Організація роботи психолого - медико - педагогічного консиліуму в ЗНЗ

О. В. Бєлєткова, А. Г. Толмачова


Одне з основних завдань сучасної школи — найширша реалізація потенційних можливостей кожної дитини. Загальновідомо, що успіх дитини у навчанні, в основному, залежить від того, наскільки умови навчання та виховання відповідають її можливостям. Особливого значення набуває окреслена проблема у зв’язку з переходом на навчання з шести років. Ось чому актуальним стає вирішення питання системного підвищення якості освіти, яка включає всі її складові (освітні, корекційно-розвивальне середовище, знання дітей, нормативне, методичне і кадрове забезпечення). При цьому головним орієнтиром стають інтереси дитини, створення умов для отримання батьками своєчасної, а головне — ранньої діагностично-консультативної допомоги.

Вищезазначене набуває особливої уваги в тій демографічній ситуації, яка склалася в Україні, — це не тільки зниження кількості новонароджених дітей, а й зниження відсотка здорових, фізіологічно зрілих дітей. Першими відчувають тривогу батьки: з дитиною щось негаразд. Перші відхилення від норми в розвитку дитини помічають лікарі та вихователі. Але найгостріше проблема постає, коли приходить час такій дитині йти до школи. Школа з її розкладом роботи, соціальною адаптацією, кабінетами, наочністю, обладнанням є тим місцем, де створено умови для отримання освіти і виховання дитини. Але є певна кількість дітей, що мають низку відхилень, що заважає їм успішно навчатися з перших днів у загальноосвітній школі. Як організувати навчально-виховний процес для таких дітей, щоб максимально забезпечити формування їх особистості? Які провести обстеження, щоб не помилитися у визначенні діагнозу?

Такі питання поставило сьогодення перед педагогічним колективом Панютинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. На виконання спільного наказу відділу освіти Лозівської міської ради та відділу освіти Лозів- ської райдержадміністрації від 23.09.2005 року за Х° 2/201 «Про організацію психолого-медико- педагогічного консиліуму навчальних закладів», з метою визначення та створення умов для успішного навчання та розвитку дітей в ІІанютинській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 було створено психолого-медико- педагогічний консиліум (ШПМПК). До складу ШПМПКувійшли висококваліфіковані, досвідчені фахівці різних спеціальностей (консультанти ШПМПК): заступник директора з НВР (керівник ШПМПК), практичний психолог (фахівець з питань інтелектуального розвитку та девіантної поведінки в дітей), учитель-логопед (олігофренопедагог), керівник ІПМО вчителів початкових класів, медична сестра школи.

ШПМПК підпорядкований та підзвітний Ло- зівській міськрайонній ПМПК. У своїй діяльності консультанти ШПМПК керуються Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, законами України, постановами Кабінету Міністрів України, розпорядженнями, наказами органів управління освітою, Положенням про психолого-медико-педагогічний консиліум (додаток). Усі члени ШПМПКознайомлені з обов’язками відповідно до матеріалів Положення про ШПМПК. Але треба зазначити, що життя набагато складніше від інструкцій і положень.

ШПМПК— психолого-педагогічна служба, основним завданням якої є діагностико- психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативна допомога батькам тих дітей, які мають вади фізичного та розумового розвитку.

Зрозуміло, що для виконання такого обсягу роботи потрібні фахівці з дефектологічною освітою, яких не вистачає. Навіть мені, як фахівцю з вищою дефектологічною освітою, було складно розібратися в деяких питаннях організації та повноважень ШПМПК. Тим більше, що дехто з батьків, а іноді і педагогів, вважають ПМПК своєрідним «монстром», який здатен причепити на дитину особливий ярлик та насильно відіслати її до спеціального закладу. Говорячи відверто, нам, консультантам ШПМПК, доводилося працювати з батьками, що мали просто низький освітній рівень. Були батьки, які дивували нас своїм поверховим, несерйозним ставленням до складних дитячих діагнозів. Деякі сім’ї, з якими ми працювали, обтя- жені несприятливими соціально-психологічними умовами, не завжди можуть впоратися з дітьми з обмеженими психофізичними можливостями. Тому специфіка нашої роботи, сама процедура діагностичного засідання ШПМПКнами чітко визначена й має принципові правила. Найголовніші серед них: засідання відбувається колегіально (за наявності одночасно всіх необхідних фахівців), у присутності батьків, ґрунтується на даних обстеження вчителя-логопеда, спостережень класного керівника й на результатах психологічного обстеження. Надалі ми пропонуємо пройти обстеження у лікарів-фахівців місцевої або обласної лікарні. Так, наприклад, спільна робота ШПМПКіз психіатрами міста практично виключила помилки у визначенні діагнозів, скоротила кількість дітей з необґрунтовано поставленими діагнозами, що визначають долю дитини. Нам, консультантам ШПМПК, належить зробити все для того, щоб батьки повірили нам, побачили позитивну перспективу, сприйняли нашу допомогу. Гострота проблем щодо майбутнього дитини, страх, що дитина ніколи не пристосується до життя, не зможе бути хоча б частково працездатною, спроможною жити самостійно, стає тяжким випробуванням для батьків. Отже, консультування на консилі- мі — це цілеспрямована спроба коленого з членів консиліуму конструктивно вирішити давню життєву кризу, яку вся сім’я переживала і переживає з моменту усвідомлення серйозності відхилень у розвитку дитини.

Іншою важливою, на наш погляд, проблемою є те, що після встановлення діагнозу Лозівською міськрайонною ШПМПК, після остаточного визначення психолого-педагогічних рекомендацій щодо типу спеціальної програми, за якою має відбуватися подальше корекційне навчання, постає питання про умови здійснення того самого навчання (наприклад: удома, у загальноосвітній школі чи у допоміжній школі). Рекомендації фахівців щодо навчання дітей з розумовими вадами у допоміжній школі так і залишаються на папері, оскільки найближча допоміжна школа знаходиться в м. Балаклія, значно віддаленому від нас. Зрозуміло, що більшість батьків відмовляються від навчання у допоміжній школі, віддають перевагу навчанню за програмою індивідуального навчання вдома на базі загальноосвітньої школи. Відомо, що навчання дитини «з особливими потребами» у масовій школі не тільки не сприяє її розвитку, а навпаки, гальмує цей процес, оскільки ні зміст програми, ні методи навчання не відповідають можливостям дитини.

Проводячи логопедичне обстеження кожного навчального року, я виявляю певну кількість дітей, що погано або зовсім не засвоюють програмовий матеріал загальноосвітньої школи. Зокрема, значний відсоток дітей у перших класах — з мовленнєвою патологією. Загальновідомо: щоб успішно вчитися, діти мають, перш за все, опанувати читанням і письмом. Якщо дитині з мовленнєвими проблемами вчасно не надати корекційної допомоги, вона не засвоюватиме знання відповідно до вимог програми, не зможе працювати в одному темпі з іншими дітьми.

Одне з розповсюджених відхилень — затримка психічного розвитку. З раннього віку в дитини простежується зниження пізнавальної активності, запізнюється період запитань. Погляд маленької дитини часто «блукає», не зосереджується на предметах. Період маніпулятивної гри вирізняється правильним користуванням іграшками, але інколи —безладним перебиранням їх. У процесі рольової гри дитина розуміє, але не виконує свою рольову позицію, за достатнього розуміння сюжсту та правил гри не дотримується їх, заважає іншим дітям, спричиняє розлад у стосунках з ними. В інтелектуальній діяльності також є деякі особливості: іїедостатнїй рівень сформованостї знань та навичок, уявлень про навколишнє середовище, порушення розвитку мовлення, обмеження пізнавальної активності. У дітей обмежене сприймання інформації, яка надходить через органи чуття, нестійка увага, підвищена розгальмоважість. ВИЯВЛЯЄТЬСЯ порушення запам’ятовування нового матеріалу та його використання в заняттях. Особливістю мислення стає інертність. А головне — дитина не може провести самостійно аналіз завдання, гри, своєї поведінки.

У багатьох дітей наявне загальне зниження готовності до активної навчальної діяльності, працездатності, прагнення до соціальних взаємин, комунікації, особистого догляду, рухової активності. Зростає кількість дітей із вадами емоційно-вольової сфери. Однією з поширених патологій дитячого віку і головною причиною інвалідності є розумова відсталість.

Причини погіршення стану здоров´я дітей:

  • обтяжена вагітність матері;
  • хронічні захворювання батьків;
  • спадкові захворювання;
  • наркоманія, алкоголізм батьків;
  • несприятлива екологія;
  • нестійка економічна ситуація;
  • Чорнобильська трагедія;
  • неповна сім’я, нездоровий психологічний мікроклімат у сім’ї тощо.

За офіційною статистикою показники розумової відсталості в українських дітей вдвічі вищі, ніж у західноєвропейських.

Значно посилюється необхідність психолого- педагогічної та медико-соціальної допомоги дітям із проблемами розвитку, поведінки, а також супроводу їх навчання і виховання. Розробляються нові організаційні форми роботи з такими дітьми, виявляються потенційні здібності до навчальної діяльності, досліджуються можливості інтеграції дітей з особливими потребами у соціальний простір. Розробка і реалізація стратегії раннього втручання в інтелектуальний і психічний розвиток дітей стає однією з важливіших медичних, педагогічних, соціальних і навіть політичних проблем держави. У цій ситуації функціонування

ШПМГІК у системі освіти набуває особливого значення. Домінуючими завданнями його діяльності є виявлення, облік таких дітей, діагностичне вивчення їхніх проб лет, з´ясування прнчжй.’й, яла порушила перебіг нормального розвитку, визначення психолого-педагогічних рекомендацій щодо програми, за якою має відбуватися подальше навчання дитини, умови його здійснення.

Важливою ділянкою моєї роботи, як секретаря ШПМПК, разом з іншими консультантами є планування роботи ШПМПКна навчальний рік.

Практика роботи консультантів ШПМПК передбачає наявність елементарної системи знань з психології, дефектології, логопедії, педагогіки. Тому традиційно на кожному засіданні ШПМИК один з консультантів готує доповідь, консультує з питань за фахом.

Визначення рівня психічного та інтелектуального розвитку дитини покладається на міську психолого-медико-педагогічну консультацію. Але відомо, що діагностичне вивчення дитини не завершується після встановлення діагнозу. Як правило, воно тільки розпочинається, тому що тільки за умов тривалого обстеження дитини в різноманітних умовах та видах діяльності, які забезпечує перебування в школі, вдається уточнити діагноз, з’ясувати чітку клініко- психологічну структуру дефекту, пізнавальні можливості, виявити головні тенденції у формуванні особистості. Усе це разом складає основу для проектування змісту та методів педагогічної роботи з кожним учнем. Тому шкільний психолого-медико-педагогічний консиліум виконує надзвичайно важливі функції:

  • організація й координація усієї роботи;
  • безпосереднє виконання, інтеграція отриманих результатів;
  • розробка напрямів педагогічного впливу.

Пропедевтичний період навчання дітей з особливими потребами має бути чітко спланованим, цілеспрямованим. Учитель має оволодіти необхідними знаннями та навичками:

  • ознайомитись з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;
  • вивчити стан.уваги, стомлюваності, темп роботи учня;навчитись адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей;
  • формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.

Специфіка організації навчальної діяльності учнів, що навчаються за програмою індивідуального навчання на дому, обумовлюється не лише рівнем знань та пізнавальними можливостями дитини, а й характером захворювання. Знання клінічних особливостей дає педагогу можливість активніше застосовувати стимулюючі методи впливу на учня.

Отже, вчителю допомагають спеціалісти школи, що мають систему знань з психології та логопедії, — практичний психолог та вчитель-логопед, консультанти ШПМПК. Ці фахівці проводять обстеження учнів за різними методиками, готують необхідний пакет документів.

У навчальному закладі підставою для організації індивідуального навчання вдома є такі документи:

1. Картка стану здоров´я і розвитку (заповнюється всіма фахівцями у поліклініці за місцем проживання). У закладі, де знаходиться дитина, заповнюється паспортна частина:

  • «ким направлено» — шкільним консиліумом згідно з рішенням педради школи;
  • «мета обстеження» — переведення до наступного класу, визначення форми навчання, труднощі у засвоєнні шкільної програми, виведення з навчального процесу тощо.

У цій картці свої висновки записують практичний психолог школи, учитель-логопед, класний керівник.

2. Педагогічна характеристика (у трьох примірниках).
3. Витяг із протоколу засідання шкільного консиліуму про направлення учня на обстеження доПМПК.

  1. Зошити з рідної мови, математики, малюнки.
  2. Свідоцтво про народження дитини (копія).
  3. Витяг із протоколу діагностичного засідання ПМПК (чистий бланк).

Діти із соматичними захворюваннями (пороком серця, бронхіальною астмою тощо) не проходять обстеження ПМПК.

 

Педагогічна характеристика учня

№ з/п

Критерій

Пояснення

1

Загальні відомості про учня

Прізвище, ім’я, по батькові. Клас, школа. Рік народження, стать. Стан здоров’я

2

Відомості про сім’ю учня (коротко)

Прізвище, ім’я, по батькові батьків. Матеріальне становище родини

3

Умови виховання в родині

Ставлення до дитини (уважне, чуйне, байдуже). Ставлення батьків до школи, де навчається дитина. Режим та дозвілля учня. Участь у домашній праці. Друзі, знайомі учня поза школою

4

Найбільш важливі сторони шкільного життя учня

Спрямованість особистості школяра. Єдність знань та поведінки

5

Риси особистості учня

Оцінка своїх можливостей (упевненість, скромність, самовпевненість). Риси характеру, що проявляються до самого себе (егоїзм, сором’язливість, гордість). Ставлення до критичних зауважень вчителів

6

Дисципліна та самовиховання учня

Дисципліна учня на окремих уроках, перервах, класних зборах тощо. Виконання правил поведінки. Вміння підкорятися вимогам вчителів. Відвідування учнем школи, Пропуски занять, причини пропусків. Систематичність та самостійність у виконанні домашніх завдань. Вміння організувати домашню працю. Ставлення до своїх успіхів і невдач у навчанні. Інтерес до занять

 

№ з/п

Критерій

Пояснення

7

Положення в колективі

Ставлення учня до колективу.

Комунікативні навички. Схильність до масових соціально- психологічних явищ (наслідування, навіювання, слідування ритуалам). Риси характеру, що проявляються у ставленні до громадських обов’язків, доручень (активність, відповідальність, творчий підхід)

8

Ставлення до фізичної праці

Загальна характеристика ставлення до фізичної праці (негативне, позитивне, байдуже, нейтральне). Риси характеру, що проявляються у ставленні до праці (працелюбність, сумлінне ставлення, виконавча дисципліна). Яким видам праці надає перевагу? Організованість під час роботи

9

Ставлення до навчання

Загальна оцінка ставлення (позитивне, негативне).

Риси характеру по відношенню до навчання (дисциплінованість, старанність, активність тощо). Чи має улюблені предмети? Які з предметів даються легко, які важко?

10

Характеристика пізнавальної діяльності

Особливості пам’яті (переважає зорова, слухова, моторна, комбінована, словесно-логічна). Якість пам’яті (довгострокова, короткострокова). Характеристика уваги (стійкість, вміння переключати увагу, обсяг уваги, довільність)

11

Розумовий розвиток

Загальний розумовий розвиток (начитаність, світогляд). Особливості мислення (вміння розмірковувати, доводити, критично мислити). Послідовність у висловленні думок, вміння бачити спільні ознаки, класифікувати. Ступінь розвитку письмового та усного мовлення. Навчання окремих предметів´

12

Морально-вольові риси характеру

Якими моральними мотивами керується. Вольові особливості (цілеспрямованість, самостійність, ініціатива, наполегливість, самоконтроль, моральна вихованість). Визначення схильності до навіювання, страху

13

Особливості емоційної сфери

Переважаючий настрій (оптимістичний, бадьорий, життєрадісний, песимістичний, сумний). Швидкість протікання зміни почуттів, емоційна стійкість у напружених обставинах, при невдачах. Ступінь емоційної збудженості (врівноважений, неврівноважений, гарячий, прямолінійний). Характер емоційної реакції на педагогічні зауваження, вплив

14

Інтереси, нахили, здібності

Найбільш яскраво виражені інтереси, нахили. Спеціальні здібності

15

Динаміка становлення особистості

Чи відбулися зміни в особистості школяра за минулі роки в успішності, поведінці, громадській активності?

16

Педагогічні висновки

Назвати заходи щодо покращення педагогічної роботи з даним учнем

 

ЛОГОПЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

Логопедичне обстеження проводиться з метою обстеження артикуляційного апарату (виявлення можливих аномалій), стану фонематичного слуху, розуміння мовлення, порушень звуковимови, стану сформованості граматичної будови мови, визначення словникового запасу дитини.

ОБСТЕЖЕННЯ АРТИКУЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ

Його мета. — виявлення можливих аномалій будови та рухливості органів артикуляції (іцелеп, зубів, язика, губ). Це робиться шляхом огляду ротової порожнини. Для визначення ступеня збереження рухової функції мовного апарату дитині пропонується відтворити після показу або усної інструкції основні рухи язика, туб, м’якого піднебіння. Обстеження будови артикуляційного апарату може виявити дефекти, які мають різний характер і складність, що зумовлюють порушення звуковимови при дислалії, дизартрії, ринола- лії. Анатомічні дефекти в будові артикуляційного апарату зумовлюють різноманітні види порушень при органічній дислалії. Розщеплення твердого чи м’якого піднебіння обумовлює ринолалію, яка характеризується назальним тембром голосу та численними дефектами вимови звуків.

Дефекти артикуляційного апарату не завжди є основною причиною важких мовленнєвих порушень. У розумово відсталих дітей труднощі в утворенні складних рухових навичок артикуляційного апарату можуть бути пов’язані із загальною недиференційованістю та інертністю моторики.

ФОНЕМАТИЧНИЙ СЛУХ

Обстеження фонематичного слуху спрямоване на виявлення вміння диференціювати звуки мови. Спочатку необхідно перевірити стан фізіологічного слуху. Потом дитині пропонується визначити звук серед інших звуків, як відмінних, так і близьких за звучанням, наприклад, звук [у] серед голосних чи приголосний [д] серед інших приголосних. Дитина має підняти руку, коли почує даний звук. Ускладнення найчастіше виникають при розрізненні близьких фонем, які відрізняються одна від одної тільки за однією ознакою, наприклад, дзвінкі і глухі ([д-т], [з-с]) м’які та тверді ([д-д’], [с-с’]) тощо.

Дитині пропонується повторити такі пари звуків, як [п-б], [д-т], [с-ш], [р-л] та інші чи склади з цими звуками типу са-ша, са-за, са-жа, да-та, па-ба, ка-га тощо. Слід звернути увагу на розрізнення свистячих та шиплячих звуків, які найчастіше змішують діти, а також дзвінких і глухих. Ускладнюючи умови, можна запропонувати дитині повторити 3-4 звуки ([л-б-п] або прості склади, які містять опозиційні фонеми, типу ба-па, да-та- да~да). Цей прийом виявляє не тільки диференціацію звуків мови, а й можливість утримання послідовності звуків та складів, їх кількість.

Можливе використання і прийому диференціації слів, які складаються з акустично та артикуляційно близьких звуків. Логопед називає слова зуб — суп, миска —мишка тощо та пропонує дитині до названих слів підбирати відповідні малюнки.

Діти з недорозвитком фонематичного сприймання не можуть правильно повторити близькі звуки, правильно записати їх, показати, яким буквам вони відповідають. При грубих порушеннях дитина не диференціює ряд опозиційних фонем, при часткових — спостерігається недостатня диференціація певної групи звуків або навіть їх пари при порівняно задовільній диференціації решти. Проте і це незначне ускладнення може зумовити помилки в розрізненні та виділенні звуків зі складу слова, затримати формування звукового аналізу та синтезу слова.

РОЗУМІННЯ МОВЛЕННЯ

Найпростіша техніка обстеження — це показ різних предметів, названих логопедом без супровідного жесту, які розташовані перед дитиною чи зображені на малюнках. Найвідоміший прийом — виконання дитиною низки словесних інструкцій:

  1. «Поклади зошит».
  2. Складні мовні інструкції, які вимагають виконання в певній послідовності кількох простих завдань, наприклад: Закрий двері, поклади зошит, подай стілець.
  3. Інструкції, за допомогою яких можна виявити розуміння прийменників (у, на, над, за, з) та прислівників (поза, перед, між).
  4. Розуміння відмінкових закінчень. Дитині пропонується з трьох предметів, розташованих перед нею (наприклад, зошит, ручка, олівець), показати два — ручку й зошит. Потім ці слова включаються до інструкції: «Покажи ручкою зошит. Покажи олівцем ручку».
  5. Розуміння складних зв’язків у реченні, виражених за допомогою флексій, службових слів чи порядку слів у реченні.

Наприклад:

а) визначити, яке з двох висловлених речень правильне: Весна буває перед літом чи Літо буває перед весною;

б) прослухати речення та відповісти на питання: Хлопчик біжить за собакою — Хто біжить попереду?;

в) визначити, що було раніше: Хлопчик пішов до школи після того, як зробив уроки;

г) розуміння зв’язного тексту. З цією метою дитині пропонують прослухати невеличке оповідання та відповісти на запитання.

Діти з олігофренією ступеня дебільності, у яких відсутні первинні мовленнєві порушення, викопують прості словесні інструкції звичайних життєвих ситуацій без будь-яких ускладнень. Складніші інструкції, які передбачають кілька послідовних простих дій, їм виконати важче. Діти із затримкою психічного розвитку легко виконують прості і складні словесні інструкції (завдання 1, 3). При наданні певної допомоги їм доступне розуміння логіко-граматичних конструкцій, які містять прийменники в, на, під, з. Розуміння граматичних конструкцій з прийменниками між, попереду, позаду ускладнено. Ці діти можуть зрозуміти зв’язний текст та відповісти на запитання щодо його змісту, за допомогою вчителя встановлюють опосередковані зв’язки між суб’єктами. Виконання завдань дітьми, у яких порушене мовлення за нормального інтелекту, залежить від ступеня мовленнєвого недорозвитку. Діти, які не розмовляють або лепечуть, розуміють звернену до них мову, орієнтуючись на ситуацію.

Словесні доручення, які часто зустрічаються в побуті, вони виконують правильно. Якщо доручення незвичне, наприклад, «поклади книжку під стілець», можуть з’явитись помилкові дії.

Суттєву роль для дитини з таким рівнем недорозвитку мовлення має лише лексичне значення, розуміння значення граматичних форм майясе повністю відсутнє. На рівні фразового мовлення помилки в розумінні з’являються значно рідше.

Діти орієнтуються не тільки па лексику, а й на морфологічні елементи слів, хоча володіння багатьма граматичними формами ще вкрай нестійке.

Значення прийменників, особливо складних, розрізняється тільки в добре знайомій ситуації.

Діти з нормальним інтелектом та нормальним мовленнєвим розвитком у більшості випадків легко впораються з вищезазначеними завданнями.

ЗВУКОВИМОВА

Звуковимова перевіряється шляхом самостійного вимовляння та повторення за логопедом слів, складів, а потім ізольованих звуків. Використовуються предметні малюнки, спеціально підібрані відповідно до протоколу фонетичного обстеження. Учень має самостійно назвати зображений предмет. Якщо звук, вимовляється неправильно, дитині пропонують повторити дане слово за логопедом, а потім цей самий звук ізольовано (приголосні звуки перевіряються хпляхом вимови прямого та зворотного складів).

Щоб з’ясувати, як дитина використовує цей звук у самостійному мовленні, їй пропонують повторити 1- 2 речення зі словами, де багаторазово зустрічається цей звук.

Неправильна вимова звуків у словах часто супроводжується порушенням складової структури слова (перестановка звуків та складів, опускання їх та додавання). У таких випадках дитині пропонується для самостійного вимовляння слова різноманітної складової структури — зі збігом приголосних на початку, у середині та в кінці слова, багатоскладових слів, які містять подібні звуки (полуниця; тролейбус, пожежник, картопля, міліціонер).

За зовнішніми виявами недоліки вимови звуків (незалежно від діагнозу) укладаються в заміни, перекручування, змішування звуків. Водночас мають місце й відмінні ознаки, які допомагають відмежувати одне від одного різні мовні порушення. Для функціональної та механічної дислалії (виняток складає ринолалія) характерне порушення вимови окремих звуків на фоні правильних чітких окремих звуків, дзвінкого модулювання голосу та відносно нормального темпу мови.

При дизартрії мова змазана, нечітка, малозрозуміла із загальною нечіткістю всіх звуків, із назальним відтінком голосних та приголосних.

При вимові губних та передньоязичних — виражене утруднення. Голос слабкий, монотонний, часто хриплий, темп мови — уповільнений. Для моторної алалії характерна різноманітність проявів дефектів вимови звуків та перекручування структури слів (парафазії та контамінації). Слова скорочуються та спрощуються. Відмічається пошук артикуляції.

Порушення звуковимови може спостерігатися при різноманітних аномаліях розвитку дітей. Ступінь прояву порушень звуковимови (дислалія, дизартрія, моторна алалія) у розумово відсталих залежить від рівня інтелектуального недорозвитку.

СЛОВНИКОВИЙ ЗАПАС

При обстеженні словникового запасу виявляється вміння дитини співвідносити слово як звуковий комплекс із означеним предметом ознакою та правильно вжити його в мовленні. Знання дитиною слів, що мають конкретне значення, виявляється за допомогою називання предметів, дій, якостей за спеціально підібраними малюнками.

Набір малюнкового матеріалу повинен мати зображення предметів, дій, якостей, які часто зустрічаються в побуті, але не дуже розповсюджених (підвіконня, хмара, скаче, бузковий, овальний). Крім того, має бути представлене зображення цілого предмета, його частин (наприклад, вікно — рама, скло, підвіконня, кватирка). Малюнковий матеріал добирається чи за тематичною ознакою (навчальні речі, іграшки, транспорт тощо), чи за ситуативною (майстерня, магазин, клас тощо).

Ускладнений варіант обстеження — назва предмета за описом, коли сам предмет відсутній.

У процесі обстеження виявляється і наявність у словнику дітей загальних категоріальних назв. Дитині пропонують набір малюнків, які визначають видові поняття, або вчитель-логопед перераховує однорідні предмети та просить дитину назвати їх одним словом.

Під час обстеження повинні використовуватись і такі прийоми, які допомагають виявити, як дитина вживає те чи інше слово в мовленні: .

  • складання дитиною речення із заданим словомчи за предметним малюнком;
  • доповнення незакінченого речення одним-двома словами (Я буду зараз малювати, принесимені...).

Аналіз результатів обстеження

Діти із затримкою психічного розвитку мають бідний, мало диференційований словниковий запас. Характерною особливістю є переважання пасивного словника над активним, який швидко поповнюється при корекційних заняттях з дитиною.

У дітей з моторною алалією недорозвиток словникового запасу завжди проявляється в сукупності з іншими порушеннями мови. При цьому характер і ступінь порушення словника залежить від порушення вимови та граматичної будови мовлення.

У дітей з олігофренією ступеня дебільності словник бідний, конкретний. Багато слів уживаються в приблизному, неточному значенні.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГРАМАТИЧНОЇ БУДОВИ МОВИ

Обстеження стану сформованості граматичної будови мовлення є одним із центральних моментів в установленні діагнозу мовленнєвого розвитку. З метою виявлення типів речень, які вживає дитина, використовують малюнки, сюжет яких дає змогу скласти речення різної конструкції: просте, просте поширене. Більш складний варіант прийому: ускладнити структуру речення із запитаннями, скласти складне речення за малюнком, на якому зображено виконання двох чи кількох дій. Під час обстеження важливо виявити вміння вживати іменники в різних відмінках.

У процесі обстеження важливо з’ясувати також ужітія дитини, вживати в самостійномумовленні прийменники. В ускладненому варіанті дитина має скласти за малюнком речення, використовуючи більш складні прийменники: з-під, між, біля, через. У процесі обстеження виявляється також уміння узгоджувати іменники з прикметниками, числівниками, за родами, числами, відмінками. Для обстеження беруться малюнки, на яких зображені різноманітні ознаки предметів, а також кілька однорідних предметів (три дерева, два будинки).

З метою виявлення вміння користуватися морфологічними формами слова перевіряється утворення форми множини іменників в однині і навпаки. Крім того, використовується прийом утворення зменшувальної форми іменника від даного слова.

Оцінювати результати слід на основі всіх проявів, зафіксованих під час виконання різних проб. При цьому враховується характер речень, які вживає дитина, особливості будови речень, вміння передати синтаксичний зв’язок між словами. Важливим є також урахування даних обстежень словникового запасу та фонетичного боку мови.

Граматична будова мови дітей, які страждають на олігофренію ступеня дебільності, відповідає їхньому загальному мовному розвитку. Вони користуються простими непоширеними реченнями. У дітей із затримкою психічного розвитку виявляється значне відставання у формуванні граматичної будови мови. Діти відчувають труднощі, змінюючи форму слова. Низку граматичних категорій і форм діти мало використовують в активній мові (прийменники, прислівники, означення, додатки).

Діти з недорозвитком мови відчувають значні труднощі, оформлюючи свої висловлювання на синтаксичному, морфологічному рівні. Речення, які вони вживають, переважно короткі, елементарні, стереотипні, з порушенням форм управління та узгодження. їм бракує розуміння основних граматичних форм.

Діти з нормальним психічним розвитком легко впораються з указаними прийомами.

ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЛОГОПЕДИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ

Для визначення структури дефекту принципове значення має застосування системного підходу до аналізу мовленнєвого порушення, встановлення причиново-наслідкової залежності, зв’язку між окремими порушеннями, а не ізольований їх розгляд.

Висновок логопеда містить такі параметри і блоки, що можуть компонуватися залежно від індивідуальних особливостей мовленнєвого розвитку дитини:

  • стан артикуляційного апарату;
  • стан фонематичного слуху;
  • стан звуковимови;
  • характеристика усного мовлення (імпресивно- го та експресивного):
  • словниковий запас;
  • граматична будова мовлення;
  • характеристика письма та читання;
  • загальний аналіз структури мовлення з точки зору фонематичних, фонетичних, лексико- граматичних порушень, а також збережених форм мовлення.

У логопедичному висновкові важливо вказати форму мовленнєвого порушення та структуру дефекту. Від цього залежить постановка корек- ційних завдань для подолання мовленнєвих недоліків.

Практичний психолог надає інформацію про дитину у формі, яка не порушує права на конфіденційність та формулюється доступною та зрозумілою іншим учасникам мовою.. Формою надання даних є додаток до протоколу психологічного обстеження, який психолог заповнює напередодні консиліуму. Орієнтиром у доборі методик має бути зміст запиту та характер відхилень у розвитку дитини. Перелік діагностичного інструментарію, рекомендованого для поглибленої діагностики, в тому числі для ПМПК, подано далі (див. «Перелік...»).

Відомо, що для повноцінного активного розвитку дітей з особливими потребами необхідно залучати їх до суспільно корисної діяльності.

Надзвичайного значення набуває процес взаємної адаптації особистості і суспільства. Для того, щоб дитина мала повноцінне життя у суспільстві, їй необхідно адаптуватися до навколишнього світу. Водночас суспільство також має адаптуватися до особл

 

Вгору