Основні поняття та напрямки роботи.

О.В. Скоблікова


ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ. МОВА І МОВЛЕННЯ

Мова — здатність людини говорити, висловлювати свої думки. Мовлення — спілкування людей між собою за допомогою мови; мовленнєва діяльність.

Моторика — сукупність рухових процесів організму, пов’язані з ними фізіологічні та психічні явища.

Рух — зміна положення тіла або його частини у людини. Розвиток — процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого — вищого.

Розвиток мовлення — процес, діяльність мовця, послідовне усне чи письмове викладення думок, знань. Цей розділ мовознавства ста­вить своїм завданням навчити дітей розуміти і будувати висловлю­вання, зважаючи на мету, умови спілкування, дотримання норм лі­тературного мовлення.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОБОТИ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

  1. Удосконалення звуковимови учнів і підвищення їх вимовної культури.
  2. Збагачення, уточнення й активізація словникового запасу мо­лодших школярів.
  3. Уміння вживати слова у властивому для них значенні.
  4. Використання виражальних засобів мовлення залежно від ситу­ації та мети висловлювання.
  5. Послідовне і логічне викладення думок.
  6. Удосконалення граматичного ладу мовлення учнів.
  7. Опанування норм українського літературного мовлення дітей.
  8. Засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

Перелічені напрямки роботи з розвитку мовлення є основою для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання.

У своїй роботі з першокласниками я систематично використо­вую ці напрямки із розвитку мовлення для опанування ними нави­чок репродуктивного та продуктивного мовлення, уміння спілкува­тися з однолітками та дорослими.

У Державному стандарті початкової загальної освіти щодо ви­мог до рівня підготовки учнів розвиток мовлення набуває статусу провідного принципу мовної освіти. Мова є не тільки предметом ви­вчення, а й найважливішим засобом навчання, виховання і розвит­ку особистості у процесі опанування шкільних предметів.

І мені як учителеві достеменно відомо, що без знання дітьми мо­ви немає якісного навчання, вільного спілкування та прогресу.

Українська мова у школах з російською мовою навчання є за­собом міжнаціонального спілкування та залучення національних меншин до культури українського народу. Тому учні повинні розу­міти значення української мови як державної та усвідомлювати не­обхідність її знання.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі навчальні завдання:

  • формування позитивної мотивації до вивчення української мови;
  • розвиток аудіативних умінь;
  • формування і збагачення словникового запасу з різних сфер спіл­кування та етнокультурознавчої лексики;
  • розвиток умінь діалогічного й монологічного мовлення та ін.

Із досвіду своєї роботи можу підтвердити, що виконання перелі­чених навчальних завдань сприяє формуванню усного українсько­го мовлення школярів.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Мовленнєва діяльність пов’язана з двома її формами: усною (аудіювання й говоріння) та писемною (читання і письмо). Вона по­кликана забезпечити пізнавальну й комунікативну функції.

Говоріння (монолог, діалог). Одне з основних завдань — форму­вання усного українського мовлення. Учні повинні володіти частко­во мовленнєвими вміннями (орфоепічними, граматичними, інтона­ційними), словниковим запасом у межах засвоєних тем, уміти буду­вати окремі висловлювання (словосполучення і речення).

Протягом першого навчального року для мене це стало провід­ною лінією, адже необхідно не тільки навчити дітей спілкуватися, а й формувати у них уміння говорити точно, зрозуміло, правильно і доречно.

Розвиток діалогічного мовлення сприяє опануванню комуні­кативних умінь: відповідати на запитання вчителя, пов’язані з на­вчальною діяльністю та навколишнім середовищем, за змістом тек­сту, малюнками; самостійно ставити запитання, щоб дізнатись про щось, здобути інформацію, ознайомитись, спонукати до дії тощо.

Навчаю першокласників брати участь у діалозі й вести діалог, дотримуючись правил мовленнєвого етикету, за змістом тексту, си­туативним малюнком, уявною ситуацією. Система роботи щодо роз­витку діалогічного мовлення докладно описана у практичній части­ні посібника.

Розвиток монологічного мовлення передбачає вміння перека­зувати сприйнятий на слух або прочитаний невеликий за обсягом текст за планом, малюнком, запитаннями тощо.

Я формую у школярів уміння висловлювати своє ставлення до прочитаного, розповідати за аналогією, серією малюнків, предмет­ними і нескладними за змістом сюжетними малюнками, опорними словами. Навчаю дітей розповідати про себе, свою родину, дім (квар­тиру), школу, клас {див.розділ «Практична частина»).

Два рівні процесу говоріння:

а) репродуктивний, коли учні відтворюють мій зразок, переказу­ють, розповідають напам’ять;

б)  продуктивний, якщо школярі вже вміють самостійно будувати фразу, запитати, розповісти про когось, щось.

Репродуктивні вміння сприяють формуванню продуктивного

мовлення, оскільки на цьому етапі відбувається активне засвоєн­ня словника й формування усіх частковомовленнєвих умінь, що є в основі мовлення.

Продуктивне мовлення є кінцевим результатом, адже воно пов’язане з комунікацією, тобто спілкуванням, і передбачає мотив (бажання щось повідомити, про щось дізнатися), орієнтацію у си­туації мовлення, співбесідника або слухачів, і результат, якого мо­вець хотів досягнути.

СЛОВНИКОВА РОБОТА

Словникова робота передбачає вивчення і збагачення словнико­вого запасу учнів за лексичними темами, визначеними програмою. Словниковий запас поділяється на:

а)  активний, що складається зі слів, які учень вживає в процесі мовлення;

б) пасивний, що містить слова, значення яких дитина розуміє, але

у власному мовленні не використовує.

У процесі навчання української мови я формую у школярів як активний, так і пасивний словник. І цій роботі приділяю дуже ба­гато уваги та часу, адже знаю, що збагачення словникового запасу сприяє розвитку мовлення дітей, поліпшує їх комунікативні нави­чки, тому вони впевненіше поводяться із однолітками та дорослими.

Робота над вимовою передбачає формування у першокласників правильної вимови вже з перших уроків. Від того, наскільки успіш­но його буде виконано, залежатимуть у подальшому якість читання і рівень орфографічної грамотності.

На етапі пояснення вимовну норму я подаю у зіставленні з ви­мовою відповідного російського зразка. Потім для закріплення ви­мови використовую кількаразове вимовляння слова. Упроваджую слухові вправи на розпізнавання того, якою мовою вимовлено сло­ва, щоб відмінність виявлялася лише у вимові окремих звуків. Та­кі вправи формують мовленнєве чуття, сприяють чіткій міжмовній диференціації {див.розділ «Практична, частина»).

загрузка...
 

Вгору