Основні поняття та напрямки роботи.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ. МОВА І МОВЛЕННЯ
Мова — здатність людини говорити, висловлювати свої думки. Мовлення — спілкування людей між собою за допомогою мови; мовленнєва діяльність.
Моторика — сукупність рухових процесів організму, пов’язані з ними фізіологічні та психічні явища.
Рух — зміна положення тіла або його частини у людини. Розвиток — процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого — вищого.
Розвиток мовлення — процес, діяльність мовця, послідовне усне чи письмове викладення думок, знань. Цей розділ мовознавства ставить своїм завданням навчити дітей розуміти і будувати висловлювання, зважаючи на мету, умови спілкування, дотримання норм літературного мовлення.
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОБОТИ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
- Удосконалення звуковимови учнів і підвищення їх вимовної культури.
- Збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів.
- Уміння вживати слова у властивому для них значенні.
- Використання виражальних засобів мовлення залежно від ситуації та мети висловлювання.
- Послідовне і логічне викладення думок.
- Удосконалення граматичного ладу мовлення учнів.
- Опанування норм українського літературного мовлення дітей.
- Засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.
Перелічені напрямки роботи з розвитку мовлення є основою для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання.
У своїй роботі з першокласниками я систематично використовую ці напрямки із розвитку мовлення для опанування ними навичок репродуктивного та продуктивного мовлення, уміння спілкуватися з однолітками та дорослими.
У Державному стандарті початкової загальної освіти щодо вимог до рівня підготовки учнів розвиток мовлення набуває статусу провідного принципу мовної освіти. Мова є не тільки предметом вивчення, а й найважливішим засобом навчання, виховання і розвитку особистості у процесі опанування шкільних предметів.
І мені як учителеві достеменно відомо, що без знання дітьми мови немає якісного навчання, вільного спілкування та прогресу.
Українська мова у школах з російською мовою навчання є засобом міжнаціонального спілкування та залучення національних меншин до культури українського народу. Тому учні повинні розуміти значення української мови як державної та усвідомлювати необхідність її знання.
Відповідно до поставленої мети було визначено такі навчальні завдання:
- формування позитивної мотивації до вивчення української мови;
- розвиток аудіативних умінь;
- формування і збагачення словникового запасу з різних сфер спілкування та етнокультурознавчої лексики;
- розвиток умінь діалогічного й монологічного мовлення та ін.
Із досвіду своєї роботи можу підтвердити, що виконання перелічених навчальних завдань сприяє формуванню усного українського мовлення школярів.
МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ
Мовленнєва діяльність пов’язана з двома її формами: усною (аудіювання й говоріння) та писемною (читання і письмо). Вона покликана забезпечити пізнавальну й комунікативну функції.
Говоріння (монолог, діалог). Одне з основних завдань — формування усного українського мовлення. Учні повинні володіти частково мовленнєвими вміннями (орфоепічними, граматичними, інтонаційними), словниковим запасом у межах засвоєних тем, уміти будувати окремі висловлювання (словосполучення і речення).
Протягом першого навчального року для мене це стало провідною лінією, адже необхідно не тільки навчити дітей спілкуватися, а й формувати у них уміння говорити точно, зрозуміло, правильно і доречно.
Розвиток діалогічного мовлення сприяє опануванню комунікативних умінь: відповідати на запитання вчителя, пов’язані з навчальною діяльністю та навколишнім середовищем, за змістом тексту, малюнками; самостійно ставити запитання, щоб дізнатись про щось, здобути інформацію, ознайомитись, спонукати до дії тощо.
Навчаю першокласників брати участь у діалозі й вести діалог, дотримуючись правил мовленнєвого етикету, за змістом тексту, ситуативним малюнком, уявною ситуацією. Система роботи щодо розвитку діалогічного мовлення докладно описана у практичній частині посібника.
Розвиток монологічного мовлення передбачає вміння переказувати сприйнятий на слух або прочитаний невеликий за обсягом текст за планом, малюнком, запитаннями тощо.
Я формую у школярів уміння висловлювати своє ставлення до прочитаного, розповідати за аналогією, серією малюнків, предметними і нескладними за змістом сюжетними малюнками, опорними словами. Навчаю дітей розповідати про себе, свою родину, дім (квартиру), школу, клас {див.розділ «Практична частина»).
Два рівні процесу говоріння:
а) репродуктивний, коли учні відтворюють мій зразок, переказують, розповідають напам’ять;
б) продуктивний, якщо школярі вже вміють самостійно будувати фразу, запитати, розповісти про когось, щось.
Репродуктивні вміння сприяють формуванню продуктивного
мовлення, оскільки на цьому етапі відбувається активне засвоєння словника й формування усіх частковомовленнєвих умінь, що є в основі мовлення.
Продуктивне мовлення є кінцевим результатом, адже воно пов’язане з комунікацією, тобто спілкуванням, і передбачає мотив (бажання щось повідомити, про щось дізнатися), орієнтацію у ситуації мовлення, співбесідника або слухачів, і результат, якого мовець хотів досягнути.
СЛОВНИКОВА РОБОТА
Словникова робота передбачає вивчення і збагачення словникового запасу учнів за лексичними темами, визначеними програмою. Словниковий запас поділяється на:
а) активний, що складається зі слів, які учень вживає в процесі мовлення;
б) пасивний, що містить слова, значення яких дитина розуміє, але
у власному мовленні не використовує.
У процесі навчання української мови я формую у школярів як активний, так і пасивний словник. І цій роботі приділяю дуже багато уваги та часу, адже знаю, що збагачення словникового запасу сприяє розвитку мовлення дітей, поліпшує їх комунікативні навички, тому вони впевненіше поводяться із однолітками та дорослими.
Робота над вимовою передбачає формування у першокласників правильної вимови вже з перших уроків. Від того, наскільки успішно його буде виконано, залежатимуть у подальшому якість читання і рівень орфографічної грамотності.
На етапі пояснення вимовну норму я подаю у зіставленні з вимовою відповідного російського зразка. Потім для закріплення вимови використовую кількаразове вимовляння слова. Упроваджую слухові вправи на розпізнавання того, якою мовою вимовлено слова, щоб відмінність виявлялася лише у вимові окремих звуків. Такі вправи формують мовленнєве чуття, сприяють чіткій міжмовній диференціації {див.розділ «Практична, частина»).