Особливості формування українського комунікативного мовлення дітей у російськомовному середовищі

О.В. Скоблікова


Школярі повинні опанувати мову як засіб спілкування, щоб ре­алізувати завдання формування соціально активної й духовно ба­гатої особистості.

З сприйняттям Закону про мови, утвердженням української мови як державної та збільшенням її ролі як засобу спілкування й співро­бітництва громадян усіх національностей, які проживають в Укра­їні, посилюється увага до її вивчення, зокрема, в початкових кла­сах шкіл з російською мовою навчання.

Розумію, що розвиток мовлення — кінцева мета й основний за­сіб навчання української мови в російськомовній школі.

У роботі враховую, що багато положень методики розвитку мов­лення в процесі навчання української мови як рідної можна застосу­вати і в процесі навчання української мови в російськомовній школі.

Усвідомлюю специфіку, зумовлену тим, що українська мова ви­вчається тут як друга, коли мислення дитини та її мовленнєва діяль­ність сформовані на базі російської мови. На початковому етапі ви­вчення української мови як другої у свідомості дитини взаємодіють дві мовні системи, тому враховую позитивний і негативний вплив. Кінцевою метою навчання мови є створення автономного виробни­цтва текстів і мовленнєвих висловлень рідною й українською мовами.

На думку М. І. Жинкіна, для того щоб активно навчати мовлен­нєвої діяльності, учитель повинен знати психологічні закономірно­сті її сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва, тобто мати елементарне уявлення про механізми мовлення.

У психології та методиці навчання української мови виокремлю­ють мовлення внутрішнє, або, як його називають, розумове. У фор­мі внутрішнього мовлення здійснюється один з етапів мовленнєвої діяльності — етап планування, продумування мовлення.

Далі воно перетворюється на зовнішнє шляхом відбирання кон­кретних слів і побудови конкретних речень, висловлень, текстів (етап реалізації).

Зовнішнє, реалізоване мовлення існує в усній і писемній формах.

Усне мовлення виникло значно раніше, ніж писемне. І цей факт історії розвитку нібито повторюється в мовленнєвому розвитку ди­тини: вона спочатку опановує усне мовлення і лише в процесі шкіль­ного (іноді дошкільного) навчання — писемне. З усним мовленням людина стикається у своєму житті значно частіше, ніж із писемним.

Випереджувальний розвиток усного мовлення є принципом мето­дики навчання мови, в тому числі української мови в російськомовній школі: навчання української мови в 1 класі розпочинається з поперед­нього усного курсу, а у 2,3,4 класах усне випередження передбачаєть­ся в процесі комплексного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності.

Усне мовлення — живе і чутне, тобто розраховане на слухове сприйняття.

Показники усного мовлення:

    правильність звуковимови;

    ритмомелодичний малюнок;

    тональність, гучність;

    темп, тембр, паузи;

    логічні наголоси, емоційне забарвлення.

Усне мовлення зазвичай контактне, підкріплюється жестами, мімікою, позою мовця. Воно відрізняється великим впливом на слухачів і залежить саме від них — може змінюватись відповідно до реакції співбесідника або аудиторії. До нього неможливо повер­нутися ще раз, оскільки абсолютно точно воно моя^е бути відтворе­не тільки в запису.

Особливості усного мовлення, (за Т. О. Ладиженською):

    лаконізм (стислість висловлення) і в той же час надмірність (час­ті повтори);

    уривчастість (паузи у пошуках потрібних слів);

    неповнота речень, доповнена ситуацією мовлення;

    наявність зайвих слів — заповнювачів пауз тощо.

Тому в усному мовленні вясиваються здебільшого короткі речен­ня, багато штампів, звичайних висловів, швидко добираються по­трібні слова, допускається неточне вживання слів і форм; іноді во­ни під час мовлення виправляються.

Таким чином, усне мовлення характеризується як комунікативно- психологічним, так і мовленнєвими особливостями, що повинні вра­ховуватися в процесі навчання цієї форми мовлення у школі.

Для того щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку усного комунікативного мовлення, я тісно пов’язую його з розвитком мислення, комунікативно-діяльнісними потребами учнів, з їх кон­кретним життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною тощо).

Навички, що виробляються, на, основі вивчення, мовного мате­ріалу:

    лексичні — правильне вживання слів із розумінням їх значення і лексичної сполучуваності;

    граматичні — правильне вживання граматичних форм слів, пра­вильна побудова словосполучень і речень;

      вимовно-інтонаційні — правильні вимова звуків, звукосполу­чень, точне інтонування речень.

Ці навички є основою мовленнєвої діяльності, спираючись на пра­вила мовленнєвої поведінки (що, кому, з якою метою і як говоритиму).

Тому організовую на уроці спілкування, що стає природним і не­обхідним у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності учнів. На уроках створюю українське мовленнєве середовище, ситуації спіл­кування (реальні й уявні), тобто навчаю спілкування через спілку­вання, навчаю мовлення в процесі мовленнєвої діяльності.

Обов’язково враховую, що до навчання в школі діти спілкували­ся російською мовою, хоча слід узяти до уваги й те, що ті з них, які відвідували дитячий садок, слухали українське мовлення й учили­ся розмовляти.

На початку року, організовуючи навчальний процес, виявляю, хто з дітей уміє розмовляти українською мовою, спілкується нею вдома, адже на уроці такі учні будуть моїми добрими помічниками.

На першому етапі навчання проводжу не шляхом постановки за­питань до учнів (діти в такому разі відповідатимуть російською мо­вою, і навчальний процес перетвориться на переклад їх відповідей українською), а через демонстрування, зразок, власну розповідь.

Використовую основний прийом навчання — імітацію, тобто на­слідування зразка звука, слова, словосполучення, речення. На уро­ці та перерві спілкуюсь із учнями тільки українською мовою. Усі пояснення, зауваження також роблю українською. Російську вико­ристовую лише тоді, коли пояснюю слово, перекладаючи його, а та­кож, коли порівнюю вимову певних звуків у словах цих двох мов.

Мовлення вчителя повинне бути передусім правильним в усіх аспектах (вимовному, лексичному, граматичному), виразним, із приємним тембром, достатньо гучним, але не крикливим, спокій­ним, небагатослівним (учитель не повинен віднімати мовленнєвий час учнів), чітким, ясним.

Для створення мовленнєвого середовища на уроці використовую: аудіозаписи, навчальні фонозаписи, перегляд кінофільмів і мульт­фільмів тощо. Мовленнєве середовище створюється також самими учнями, стимульованими до спілкування українською мовою. Ду­же приємно чути дзвінкий хор дитячих голосів на уроці.

Тому вважаю, що найголовнішим завданням уроків української мови в першому класі шкіл з російською мовою навчання є прищеп­лення любові до українського слова, навчання слухати і розуміти українську мову, розмовляти нею (діалогічне і монологічне мовлен­ня) у межах вимог програми.

загрузка...
 

Вгору