тощо. Особливості виконання: вправу на недовільному рівні виконують без участі дзеркала. Зразок виконання вправи логопед дає у вигляді гри.

Пасивний рівень виконання завдання: великим і вказівним пальцями, обмотаними стерильним бинтом, захопити кінчик язика дитини і витягнути його вперед.

Гірка (опорна вправа)

Мета: виявити активність м’язів кореня язика (скорочення м’язів кореня язика при розслабленні м’язів кінчика язика).

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: відтягни кінчик язика від нижніх передніх зубів так, щоб високо піднявся корінь язика. В процесі відтягування язика назад поступово ширше відкривай рот.

Особливості виконання: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи дає логопед. Недовільний і пасивний рівень виконання вправи відсутній.

Покласти широкий язик на верхню губу (опорна вправа)

Мета: виявити активність м’язів нижньої частини язика, вміння узгоджувати напруження і розслаблення рухів нижніх і верхніх поперечних і повздовжніх м’язів спинки язика, вміння втримувати широкий кінчик язика на верхній губі при широко відкритому роті.

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: покладіть широкий язик на верхню губу так, щоб він закрив її. Рот при цьому тримайте відкритим.

Особливості виконання на довільному рівні: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи дає логопед. Для того, щоб дитина точніше орієнтувалася, скільки потрібно втримувати язик у відповідній позиції, можна запропонувати їй для опори лічбу. Наприклад, логопед рахує в середньому темпі до семи, а дитина стільки ж часу втримує язик на верхній губі.

Особливості виконання вправи на недовільному рівні: дитині пропонують при широко відкритому роті облизати язиком верхню губу. Можна погладжувати дитині зондом кулька над верхньою губою, в цей час їй пропонують при відкритому роті дотягнутися язиком до кульки.

Голочка (опорна вправа)

Мета: виявити активність м’язів спинки язика, вміння узгоджувати напруження і розслаблення рухів поперечних і повздовжніх м’язів спинки язика. Вміння утримувати язик, контролювати його позицію при розслабленні поперечних м’язів і напруженні повздовжніх.

Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: витягніть язик якомога більше вперед, так, щоб він став вузьким і гострим, як голочка.

Особливості виконання вправи на довільному рівні: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок її виконання дає логопед. В процесі витягування язика вперед можна запропонувати дитині паралельно витягувати вперед губи.

Для виявлення вміння дитини піднімати та втримувати кінчик язика вверху можна запропопонувати дітям виконати додаткові артикуляційні вправи:

Впертися кінчиком язика в верхні зуби (додаткова вправа)

Мета: визначити вміння на довільному рівні піднімати при широко відкритому роті язик вверх і втримувати його у цій позиції. Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: відкрийте широко рот. Підніміть кінчик язика до верхніх передніх зубів. Втримайте язик у такій позиції.

Особливості виконання вправи на довільному рівні: вправа на довільному рівні виконується перед дзеркалом. Зразок виконання вправи дає логопед. Для того, щоб дитина точніше орієнтувалася у тому, скільки потрібно втримувати язик у відповідній позиції, можна запропонувати їй для опори лічбу. Наприклад, логопед рахує в середньому темпі до семи, а дитина стільки ж часу втримує язик вверху.

Коник (додаткова вправа)

Мета: визначити вміння на недовільному рівні піднімати язик вверх.

Інструкція до виконання вправи на недовільному рівні: Присмоктуй язик до середини твердого піднебіння так, щоб утворився звук, подібний на цокання коника, який їде. Поцокай, поступово ширше і ширше відкриваючи рот.

Особливості виконання вправи на недовільному рівні: вправа виконується без дзеркала. Проте, зразок виконання вправи дає логопед. Пропонуємо дитині в процесі роботи орієнтуватися на звук, який виникає в процесі цокання, та слідкуємо за тим, щоб вона вчилася цокати з відкритим ротом.

Пасивний рівень виконання руху кінчика язика вверх.

Якщо дитина на довільному та недовільному рівнях не піднімає язик вверх, можна спробувати його підняти, завівши будь-який широкий зонд під нього і ковзнувши від основи язика до кінчика язика. В процесі роботи завжди слід орієнтувати дитину на те, щоб вона не допомагала виконувати цей рух, тобто сама не старалася підняти язик, а тримала його розслабленим.

У випадку, якщо дитина виконує усі опорні артикуляційні вправи для язика з мінімальними помилками чи правильно, додатково даємо вправи для визначення дрібної артикуляційної моторики:

Порахувати кінчиком язика верхні зуби (додаткова вправа)

Мета: виявити особливості координації рухів кінчика язика. Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: відкрий широко рот, доторкнися кінчиком язика по черзі до кожного верхнього зуба.

Особливості виконання вправи на довільному рівні: вправа виконується перед дзеркалом за зразком, запропонованим логопедом. В процесі її виконання необхідно слідкувати за тим, щоб кінчик язика був гострим, загнутим вверх, а кожен рух виконувався без супутніх (наприклад, підтягування нижньої губи, кусання кінчика язика зубами). Правильним вважається таке виконання, коли кінчик язика доторкається до зуба, а потім відривається від нього і доторкається до наступного.

Гойдалка {додаткова вправа)

Мета: виявити особливості координації рухів кінчика язика. Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: Покладіть язик на нижню губу, а потім підніміть його на верхню губу, по черзі виконайте цю вправу декілька разів.

Особливості виконання вправи на довільному рівні: вправа виконується перед дзеркалом за зразком, запропонованим логопедом. В процесі виконання вправи рот має бути привідкритим, а кінчик язика плавно підніматися і опускатися без супровідних додаткових рухів губ, нижньої щелепи тощо.

Вправа для дослідження твердого, м'якого піднебіння та язичка

Покажи язик (опорна вправа)

Мета: виявити особливості будови та функціонування м’якого, твердого піднебіння і язичка, особливості тонусу м’язів кореня язика. Інструкція до виконання вправи на довільному рівні: широко відкрий рот, висунь язик і з напруження вимови а.

Особливості виконання вправи на довільному рівні: вправа виконується перед дзеркалом за зразком, запропонованим логопедом. Пропонують дитині вимовляти звук а при широко відкритому роті так, щоб можна було оглянути корінь язика, його позицію у ротовій порожнині (в нормі у цій позиції корінь язика настільки опущений вниз, що видно тверде піднебіння, м’яке і рух язичка назад до задньої стінки ротоглотки). Для зручності можна запропонувати дитині трішки відкинути голову назад, так, щоб при виконанні вправи вона сама могла побачити свій язичок у дзеркалі. Якщо у дитини занадто високо піднятий корінь язика, можна обережно покласти зонд на спинку язика. В процесі використання зонда необхідно обережно просуватися від кінчика язика до середньої його частини до межі прояву рвотного рефлексу, ритмічно, легко натискаючи на нього зверху вниз. Якщо легко натиснути в області рвотного рефлексу на спинку язика в задній частині, він опуститься. Якщо дитина відмовляється виконувати цю вправу з зондом, необхідно відкласти дослідження м’якого піднебіння і язичка на деякий час доти, поки вона не звикне до логопеда і не почне свідомо співпрацювати з ним.

Специфіка проведення спостереження за виконанням дитиною артикуляційних вправ для нижньої щелепи.

Якщо дитина не готова виконувати усвідомлено вправи за інструкціями, можна поспостерігати за особливостями рухів язика у дитини в різних побутових ситуаціях: в процесі споживання нею їжі, маніпулювання нею предметами (звертаємо увагу на те, чи дитина витягує язик з ротової порожнини, облизує ним губи, лиже предмети тощо).

ВПРАВИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФІЗІОЛОГІЧНОГО ТА МОВЛЕННЄВОГО ДИХАННЯ

Вправа для вивчення вдиху

Понюхай квітку (опорна вправа)

Мета: виявити особливості вдиху.

Інструкція основна: понюхай квітку, глибоко втягуючи повітря.

Особливості виконання: дитині пропонують понюхати квітку. Якщо вона при цьому вдихає повітря і носом, і ротом, її діяльність коректують за допомогою додаткової інструкції.

Додаткова інструкція: глибоко вдихни носом повітря. Уяви, що ти нюхаєш квітку.

Вправи для вивчення мовленнєвого видиху

Закинь вишеньку на паличку (опорна вправа)

Мета: виявити силу, диференційованість і цілеспрямованість видиху.

Інструкція: сильно і різко подуй на вишеньку так, щоб вона піднялася вверх і впала з іншого боку палички.

Особливості виконання: можна дути на вишеньку крізь витягнуті вперед губи, а можна запропонувати дитині покласти широкий розслаблений язик між губами і тоді різко видихнути на кінчик язика, різко ховаючи його у ротову порожнину (складається враження, що повітряний струмінь ніби випльовують з ротової порожнини). У обох варіантах струмінь повітря повинен бути спрямованим на вишеньку. Вона під дією струменя повітря підлітає вверх, а коли ця дія припиняється, вона падає з іншого боку палички.

Застав метелика літати довго (опорна вправа)

Мета: виявити силу, диференційованість і тривалість видиху.

Інструкція основна: подуй на метелика так, щоб він якомога довше тримався в повітрі і не падав.

Особливості виконання: дитині пропонують за допомогою видихуваного через рот струменя повітря заставити метелика літати. Якщо в процесі виконання завдання дитина різко, часто і сильно видихає струмінь повітря, ми пропонуємо їй додаткову інструкцію.

Додаткова інструкція: глибоко вдихни повітря носом і довго та плавно видихай повітря на метелика так, щоб він якомога довше тримався в повітрі і не падав.

Як каже ослик? (додаткова вправа)

Мета: виявити диференційованість струменя повітря в процесі видиху.

Інструкція: повільніше і швидше по черзі промов звуки і, а.

Особливості виконання: в процесі вимови дитиною звуків логопед повинен покласти їй пальці на межі між крилами носа і носом. В процесі діагностики можна трішки прикривати носові ходи, не закриваючи їх повністю, і відкривати їх.

Необхідно пам’ятати, що результат для подальшого аналізу ми отримуємо і при правильному, і при неправильному виконанні дітьми вправ, а також в процесі дослідження специфіки утворених артикуляційних позицій при їхній пасивній участі у роботі і під час спостереження за тим, які вони утворюють позиції органами артикуляції в різних побутових ситуаціях. Різниця між вадами, специфіка причин, що обумовлюють порушення вимовного боку мовлення, визначатиметься оцінкою особливостей відтворення артикуляційних, дихальних рухів, відхилень у будові органів артикуляції.

Для аналізу результатів виконання дітьми завдань нами було розроблено критерії якісної і кількісної оцінки. Оцінка якості виконання завдань має як вербальне, так і числове вираження і в цілому відображає рівень та особливості порушення у них артикуляційної моторики та мовленнєвого дихання. Параметри, на які повинен звертати увагу логопед в процесі діагностики, нами подані у «Картці стану розвитку у дитини артикуляційного апарату та дихання» . По кожному з визначених у картці параметрів можна виставляти оцінку у балах. Виставлення балів необхідно здійснювати не за результатами виконання завдань в цілому, а по мірі допускання дитиною помилок. У картці для підказки ті параметри, які вказують на нормальний розвиток будови органу артикуляції чи його рухливості, ми писали курсивом і якщо ці особливості виявляємо, напроти параметру виставляється 0. Якщо ж у дитини ми виявляємо помилку при виконанні завдань, напроти параметру, який характеризує її, ми виставляємо 1 бал. Оцінка виставляється не біля усіх параметрів, але лише біля тих, які характеризують особливості виконаних нею завдань. У кінці ці бали можна підсумувати. Підсумкова оцінка буде вказувати на рівень недорозвитку будови органів артикуляції, дихання, артикуляційної моторики. Але можна сумувати бали в межах кожної з визначених у картці груп (їх є в загальному дванадцять). За результатами рекомендується зробити графік, який буде відображати особливості недорозвитку будови органів артикуляції, порушень артикуляційного прак- сису, специфіку дихання на момент обстеження дитини.

Також результати обстеження можна відображати у підсумковій таблиці, що покликана допомогти уявити особливості розвитку артикуляційної моторики та дихання в цілому.

Якісний аналіз та систематизація результатів виконання дітьми вправ для обстеження особливостей рухливості та будови органів артикуляції дихання дозволили нам визначити їхню специфіку та певні залежності, які ми пропонуємо нижче.

 

СХЕМА АНАЛІЗУ ОСОБЛИВОСТЕЙ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ МОТОРИКИ І МОВЛЕННЄВОГО ДИХАННЯ

Параметри оцінки якості виконання завдань

Підсумковий аналіз специфіки артикуляційної моторики і мовленнєвого дихання

Позиція губ «посмішка»

 

Позиція губ «оскал»

 

Позиція губ «трубочка»

 

Переключення 3 позиції губ «посмішка» на позицію «трубсчка>:

 

Відкривання і закривання рота

 

Втримування нижньої щелепи при щільно зімкнених зубах

 

Язик у позиції «лопата»

 

Язик у позиції «гірка»

 

Язик у позиції «голочка»

 

Вртимування широкого кінчика язика піднятим до верхніх передніх зубів

 

Втримування язичка у позиції вверху при виконанні дії у напрямку назад

 

Вдих через ніс

 

Видих через рот

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ АРТИКУЛЯЦІЇ І ДИХАННЯ ДІТЬМИ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ТА ЇХ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Аналіз якості виконання вправ для губ:

-   дитина самостійно перед дзеркалом правильно виконує і статичні, і динамічні вправи для губ. Сильно розтягує і витягує губи, плавно переключається з одного руху на інший, точно знаходить усі артикуляційні позиції, бере за основу для виконання завдання інструкцію і зразок продемонстрований логопедом - не є свідченням нормального розвитку тонусу м’язів, які забезпечують рухи губ;

-   дитина виконує статичні артикуляційні вправи для губ самостійно, точно знаходить артикуляційні позиції, плавно переключається з одного руху на інший, проте недостатньо сильно розтягує чи витягує губи - незначна слабкість тонусу м’язів губ, що може бути обумовлена функціональними причинами (слабкий тонус м’язів губ через недотримані умови годування дитини в немовлячий період її розвитку, часті хвороби, які вони перенесли у ранньому віці і які ослаблюють її в цілому) або незначними органічними ураженнями (результат порушення будови чи іннервації м’язів, що забезпечують рухливість губ);

-    дитина виконує статичні вправи на довільному рівні мляво, губи розтягує, але недовго втримує їх в необхідній артикуляційній позиції, вони швидко вертаються у вихідний стан. При виконанні динамічних артикуляційних вправ не переключається з однієї позиції на іншу, а вертається у вихідний стан, а потім виконує новий рух - що є свідченням наявності млявого парезу, обумовленого порушенням іннервації колового м’яза рота та м'язів обличчя;

-   дитина артикуляційну позицію «посмішка» виконує на довільному рівні активно, правильно, сильно розтягує губи і тривало втримує їх. Позицію «оскал» виконує слабше і не завжди правильно (замість того, щоб опустити нижню губу, відкриває рот, посміхається). Позицію «трубочка» утворює не відразу, а після декількох спроб, пошуку правильного варіанту виконання завдання. За умови наявності успішної спроби губи витягує вперед слабко, втримує їх у такій позиції недовго. В тяжчих випадках губи вперед не витягує. Такі особливості виконання свідчать про наявність у неї млявого парезу колового м’яза рота при збереженому тонусі м’язів обличчя;

-  дитина виконує вправи на довільному рівні недостатньо точно, не відразу знаходить позицію «посмішка», «оскал», «трубочка», а лише після декількох спроб, слабко розтягує та витягує губи. На не- довільному рівні (без дзеркала, в умовах створених ігрових ситуацій, тоді, коли сміється, вимовляє звук -у-, втримує в губах трубочку чи тягнеться губами до чогось) губи активніше рухаються - така особливість виконання вправ свідчить про наявність спастичного парезу м’язів щік, обличчя, губ;

-  при виконанні вправ активно рухаються м’язи лише однієї частини обличчя - це свідчить про наявність одностороннього млявого парезу. На обличчі у таких дітей спостерігається яскраво виражена асиметрія: одна частина м’язів обличчя підтягнута, інша - набрякла, опущена вниз. Опущеним вниз є і один кутик рота. Може бути відкритим з одного боку рот;

-   в процесі втримування губ у відповідній артикуляційній позиції спостерігається їх посмикування - це свідчить про наявність гіперкінезів у цій області;

-   в процесі втримування губ у відповідній артикуляційній позиції спостерігається їх тремтіння - це свідчить про наявність тремору у м’язах цієї області;

-  в процесі утворення артикуляційних статичних позицій губами спостерігається їх повільне викривлення, відкривання рота, можуть спостерігатися супровідні повільні рухи головою (відкидання голови назад, витягування її вперед тощо) - таке виконання завдань свідчить про наявність у дитини атетозу.

Аналіз якості виконання вправ для зубо-щелепної системи:

-  дитина міцно змикає зуби і втримує їх у такій позиції стільки, скільки скаже логопед (наприклад, доти, поки логопед у середньому темпі не порахує до п’яти), губи при цьому у неї напружено і сильно розтягнуті так, що видно і верхні, і нижні зуби. Вона активно, у середньому темпі клацає зубами, верхні передні зуби при цьому трішки виступають над нижніми і міцно прилягають у процесі зімкнення з боків і спереду - такі особливості виконання артикуляційних вправ вказують на сформованість будови і рухливості зубо-щелепної системи у відповідності до норми;

-    в процесі виконання артикуляційних вправ для дослідження зубо-щелепної системи дитини помітно, як: верхні зуби сильно виступають над нижніми - прогнатія; нижні зуби сильно виступають над верхніми - прогенія; передні зуби при змиканні пристають, а бокові розімкнені, - боковий відкритий прикус; бокові зуби зімкнені, а між передніми спостерігається щілина - передній відкритий прикус (примітка: порушення будови зубо-щелеппої системи можуть бути самостійними чи супровідними і тому спостерігатися можуть і при дислалії, і при ринолалії, і при дизартрії. Для того, щоб диференціювати ці порушення, при діагностиці потрібно оцінювати й інші виявлені при обстеженні симптоми: особливості будови і функціонування м’язів язика, язичка, губ, особливості мовленнєвого дихання тощо);

-   дитина повільно виконує вправу і слабко або не до кінця змикає верхні та нижні зуби, недовго втримує зуби у позиції «парканчик» - подібні особливості виконання цієї вправи спостерігаються при наявності млявого тонусу жувальних м’язів;

-   дитина самостійно не піднімає нижню щелепу, але логопед може підняти її вверх рукою, при цьому в процесі забезпечення пасивного руху логопед відчуває мінімальну протидію, втримати нижню щелепу у такій позиції самостійно дитина не може, а тому рот у неї повільно відкривається — такі особливості виконання вказують на наявність у неї млявого параліча жувальних м’язів;

-   дитина в процесі виконання завдання на довільному рівні перед дзеркалом довший час веде пошук правильної позиції. Замість того, щоб зімкнути зуби, ще більше відкриває рот, викривляє його тощо, проте на недовільному рівні (наприклад, коли їй пропонують втримати у зубах соломинку) піднімає нижню щелепу і втримує її достатній проміжок часу у такій позиції. В процесі втримування зубів зімкненими у неї можуть спостерігатися супровідні рухи: напруження в області шиї, витягування її вперед чи закидання назад, стискання кулачків рук, згинання їх у ліктях тощо - ці симптоми вказують на наявність спастичного парезу в області жувальних м’язів;

-   в тяжчих випадках наявності більш вираженого спастичного чи млявого парезів дитина також може викривляти нижню щелепу при її підніманні вправо чи вліво, при цьому також можна почути незначний хрускіт в суглобах, що з’єднують між собою нижню і верхню щелепи. Такі симптоми вказують на наявність паралельно захворювань суглобів (наприклад, артриту), які можуть виступати як ускладнюючі для відновлення рухливості нижньої щелепи).

Аналіз якості виконання вправ для щік:

-   дитина надуває і втягує щоки, втримуючи їх у цій позиції достатньо тривалий проміжок часу (наприклад, поки логопед не пора- хус в середньому темпі до п’яти) - такі особливості виконання мнрави вказують на сформованість тонусу м’язів щік і губ у відпо- підності до норми;

-  дитина не втягує і не надуває щоки - симптоми можуть бути притаманні суб’єкту зі слабким тонусом м’язів щік і губ, з підвищеним тонусом цих м’язів. Для більш детальних висновків потрібно краховувати показники виконання артикуляційних вправ для губ.

Аналіз якості виконання вправи для язика «лопата»:

-   дитина кладе достатньо широкий язик з округлим кінчиком на нижню губу так, що він її повністю закриває (тобто достатньо витягнувши язик з ротової порожнини) і втримує його у стані спокою у такій позиції достатньо часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). У процесі виконання завдання її рот достатньо широко відкритий, вона не прикушує спинку язика, щоб втримати широким язик на нижній губі, а він лежить на нижній губі самостійно, корінь язика при цьому теж широкий, низько опущений і розслаблений - такі особливості виконання вправи вказують на сформованість тонусу м’язів язика у відповідності до норми;

-   широкий, рихлий, товстий язик з округленим кінчиком спочатку лягає спокійно на нижню губу, але швидко втомлюється і ховається в ротову порожнину (тобто дитина тривалий проміжок часу не може втримати широкий розпластаний язик) - така особливість виконання свідчить про наявність слабкого тонусу м’язів язика. В тяжчих випадках вона недостатньо витягує язик з ротової порожнини, він доходить лише до половини губи чи ледве дотягується до нижньої губи. В найтяжчих випадках взагалі не витягує язик з ротової порожнини;

-   широкий округлений язик спочатку спокійно лежить на нижній губі (можливі варіанти, коли дитина недостатньо витягує язик з ротової порожнини, він доходить лише до половини губи чи ледве дотягується до нижньої губи, прикушує язик, щоб не ховався у рот), але швидко втомлюється і ховається в ротову порожнину. Коли запропонувати в процесі відтворення позиції широко відкрити рот, помітним є сильно напружений піднятий вверх корінь язика. Додатково у таких випадках можна запропонувати з витягнутим язиком при широко відкритому роті сказати з притиском напружено -А-, паралельно легко натиснути кульковим або будь яким широким зондом на середину язика, опускаючи його вниз (при цьому у неї може спрацювати рвотний рефлекс або ви відчуєте тверде напружене тіло язика) - Такі симптоми характеризують наявність вибіркового парезу- корінь язика спастично напружений. У цьому випадку переважно на рівні кінчика язика формується функціональна слабкість, а саме, тонус цих м’язів знижується;

-     кінчик язика при виконанні вправи відхиляється в один бік (вважається, що він відхиляється у той бік, тонус м’язів з якого є збереженим) - ця особливість виконання може свідчити про наявність односторонніх млявих паралічів та парезів м’язів язика, проте така ж особливість виконання вправи може вказувати на коротку під’язикову вуздечку. Цей симптом повинен бути перевірений за допомогою додаткових артикуляційних вправ, що вимагають піднімання дитиною язика вверх, або можна спробувати підняти язик вверх зондом. Інколи у дітей з короткою під’язиковою вуздечкою спостерігається роздвоєння кінчика язика (в медицині синдром має назву «синдром сердечка»);

-   язик при виконанні вправи стає напруженим, вузьким, на дотик твердим. Кінчик язика при цьому може бути загнутим вниз, вверх або лежати прямо. Язик на нижній губі втримується достатньо тривало. Такі симптоми свідчать про те, що у дитини підвищений тонус м’язів язика (спастичний параліч чи парез). В легших випадках, коли запропонувати покусати язик зубами він стає широким, проте після нетривалого втримування знову стає вузьким. В тяжких випадках наявності спастичного паралічу навіть при покусуванні язика він широким не стає;

-   язик в процесі втримування на нижній губі смикається - симптом вказує на наявність у дитини фасцикулярного гіперкінезу;

-   язик в процесі втримування на нижній губі дрібно тремтить або виконує швидкі системні рухи (вправо-вліво) - симптом вказує на наявність у дитини міоклонічного гіперкінезу (тремору язика);

-   язик в процесі втримування на нижній губі повільно починає рухатися (не лежить спокійно), викручується - симптом вказує на наявність у дитини атетозу;

-   дитина широкий язик втримує на нижній губі, проте коли, паралельно з відтворенням цієї позиції їй пропонують очима слідкувати за кулькою (кінчиком пальця тощо), язик починає рухатися за очима, рухатися хаотично чи змінює свою конфігурацію - симптом вказує на наявність у неї незначних міні-парезів, які викликають труднощі при контролі стану напруження і розслаблення окремих груп м’язів.

Аналіз якості виконання вправи для язика «гірка»:

-  дитина при широко відкритому роті відтягує кінчик язика назад від нижніх передніх зубів, корінь язика при цьому високо піднімається. Вона втримує язик у цій позиції достатньо тривалий проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). Таке виконання завдання характерне для дітей з нормальним тонусом м’язів язика, а також для тих, у яких підвищений тонус м’язів кореня язика і слабкий кінчик язика відтворення та втримування цієї позиції теж не викликає труднощів, більше того - така позиція для них є звичною, а є труднощі з опусканням спинки язика вниз і витягуванням його вперед з ротової порожнини;

-  дитина не відтягує язик назад, він в процесі роботи широкий і розпластаний, лежить внизу у ротовій порожнині. Таке виконання характерне при наявності млявих парезів язика. В легших випадках зондом натиснувши на язик вище кінчика, можна відтягнути його назад і дитина втримує його у такій позиції певний проміжок часу. В тяжчих випадках відтягнутий за допомогою зонда язик назад після того, як забрали зонд, вертається відразу ж у початкову позицію. У всіх випадках при млявих паралічах та парезах навіть при пасивному виконанні вправ корінь язика піднімається недостатньо високо;

-   дитина не відтягує язик назад. У процесі роботи спостерігається напруження тіла язика, зміна його конфігурації з широкого на вузький. Допомога за допомогою зонда допомагає лише у тих випадках, коли вдається відволікти дитину від активної участі при виконанні завдання, її усвідомленої допомоги. Створення образної ситуації, яка дозволяє підключити недовільний рівень виконання завдання, образне уявлення про відповідну позицію допомагає випадково підняти корінь язика до високого рівня. У переважній більшості при наявності таких порушень ця позиція нестійка і довго дитиною не втримується. У легших випадках дитина якусь мить фіксує язик у цій позиції, а потім вертається у вихідний стан. При наявності у спастичного паралічу язик назад вона не відтягує взагалі ні при довільному, ні при недовільному виконанні завдання.

Аналіз якості виконання вправ для язика «покласти широкий язик на верхню ГУБУ», «ВПЕРТИСЯ кінчиком язика в верхні зуби», «коник»:

-   дитина піднімає широкий чи вузький язик вверх при широко відкритому роті і втримує його у такій позиції достатній проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). Таке виконання завдання характерне у випадку нормального тонусу м ’язів язика,

-   дитина піднімає язик вверх, але втримує його у такій позиції недостатньо довго, швидко втомлюється і він падає вниз. їй легше втримувати язик у верхній позиції тоді, коли його кінчик зачіпляється за верхні зуби. Цокання язика при виконанні вправи «коник» слабке і здійснюється при недостатньо широко відкритому роті. Таке виконання характерне для дітей зі слабким тонусом м 'язів кінчика язика. При млявому парезі у них можуть спостерігатися такі особливості виконання цього завдання, як кусання широкого кінчика язика, витягування широкого язика вперед. Також при млявому парезі язик можна підняти вверх зондом, м’язи чинять при цьому незначну протидію. Після того, як його підняли вверх, він ще якусь мить втримується у такій позиції самостійно. При більш вираженому порушенні тонусу м’язів язика - млявому паралічі - діти взагалі самостійно вверх язик не підносять, при широко відкритому роті він залишається внизу. При млявому паралічі язик можна підняти зондом вверх, він не чинить опору, але якщо забрати зонд, язик падає вниз;

-    дитина, працюючи самостійно перед дзеркалом за наслідуванням, язик вверх не піднімає. Чим більше старається дитина, працюючи на довільному рівні, тим гірше у неї виходить. Язик в процесі виконання завдання може змінювати конфігурацію з широкого на вузький. Він може прикушувати кінчик язика, старатися підняти його вверх нижньою губою. Піднімання язика зондом не дає бажаного результату, він стає твердим, вузьким, чинить значну протидію. При виконанні вправ за допомогою створення ігрових ситуацій (коли пропонується облизати верхню губу, дотягнутися до носа, показати, як коник цокає, коли їде по дорозі, як жабка скрекоче) без візуального контролю за процесом утворення артикуляційної позиції через використання дзеркала дитина піднімає язик вверх. Такі особливості виконання завдань характерні дітям зі спастичними парезами м ’язів язика. При наявності виражених порушень тонусу язика спастичного типу (при ригідному паралічі), він вверх не піднімається ні на довільному, ні на недовідному рівнях, на дотик м’язи при цьому тверді.

Аналіз якості виконання вправи для язика «голочка»:

-    дитина висовує вузький, з вираженим кінчиком язик вперед при витягнутих вперед губах і втримує цю артикуляційну позицію достатній проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). Такі особливості виконання завдання характерні для дітей з нормальним тонусом м’язів язика. При наявності у цій області спастичних паралічів і парезів завдання теж виконається правильно;

-  дитина недостатньо висовує язик вперед і він при цьому залишається широким з невираженим кінчиком. Такі особливості виконання завдання характерні для дітей з млявими паралічами та паре- іами, а також з вибірковим парезом, при якому тонус кореня язика є підвищеним, а кінчика язика є зниженим.

Аналіз якості виконання вправи для дослідження м’якого піднебіння і язичка:

-   у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим вперед язиком його корінь достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. Тверде і м’яке піднебіння опукле, рівномірно забарвлене в рожевий колір. Язичок м’язистий, округлий на кінчику і в процесі роботи відхиляється у напрямку до задньої стінки ротоглотки, прилягає до місця, яке називається «валиком Пассавана». Такі особливості вказують на правильну сформо- ваність будови твердого, м’якого піднебіння і язичка, а також у відповідності до норми розвинену рухливість м’язів язика, м’якого піднебіння і язичка;

-    у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим вперед язиком його корінь достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. Тверде піднебіння у передній частині за зубами високо підняте. Язичок м’язистий, округлий на кінчику і в процесі роботи відхиляється у напрямку до задньої стінки ротоглотки. Така будова вказує на наявність високого готичного піднебіння. Рекомендовано при умові такої специфіки будови твердого піднебіння звернути увагу на будову язика. У переважній більшості дітей з такою формою твердого піднебіння язик є вузьким і довгим. Така його форма гармонічно поєднується з високим готичним піднебінням, завдяки чому він дістає до усіх його частин. Труднощі при самостійному утворенні звуків мовлення виникають не у всіх дітей з такими особливостями будови органів артикуляції, а лише в окремих з них. Складніша ситуація, коли є диспропорція між будовою твердого піднебіння і язика: при високому готичному піднебінні є середній за величиною язик чи малий. У таких випадках у дітей завжди формується неправильна звуковимова, оскільки вони не можуть самостійно правильно пристосувати одні органи артикуляції до інших;

-    у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим вперед язиком корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. Тверде піднебіння у задній і передній частинах низько опущене. Язичок м’язистий, округлий на кінчику і в процесі роботи відхиляється у напрямку до задньої стінки ротоглотки. Така будова вказує на наявність низького плоского піднебіння. Таке тверде піднебіння у більшості дітей гармонічно поєднується з маленьким язиком. Труднощі при самостійному утворенні звуків мовлення виникають не у всіх дітей з такими особливостями будови органів артикуляції, а лише в окремих з них;

-    у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим язиком язичок відхиляється назад і вбік (вправо чи вліво). Така особливість виконання завдання вказує на наявність захворювань в області носа та носоглотки (збільшених аденоїдів, поліпів тощо). Язичок відхиляється в той бік, з якого іннервація збережена, а отже, місце протікання захворювання в області носової порожнини — з протилежного боку. Ставити остаточний діагноз про характер захворювання, яке спричинило порушення діяльності язичка, на підставі спостереження лише за зовнішніми симптомами не можна. Для логопеда ж така особливість є підставою для направляння дитини для поглибленої діагностики до отоларинголога;

-    у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим язиком язичок не відхиляється. За формою він довгий, за кольором - блідоро- жевий. Така особливість виконання завдання може вказувати на наявність захворювань в області носа та носоглотки (збільшених аденоїдів, поліпів) або бути результатом порушення іннервації язичка (млявий парез) в результаті ураження кортнко-нуклеарних шляхів чи підкіркових утворень. Ставити остаточний діагноз про характер захворювання, яке спричинило порушення діяльності язичка на підставі спостереження лише за зовнішніми симптомами не можна, але для логопеда така особливість може бути підставою для направлення такої дитини для поглибленої діагностики до отоларинголога чи невропатолога;

-   у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим вперед язиком його корінь високо піднятий у ротовій порожнині настільки, що закриває задню частину піднебіння, а тому язичка не видно, як і непомітними є його рухи. Звук -А- діти з такою особливістю функціонування язика інколи вимовляють наближено до -Е-. У окремих з них можуть спостерігатися супутні рухи органів мовлення: наморщування носа, в процесі вимови звука -А- кінчик язика ховається у ротову порожнину, неспокійний язик, який кожен раз змінює позицію у ротовій порожнині чи форму (з вузького на широкий), підтягування у ротову порожнину нижньої губи. Такі особливості виконання завдання свідчать про наявність спастичного парезу в області кореня язика, що негативно побічно впливає на рухливість язичка. Паралельно у таких дітей можуть бути і специфічні порушення будови та функціонування м’якого піднебіння і язичка: незрощення, роздвоєння, відсутність язичка; незрощення (одностороннє чи двостороннє серединне) язичка і м’якого піднебіння, спастичний парез язичка. Ці особливості інколи через високо піднятий корінь язика тривалий час не помічаються при обстеженнях. Для того, щоб визначити основну і додаткові причини (у дітей може спостерігатися одночасно два порушення мовлення - і ринолалія, і дизартрія) такої симптоматики обов’язково потрібно оглянути задню частину піднебіння, а для цього необхідно опустити спинку язика. Ми можемо зробити це за допомогою зонда. Беремо зонд або з широкою основою, або з кулькою середньої величини і легко натискаємо ним на спинку язика, просуваючись поступово від кінчика до його середньої частини і далі до межі рвотного рефлексу. Слід бути дуже обережним, оскільки у більшості дітей з такими особливостями рухливості органів артикуляції може бути підвищеним рвотний рефлекс. Можна пропонувати виконувати додаткові завдання, які сприятимуть розслабленню кореня язика: відкинути голову назад, а в цей час язик витягнути вперед, логопед може покласти руки долонями справа і зліва голови дитини і повернути її вправо-вліво, нахилити вперед-назад (тобто виконати пасивні рухи її головою), а тоді запропонувати ще раз різко вимовити з витягнутим язиком і з широко відкритим ротом звук -Л-;

-   у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим вперед язиком корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. На твердому піднебінні в процесі роботи стає помітним втягнутий у носову порожнину пласт шкіри (він переважно блідніший за кольором, ніж інша шкіра навколо). Язичок в процесі виконання завдання рухається слабко або є пасивним. Такі особливості виконання завдання свідчать про наявність субмукозного незрощення;

-   у дитини в процесі вимови звука -А- з витягнутим вперед язиком корінь язика достатньо опущений вниз, і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. В області твердого, м’якого піднебіння виявлено отвір в м’якому, твердому піднебіні, відсутність чи роздвоєння язичка. Такі симптоми вказують на наявність незроще- ння (розщеплення). За результатами обстеження необхідно зафіксувати його особливості: чи є воно одностороннім, двостороннім серединним, повним, частковим, язичок відсутній (присутній). Також звертаємо увагу на те, чи дитина до операції, після операції, операція зроблена частково, вказуємо на наявність ускладнень у вигляді свищів в області післяопераційного шва, порушень зубо-щелепної системи.

Аналіз якості виконання вправи для дослідження особливостей вдиху:

-дитина плавно і глибоко вдихає струмінь повітря через ніс. При цьому вона повністю розслаблена. В процесі роботи супровідних рухів у неї не спостерігається. - Такі особливості свідчать про функціонування вдиху у відповідності до норми;

-   дитина в процесі вдиху піднімає плечі, витягує голову вперед, піднімає брови, очі у неї розширюються - такі супровідні рухи в процесі вдиху вказують на наявність напруження. В одних випадках таке напруження виникає у дітей дошкільного віку тоді, коли вони дуже стараються, але не розуміють, як це - глибоко вдихнути. В інших випадках такий вдих характерний дітям з внутрішнім підвищеним збудженням (внутрішньо зажатим, закомплексованим). В третьому випадку такими супровідними рухами можуть допомагати собі вдихати діти, у яких є порушення іннервації периферійних органів мовлення (м’язів дихального, вокального та артикуляційного апаратів). Оскільки самі супровідні рухи не є визначальним симптомом для виявлення причин напруження необхідно у цьому випадку провести додаткове дослідження особливостей виконання рухів руками, пальцями рук, головою тощо;

-дитина вдихає слабко і неглибоко. Такий вдих притаманний дітям, ослабленим частими захворюваннями дихальної системи, зі складними порушеннями іннервації периферійних органів мовлення та при наявності незрощень твердого і м’якого піднебіння та язичка. Таким чином, слабке і неглибоке дихання є наслідком впливу різних причин, для вивчення яких необхідно провести спеціальне дослідження периферійних органів мовлення, а також зібрати необхідні дані анамнезу;

-  у дитини в процесі вдиху рот відкритий. Вона вдихає повітря частково через ніс, а частково через рот. Така специфіка вдиху розвивається у дітей, які мають часті захворювання дихальних органів, а також у тих, у яких є слабким тонус м’язів губ, а тому рот у них напіввідкритий;

-  дитина вдихає повітря лише ротом. Така специфіка вдиху розвивається у дітей, які мають такі захворювання дихальних органів (аденоїди, поліпи у носовій порожнині, риніти, гайморити, викривлення носової перегородки тощо), при яких носові ходи виявляються закритими. У випадках наявності тривалих, частих захворювань у них формується звичка дихати ротом і навіть після виздоровлення вона може залишатися ще тривалий час.

Аналіз якості виконання вправи для дослідження особливостей видиху:

-  диткна впевнено, сильнс, тризало, цілеспрямовано і плавно видихає повітряний струмінь через витягнуті вперед губи. Така особливість виконання завдання вказує на сформованість повноцінного видиху, достатнього для утворення основних звуків мовлення;

-  дитина слабко і нетривало, але цілеспрямовано і плавно видихає повітря через витягнуті вперед губи. Така особливість виконання завдання притаманна дітям соматично ослабленим, ослабленим частими захворюваннями в області дихальної системи, з дитячим церебральним паралічем (ДЦП), з порушенням іннервації міжреберних чи діафрагмального м’язів;

-  у дитини видих сильний, тривалий, проте недостатньо диференційований, що проявляється лише при виконанні вправи «ослик». У процесі почергової вимови нею звуків -і- -а- на пальцях, прикладених до крил її носа, відчувається легка вібрація. Це вказує на те, що струмінь повітря в процесі мовлення частково проходить через ніс;

-   у дитини видих слабкий, нетривалий, струмінь повітря частково проходить через ніс, а частково через рот. Такі особливості видиху характерні для дітей з нескладними порушеннями піднебінно- глоткового змикання. Причини наявності таких особливостей видиху можуть бути різними: порушення іннервації задньої частини язика, піднебінно-глоткової завіси (дизартрія); незрощення язичка, м’якого піднебіння (ринолалія) (струмінь повітря частково проходить через ніс, а частково через рот і до операції, і після операції. Самостійно, без спеціального тренування, нові рухи на рівні язичка прак- тично не формуються), аденоїди, поліпи (ринолалія) (після їх видалення залишається мала рухливість язичка, через що в процесі мовлення чи виконання діагностичних завдань на дослідження видиху струмінь повітря частково втікає через ніс, а частково через рот);

-    у дитини видих слабкий, нетривалий, струмінь повітря виходить через ніс. Такі особливості видиху характерні для дітей зі складними порушеннями піднебінно-глоткового змикання. Причини їх наявності можуть бути різними: складні порушення іннервації задньої частини язика, піднебінно-глоткової завіси (дизартрія); значні незрощення язичка, м’якого і твердого піднебіння (ринолалія).

 Список використаних джерел

  1. Алмазова О.С. Логопедическая работа по восстановлению голоса у детей. - М.: Просвещение, 1973. - 150 с.
  2. Архипова Е.Ф. Коррекционная работа с детьми с церебральным параличом: Доречевой период. - М.: Просвещение, 1989. - 79 с.
  3. Бадалян Л.О. Детская неврология. - М.: ООО «МЕДпресс», 1998.-576 с.
  4. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой. - М.: Просвещение, 1989. - 528 с.
  5. Нейман Л.В. Анатомия, физиология и патология органов слуха и речи.-М.: Просвещение, 1965,- 183 с.
  6. Савченко М.А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей. -2 -ге вид., доп. - K.: Освіта, 1992. - 176 с.
  7. Поваляева М.А. Справочник логопеда. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.-448 с.
  8. Филичева Т.Б., Чевелёва H.A., Чиркина Г.В. Основы логопедии. - М.: Просвещение, 1989.-222 с.
 

Вгору