Особливості формування українського комунікативного мовлення дітей у російськомовному середовищі
Школярі повинні опанувати мову як засіб спілкування, щоб реалізувати завдання формування соціально активної й духовно багатої особистості.
З сприйняттям Закону про мови, утвердженням української мови як державної та збільшенням її ролі як засобу спілкування й співробітництва громадян усіх національностей, які проживають в Україні, посилюється увага до її вивчення, зокрема, в початкових класах шкіл з російською мовою навчання.
Розумію, що розвиток мовлення — кінцева мета й основний засіб навчання української мови в російськомовній школі.
У роботі враховую, що багато положень методики розвитку мовлення в процесі навчання української мови як рідної можна застосувати і в процесі навчання української мови в російськомовній школі.
Усвідомлюю специфіку, зумовлену тим, що українська мова вивчається тут як друга, коли мислення дитини та її мовленнєва діяльність сформовані на базі російської мови. На початковому етапі вивчення української мови як другої у свідомості дитини взаємодіють дві мовні системи, тому враховую позитивний і негативний вплив. Кінцевою метою навчання мови є створення автономного виробництва текстів і мовленнєвих висловлень рідною й українською мовами.
На думку М. І. Жинкіна, для того щоб активно навчати мовленнєвої діяльності, учитель повинен знати психологічні закономірності її сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва, тобто мати елементарне уявлення про механізми мовлення.
У психології та методиці навчання української мови виокремлюють мовлення внутрішнє, або, як його називають, розумове. У формі внутрішнього мовлення здійснюється один з етапів мовленнєвої діяльності — етап планування, продумування мовлення.
Далі воно перетворюється на зовнішнє шляхом відбирання конкретних слів і побудови конкретних речень, висловлень, текстів (етап реалізації).
Зовнішнє, реалізоване мовлення існує в усній і писемній формах.
Усне мовлення виникло значно раніше, ніж писемне. І цей факт історії розвитку нібито повторюється в мовленнєвому розвитку дитини: вона спочатку опановує усне мовлення і лише в процесі шкільного (іноді дошкільного) навчання — писемне. З усним мовленням людина стикається у своєму житті значно частіше, ніж із писемним.
Випереджувальний розвиток усного мовлення є принципом методики навчання мови, в тому числі української мови в російськомовній школі: навчання української мови в 1 класі розпочинається з попереднього усного курсу, а у 2,3,4 класах усне випередження передбачається в процесі комплексного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності.
Усне мовлення — живе і чутне, тобто розраховане на слухове сприйняття.
Показники усного мовлення:
• правильність звуковимови;
• ритмомелодичний малюнок;
• тональність, гучність;
• темп, тембр, паузи;
• логічні наголоси, емоційне забарвлення.
Усне мовлення зазвичай контактне, підкріплюється жестами, мімікою, позою мовця. Воно відрізняється великим впливом на слухачів і залежить саме від них — може змінюватись відповідно до реакції співбесідника або аудиторії. До нього неможливо повернутися ще раз, оскільки абсолютно точно воно моя^е бути відтворене тільки в запису.
Особливості усного мовлення, (за Т. О. Ладиженською):
• лаконізм (стислість висловлення) і в той же час надмірність (часті повтори);
• уривчастість (паузи у пошуках потрібних слів);
• неповнота речень, доповнена ситуацією мовлення;
• наявність зайвих слів — заповнювачів пауз тощо.
Тому в усному мовленні вясиваються здебільшого короткі речення, багато штампів, звичайних висловів, швидко добираються потрібні слова, допускається неточне вживання слів і форм; іноді вони під час мовлення виправляються.
Таким чином, усне мовлення характеризується як комунікативно- психологічним, так і мовленнєвими особливостями, що повинні враховуватися в процесі навчання цієї форми мовлення у школі.
Для того щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку усного комунікативного мовлення, я тісно пов’язую його з розвитком мислення, комунікативно-діяльнісними потребами учнів, з їх конкретним життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною тощо).
Навички, що виробляються, на, основі вивчення, мовного матеріалу:
• лексичні — правильне вживання слів із розумінням їх значення і лексичної сполучуваності;
• граматичні — правильне вживання граматичних форм слів, правильна побудова словосполучень і речень;
• вимовно-інтонаційні — правильні вимова звуків, звукосполучень, точне інтонування речень.
Ці навички є основою мовленнєвої діяльності, спираючись на правила мовленнєвої поведінки (що, кому, з якою метою і як говоритиму).
Тому організовую на уроці спілкування, що стає природним і необхідним у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності учнів. На уроках створюю українське мовленнєве середовище, ситуації спілкування (реальні й уявні), тобто навчаю спілкування через спілкування, навчаю мовлення в процесі мовленнєвої діяльності.
Обов’язково враховую, що до навчання в школі діти спілкувалися російською мовою, хоча слід узяти до уваги й те, що ті з них, які відвідували дитячий садок, слухали українське мовлення й училися розмовляти.
На початку року, організовуючи навчальний процес, виявляю, хто з дітей уміє розмовляти українською мовою, спілкується нею вдома, адже на уроці такі учні будуть моїми добрими помічниками.
На першому етапі навчання проводжу не шляхом постановки запитань до учнів (діти в такому разі відповідатимуть російською мовою, і навчальний процес перетвориться на переклад їх відповідей українською), а через демонстрування, зразок, власну розповідь.
Використовую основний прийом навчання — імітацію, тобто наслідування зразка звука, слова, словосполучення, речення. На уроці та перерві спілкуюсь із учнями тільки українською мовою. Усі пояснення, зауваження також роблю українською. Російську використовую лише тоді, коли пояснюю слово, перекладаючи його, а також, коли порівнюю вимову певних звуків у словах цих двох мов.
Мовлення вчителя повинне бути передусім правильним в усіх аспектах (вимовному, лексичному, граматичному), виразним, із приємним тембром, достатньо гучним, але не крикливим, спокійним, небагатослівним (учитель не повинен віднімати мовленнєвий час учнів), чітким, ясним.
Для створення мовленнєвого середовища на уроці використовую: аудіозаписи, навчальні фонозаписи, перегляд кінофільмів і мультфільмів тощо. Мовленнєве середовище створюється також самими учнями, стимульованими до спілкування українською мовою. Дуже приємно чути дзвінкий хор дитячих голосів на уроці.
Тому вважаю, що найголовнішим завданням уроків української мови в першому класі шкіл з російською мовою навчання є прищеплення любові до українського слова, навчання слухати і розуміти українську мову, розмовляти нею (діалогічне і монологічне мовлення) у межах вимог програми.