Корекційна педагогіка

І. В. Малишева


Понад 15 % дітей початкової школи мають дефекти мовлення, що ведуть до хронічної безграмотності.

Для батьків часто залишається загадкою, чому в одного вчителя одні діти вчаться добре, а інші ніяк не можуть засвоїти навчальний матеріал і їх шкільний шлях виявляється тернистим і важким. При цьому батьків особливо дивує те, що в дошкільному віці їхня дитина, здавалося б, розвивалася цілком нормально і була «такою, як усі».

Дефектологів і лікарів уже давно непокоїть, що останніми десятиліттями в усьому світі постійно зростає кількість дітей з нерізко вираженими відхиленнями в розвитку. Ці відхилення спостерігаються в тому числі й у мовленнєвому розвитку дітей.

У дитини може, наприклад, дещо запізнюватися поява фразового мовлення, затримуватися «дитяче» вимовляння деяких звуків, можуть спостерігатися окремі несправності у вживанні прийменників, узгодженні слів у реченнях тощо. Мовлення дитини при цьому цілком зрозуміле і не викликає в неї труднощів у спілкуванні. Із цієї причини в дошкільному віці незначні відхилення в мовленнєвому розвитку дитини зазвичай не турбують батьків. Але справа різко змінюється з початком шкільного навчання, коли до мовлення дітей починають висувати підвищені вимоги. Відставання (нехай навіть незначні) в мовленнєвому розвитку стають помітними вже на перших етапах навчання читання й письма. Багато хто з учнів із великими зусиллями опановує ці складні процеси, а надалі пише із безліччю специфічних помилок, які не вдається побороти звичайними шкільними методами. Знання граматичних правил тут не допомагає, до того ж дитина немовби «не вміє» ці правила застосовувати. Усе це ставить у глухий кут не тільки батьків, але й педагогів. Надалі справа ускладнюється тим, що до поганих оцінок додаються відхилення в поведінці дитини, її підвищена стомлюваність і нервозність. І лікарі ставлять діагноз — дисграфія. Дитина, яка страждає на дисграфію, робить зовсім непередбачені помилки. При цьому, зауважте, вона може дуже добре знати всі правила орфографії. Звинувачувати вчителя початкових класів або викладача мови в такій специфічній дитячій безграмотності не можна, оскільки ні той, ні інший не має спеціальної підготовки. Розібратися й допомогти побороти дисграфію може тільки логопед.

Що ж лежить в основі такої специфічної безграмотності?

— Частіше за все, причина одна — загальне недорозвинення мовлення, але проявляється воно по-різному.

У когось можуть бути порушення компонентів мовлення, наприклад граматичного ладу. Дитина пропускає прийменники, не договорює або перекручує закінчення, не узгоджує слова в реченнях. Вона може сказати: «багато столах» або «їдуть машин». У декого й у 6-7 років залишаються проблеми з вимовлянням звуків.

У дітей-дисграфіків часто порушений фонематичний слух.

Вони прекрасно чують найменший скрип або шум, але при цьому не розрізняють слів «голос» і «колос». Крім того, у дитини може бути незначний словниковий запас або незв’язне мовлення, вона не використовує прикметники або прислівники, замість іменників користується займенниками.

Мовлення розвивається паралельно з мисленням, і «збій» у ньому свідчить про порушення вищих психічних функцій: пам’яті, сприйняття, уяви. Виховання правильного мовлення (а слово «логопедія» утворено від двох корінь: «логос» — слово і «пайдео» — виховую, навчаю) допомагає відновити ці функції. Не слід забувати, що слово — одиниця не тільки мовлення, але й мислення.

У якому віці батькам необхідно починати придивлятися, а точніше, прислухатися до мовлення дітей?

— Фахівці виділяють три критичні періоди. З року до двох формуються передумови мовлення і починається мовленнєвий розвиток.

У три роки інтенсивно розвивається зв’язне мовлення. Із шести до восьми йде розвиток писемного мовлення. Якщо в півтора-два роки дитина не може скласти речення з двох-трьох слів — це вже привід для тривоги. Якщо у два-три роки малюк знає багато слів, але не може скласти з них фрази — це також ознака загального недорозвинення мовлення.

За статистикою, приблизно 30% дітей перед вступом до школи мають дефекти мовлення. Від заїкуватості страждає кожна десята дитина. Причому кількість таких дітей зростає Як розв’язують цю проблему?

— До здоров’я дітей останнім часом ставляться уважніше. Логопеди зараз працюють не тільки в дитячих поліклініках, але и у садках і школах. Ще зовсім недавно про таку розкіш ніхто не мріяв. Тому й дітей, що страждали на дисграфію, у школі раніше записували до невстигаючих, і на цьому робота з ними закінчувалася, навіть не розпочавшись.

Зараз ставлення інакше. У дитячих садках для малят із дефектами мовлення створюють спеціалізовані групи, у школі таких дітей навчають за корекційною програмою.

Проте, на жаль, доводиться констатувати й інше: загалом в Україні дітей, які страждають через дефект мовлення, дійсно стає дедалі більше.

Причин тут декілька. Погана екологія, ослаблене здоров’я батьків, особливо молодих матерів, які зарано починають курити й уживати спиртне. Алкоголь руйнує незміцнілий організм, і в таких батьків народжуються діти з послабленою психікою. Будь-який логопед підтвердить, що його маленькі пацієнти страждають неврівноваженістю — багато плачуть, погано сплять, непосидючі й неуважні, у них погана пам’ять. Звідси й порушення мовлення, а пізніше — письма.

Порушення мовлення — доля дітей із соціально незахшцених верств?

— Ні. У цієї проблеми сьогодні немовби два соціальних «полюси». Мовлення розвивається, коли дитина перебуває ще в утробі матері. Лікарі рекомендують співати, розмовляти з дитиною. Майбутня людина прислухається, звикає до голосу матері, її інтонацій. І найголовніше .— у неї розвивається фонематичний слух.

Чи є на все це час у сучасної ділової жінки?

Розмовляти із уже народженою дитиною також необхідно з перших днів її життя. Але в багатьох забезпечених родинах немовлят майже відразу віддають нянькам. Не заперечую, можливо, вони кваліфіковано доглядатимуть за малюком, але чи завжди стануть ласкаво розмовляти з ним, розповідати казки, співати колискові пісні. Між тим і розмова з дитиною, яку заколисують на руках, і колискова — це не стільки спосіб приспати її, скільки можливість дати їй почути плавне, чисте мовлення, навчити розрізняти інтонації.

А плач дитини? Нянька намагається якомога швидше заспокоїти її, щоб не викликати невдоволення батьків. Тим часом плач — це добре: при цьому в дитини розвивається подих, голос, вимовляються перші голосні звуки. Розвитку мовлення сприяє також розвиток пальчиків. Ось чому інтуїтивно багато матерів гладять, масажують, цілують пальчики малюків.

Прояв материнської любові впливає на психіку дитини, робить її більш стійкою, сприяючи тим самим і загальному розвитку мовлення.Навряд чи існують статистичні дані стосовно цього, але практичні логопеди підтвердять: дітей із забезпечених родин у корекційних групах анітрохи не ´менше, ніж із неблагополучних.

А причина банальна — турбота про матеріальне благополуччя, кар’єру відсувають турботу про дитину на другий план, батьківські обов’язки зводяться до елементарних речей: одягти-нагодувати. Для повного розвитку дитини цього замало.

загрузка...
 

Вгору