Виховання та навчання дітей з мовними порушеннями в умовах модернізації освіти

Т. Р. Кудярська


У статті 33 Закону про освіту записано: «Дошкільна освіта покликана забезпечити фізичне, психічне здоров´я дітей, їх різнобічний розвиток, набуття життєвого досвіду, умінь і навичок, необхідних до подальшого навчання».

Основними завданнями освіти є:

* забезпечення права дитини на щасливе дитинство;

* становлення особистості дитини, забезпечення її фізичного та психічного здоров’я;

* розвиток розумових та творчих здібностей, пізнавальної активності;

* національно-культурний розвиток;

* виховання любові та поваги до батьків, родини, Батьківщини, морально-етичного ставлення до себе самого, людей, навколишнього світу, явищ живої й неживої природи;

* здійснення необхідної корекції вад психофізичного розвитку дитини.

І саме на виконання цього закону, а також Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI століття) нині розроблений Базовий компонент дошкільної освіти, який визначає той мінімально достатній і необхідний рівень знань дошкільників, що характеризується певним набором особистісних рис, потреб, здібностей, елементарних теоретичних уявлень та практичних умінь і який упродовж перших шести-семй років допомагатиме дитині орієнтуватись у житті, надавати їй можливості для самореалізації.

Якщо розглядати Базову програму розвитку дитинй дошкільного віку «Я у Світі» як теоретичну концептуальну основу державних вимог до мінімально необхідного та водночас достатнього рівня освіченості та вихованості випускника дошкільного закладу й семирічної дитини загалом, то саме під цим кутом зору ми повинні розглядати й рівень мовленнєвої освіченості та вихованості дошкільників.

Базовий компонент мовленнєвого розвитку знань, умінь і навичок дитини є кінцевим результатом розвитку на етапі дошкільного дитинства,комплексною характеристикою мовленнєвої поведінки дитини.

Базовий компонент виявляється в загальній культурі мовленнєвого спілкування, що, до речі, є і завжди було кінцевою метою всієї роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі освіти.

Культура мовленнєвого спілкування потребує від дитини певного рівня мовної та мовленнєвої освіченості, тобто компетентності.

Алла Богуш, дійсний член АПН України, зав. кафедри теорії і методики дошкільного виховання Південно-Українського державного педагогічного університету, у етапі «Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації» описала такі види діяльності щодо мовленнєвого розвитку дітей:

а) діалогічна компетентність;

б) монологічна компетентність;

в) лексична компетентність;

г) граматична компетентність;

д) фонетична компетентність.

У кінцевому результаті формування фонетичної, лексичної та граматичної компетентності дошкільник повинен засвоїти такий обсяг знань та оволодіти такими навичками:

  1. Правильно й чітко промовляє всі звуки рідної мови, диференціює близькі та схожі звуки, помічає помилки звуковимови.
  2. Кількісна та якісна характеристика словника сягають вікової норми.
  3. Уживає слова різного ступеня складності, фразеологічні звороти, використовує в мовленні елементи усної народної творчості.
  4. Володіє прийомами словозміни та словотворення.
  5. Правильно вживає всі граматичні категорії, будує всі типи простих і складних речень зі сполучниками, словосполуками та вставними словами.
  6. Має навички корекції та самокорекції мовлення, усвідомлює, що це допомагає порозумітися.

Розвиток діалогічної та монологічної компетентності дає можливість дитині дошкільного віку отримати такі обов´язкові результати перед навчанням у школі:

  1. Володіє українською розмовною мовою.
  2. Легко й невимушено вступає в спілкування з дорослими та дітьми.
  3. Підтримує розмову відповідно до ситуації, зрозумілості теми та зацікавленості.
  4. Доречно застосовує мовленнєві й немовленнєві засоби.
  5. Відповідно до ситуації регулює силу голосу, темп мовлення, використовує засоби інтонаційної виразності.
  6. Володіє формулами мовленнєвого етикету
  7. Орієнтується в ситуації спілкування: виявляє ініціативу або коректно припиняє розмову.
  8. Володіє монологічним мовленням.
  9. Висловлює свою думку чітко, логічно, образно, переконливо.
  10. Уміє самостійно складати розповіді.

Досить часто трапляється, що в дітей дошкільного віку є наявними порушення або однієї, або всіх сторін мовлення. Відхилення в мовленнєвому розвитку дошкільників мають різноманітну структуру. Одні стосуються лише звуковимови (в основному спотворена вимова фонем). Інші торкаються процесу фонемотворення і, як правило, супроводжуються порушеннями читання й письма в школі. Треті відображаються в недорозвитку як звукової, так і лексико-граматичної будови мовлення.

Наявність у малят будь-яких відхилень у фонематичному та лексико-граматичному розвитку є серйозною перешкодою в засвоєнні програми загальноосвітньої школи.

У такому випадку дитина потребує корекційного впливу спеціаліста, тобто логопеда. Саме логопед обстежить дошкільника, виявить порушення всіх сторін мовлення, роздиференціює схожі за структурою дефекти, порекомендує в разі потреби спеціалістів-лікарів для надання консультацій, визначить напрями та прийоми корекційного впливу.

Логопедичний вплив являє собою педагогічний процес, у якому реалізуються завдання корегувального навчання та корекційно-виховного характеру.

У процесі організації корегувального навчання велике значення надається загальнодидактичним принципам: виховному характеру навчання, науковості, систематичності та послідовності, доступності, наочності, свідомості й активності, міцності, індивідуальному підходу.

Логопедичний вплив ґрунтується й на спеціальних принципах:

* етіопатогенетичному (урахування етіології та механізмів мовленнєвого порушення), системності й урахування структури мовленнєвого порушення, комплексності, диференційованого підходу, поетапності, урахування особистісних особливостей, діяльного підходу, використання обхідного шляху, формування мовленнєвих навичок в умовах природного мовного спілкування;

* корекційно-розвивальному;

* компенсаторно-адаптаційному тощо.

Завдання логопеда полягає не лише у виправленні мовленнєвих недоліків, а й у розвитку пізнавальних процесів дитини, таких як увага, мислення, пам’ять, уява, та в адаптації її до навколишнього оточення.

Під час організації логопедичних занять із дітьми, які мають дефекти звуковимови й недостатній розвиток фонематичних процесів, водночас із виправленням звуковимови необхідно проводити роботу з виховання фонематичних уявлень, формування навичок аналізу та синтезу звукового складу слова. Така робота повинна бути спрямована на диференціацію змішуваних опозиційних звуків та відпрацювання навичок аналізу й синтезу звуко- буквеного складу слова, що дозволить покращити розвиток звуковимови.

Ефективна допомога дітям із ЗНМ, у яких недоліки вимови фонем є одним із проявів мовленнєвого недорозвитку, можлива лише у взаємопов’язаній роботі в деяких напрямах, зокрема в корекції звуковимови та формуванні повноцінних фонематичних уявлень, розвитку навичок аналізу та синтезу звукового складу слова, уточнення та збагачення лексичного запасу, оволодіння синтаксичними конструкціями різної складності, розвитку зв’язного мовлення.

Логопедична допомога дошкільникам, які мають лише недоліки звуковимови (фонетичні дефекти), здійснюється шляхом корекції звуків, які вимовляються неправильно, та закріплення їх у спонтанному мовленні дітей.

Правильно проведене обстеження, чітке діагностування, вчасне консультування спеціалістами-лікарями, правильно вибрані логопедом напрями та відповідні принципи корекційного впливу створюють можливість комплексно допомогти дошкільнику подолати пені мовленнєвіпорушення, і цим, у свою чергу, забезпечити засвоєння дитиною необхідного мінімуму знань і вмінь, передбаченого Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі».

загрузка...
 

Вгору